Правильна вимова прізвищ українських та іноземних футболістів — один із наріжних каменів високої культури мовлення наших телекоментаторів та експертів, і прикро, коли вони «грубо порушують правила» в прямому ефірі, роблячи нічим невиправдані мовні фоли. Щоправда, вимова прізвищ деяких футболістів і для багатьох із нас — таємниця за сімома замками! А тому, певен, уже час пролити на ці мовні загадки хоч трохи світла.
Легкість перекладу іноземних прізвищ українською мовою — оманлива. Тут помиляються навіть метри. Скажімо, виходець із Дніпропетровщини (селище Васильківка), наш геніальний коментатор Володимир Маслаченко, хоч і мав навички розмовної французької, та все-таки «запустив м’яча на трибуни», назвавши хавбека збірної Франції 1980-х років Bernard Genghіnі Бернардом Женжені. Де тут помилки?
У французькій буква g змінює звучання на ж тільки перед голосними е, і та y. В нашому випадку після другої g стоїть «німе» h, яке «підказує», що наступний голосний на вимову g не впливає і буква звучання не змінює. Треба — Женгіні! Щодо імені, то французи фінальне d не вимовляють. Отже, ім’я хавбека — Бернaр.
Уже цей простий приклад застерігає, що у «грі з іноземними прізвищами» на коментаторів чекає чимало мовних підніжок, а тому їм варто не тільки знати маленькі футбольні хитрощі, а й потренувати перед матчем хоча б ази фонетики рідної мови спортсменів, які вийдуть на поле. Та наші акули прямого ефіру, мабуть, повірили, що кожен — справжній Мессі футбольного репортажу...
Що в них вийшло, судіть самі. Одні Hugo Lіorіs називали Юго Ліорісом, інші — Уго Льорісом. Згадуючи Yohan Cabaye, говорили то Йоан, то Йохан. Martіal в одних був Марсьяль, у других — Мартіаль, у третіх — Мартьяль, Matuіdі — то Матюіді, то Матуіді. Ніхто з нас не зрозумів, як правильно — Кошeльни, Косeльни чи Косьєльни, бо ж замість одного, але правильного перекладу, ми чули відразу... три помилкові версії!
Відомо, що в усіх французьких прізвищах наголос падає на останній склад. Але це чомусь невідомо нашим Мессі репортажу, які вперто твердили Грізманн, Сіссoко, Кoман...
Або й зовсім дивовижне! Joachіm Low очолює збірну Німеччини вже довгих десять років, але за весь цей час ніхто з коментаторів не спромігся з’ясувати, як насправді звуть тренера бундестиму. Всі настирливо твердять — Йоахім Льов. Господи! Невже це таке важке завдання: уточнити, що німецький звук o українською передають нашим е? Тим паче, етимологія номену зовсім прозора — він утворений від спільного для християнських країн грецького імені Лев (як наші Левченко та Левчук, які походять від Лев і Левко). Який у біса Льов!?
Чи таке. Жереб вибрав нам Польщу. Отже, коментатори мали «домашнє завдання» — дізнатися, як читати прізвища «білих орлів» на їхніх спортивних майках. Розмовники польської — звичайний елемент інтер’єру наших книгарень. Здавалося, все просто. Купи, прочитай, вивчи, як звучать польські букви та буквосполучення, і — pas de probleme! Але... майже всі прізвища гравців звучали з грубими помилками. Майже всі!
Вистачало й «перлів». Найдужче насмішив «метр», який не знав, як вимовити ім’я Пайє, і замість Дмітрі (наголос на останній і) безпорадно назвав того... Дімою.
Що тут сказати? До тих, хто працює в радіо- й телеефірі, вимоги завжди вищі, ніж до нас, мовців першої ліги, а тому роздавати коментаторам жовті й червоні картки — річ потрібна. Та важливіше інше. Мовні європідсумки свідчать: якщо навіть журналісти не знають, як вимовляти іноземні прізвища, отже, цього не знає і більшість із нас, і це — проблема! Отож важливо з’ясувати генезис і причини мовних фолів.
Як вдалося з’ясувати, звучання прізвищ іноземних футболістів коментатори... підслухали в репортажах своїх російських колег. Один наш «метр» якось навіть довго хвалився, що так старанно вчиться у москвичів, що не вимикає телеканал «Росія-2», на якому транслюють спортивні змагання. Наші журналісти чомусь переконані: колеги з Москви — непогрішимі, й тільки їм відкрилися таємні істини. Але це не так! Москвичі у прізвищах спортсменів наробили вже стільки помилок, що якби грали за збірну Ямайки, пропустили б утричі більше м’ячів, ніж у футбольній пісні «Какая боль, какая боль!..»
Скажімо, саме на російському «НТВ-Плюс Спорт» хава «Барси» та збірної Іспанії Xavі стали називати Хаві. Логіка підказувала, що латинське Х навряд чи тотожне нашому х (як в імені Хома), та кияни це ноу-хау сумлінно змавпували, а потім і хавбека «Металіста» Xavіer назвали Хав’єром... А якби вони поговорили з фахівцем з іспанської, то дізналися б, що у мові Сервантеса x (equіs) звучить, як наше х тільки у випадках, коли перед голосною стоять j або g (залежно від етимології слова). Скажімо, Juan Mata (Хуан Мата), junta (хунта), місто Gіjon (Хіхон). Еquіs же перед і між голосними — це звук gs. Ми маємо Х, а не J чи G, отже, Хав’єр і Хаві — це неправильно! Як звучить це gs? Номени обох гравців утворені від колись популярного в романомовних країнах імені Ксав’є. Отже, треба — Ксав’єр і Ксаві! Тільки навіщо все це нашим «акулам ефіру»!? Вася Уткін із «НТВ» сказав «люмін», отже, «люмін».
Інша причина помилок — об’єктивна складність відтворення іноземних імен, прізвищ і географічних назв. Додає плутанини й те, що існують два основні методи їх перекладу.
Із XІX століття всі іноземні номени відтворювали за допомогою транслітерації (побуквеної передачі). Відтак сьогодні маємо дивну ситуацію. В Англії не існує міста Лондон, є Ландон, у Шотландії немає міста Единбург, столиця цієї країни — Единбора. Париж насправді — Парі, й ніхто у французькому Провансі не підкаже вам дорогу в Марсель, бо місто називають Марсей... Тому й не дивно, що врешті переміг фонетичний метод (транскрипція). Адже він передає звучання іноземних номенів майже в оригіналі.
Але коментатори це «теоретичне заняття», здається, прогуляли. Так, усі кажуть Уго Льоріс (в імені чомусь наголошують перший склад). Але добре відомо, що французи фінальне s ніколи не вимовляють, а їхнє u — це наше ю. Треба — Югo Льорі (з наголосом на і)! Уго Льоріс — це якась абракадабра, дика суміш обох методів плюс дві грубі помилки в імені.
Англійські, слов’янські та французькі номени вже років сто, як передають винятково фонетичним способом. Але ж Юго Ліоріс (Hugo Lіorіs), Антоні Мартіаль або Мартьяль (Antonі Martіal), Дімітрі Пайєт (Dіmіtrі Payet), ім’я Йохан (Yohan) — це транслітерація! Метод цілком архаїчний і неточний.
Найдужче він травмував польські прізвища. Їх завжди транскрибують, бо ж транслітерація замість Збігнев Бонек дає... Бонієк, замість Вoйчех Шчeнсний — Войцех Щесни, а замість Яцек Бонк — взагалі Бак. Неоковирно й смішно! Та коментатори на це не зважали й усупереч правилам усі номени біло-червоних читали по буквах: Фабіанскі, Аріель Борисюк, Піщік, Блащіковскі, Каміль Грасіцкі (Грощіцкі)... Як бачимо, прикметникові закінчення на -y та -skі озвучували, як і Вася Уткін, — вимовляли винятково -и (-ы) та -скі (Щенсни, Зелінскі). А це — кричуща безграмотність. Адже й дітям відомо, що білоруські закінчення на ы, болгарські на и, чеські на y й польські на y та і за правилами української та російської мов передають суфіксами -ський, -цький та -ий. Треба — Левандовський, Росицький, Фаб’янський, Щченсний... А «складні» номени мали звучати так: Блащчикoвський, Ар’єль Борисюк, Кaміль Гросицький, Крихoв’як, Пішчик...
Здається, транслітерація живе й процвітає, бо фонетичний метод потребує хоча б якихось знань. А з цим сутужно. Якщо англійські й німецькі номени майже не кульгають, то варто вінгерам репортажу пройти незнайомим флангом... Так, букву h і українською, і російською передають нашою г. Отож, треба не Хамшик, а Марек Гамшик. Так само, як Гамбург і ФК «Гайдук» (у жодному разі не «Хайдук»!).
Французьке tі перед голосними стає м’яким s. Отже, не Мартіаль, а Марсьял. Фінальне t не вимовляють, відтак інтерв’ю з Пайє, а не Пайєтом. Французьке h завжди «німе», тож ім’я Кабая — Йоaн. Приголосні в мовленні не подвоюють, отже, треба не Жалле, а Жалe, й Лаказет (Lacazette), Сісокo, Грізмaн.
Щодо Косeльни (так у «Вікіпедії») та Кошeльни (так у репортажах), то це й узагалі — в жодні ворота! Le nom гравця утворене від польського koscіol чи білоруського косцёл (костел), отож його відтворюють фонетичним способом із максимальним збереженням етимології прізвища (Koscіelny) — Косцельні (з французьким «акцентом» на останньому складі, на і).
Але й транслітерації ще зарано вішати бутси на цвях. По-перше, побуквений метод у цілому прийнятний для перекладу з мов, граматика яких базується на фонетичному принципі письма. По-друге, в багатьох мовах є звуки, яких в українській немає, отож їх можна відтворити тільки побуквено.
Як бачимо, потрібні творчий підхід до справи, хоча б елементарні уявлення про фонетику інших мов і тверді знання... української, бо ж іноземні номени передають за правилами мови, якою відтворюють.
Найцікавіший тут приклад — прізвище Matuіdі. Сполучення uі в ньому — не два окремі, а один, характерний тільки для французької голосний звук. Це уі вимовити без практичних навичок нам не вдасться, а тому фонетика (Матуіді) тут не виручить. Le nom резонно подають побуквеним способом. Але Матюіді — це російською. А як українською?..
Дивує це питання недовго — поки не згадаємо, як ще в п’ятому класі вчили правило: у суфіксальних закінченнях після голосної завжди пишемо ї. Дзюдоїст і каратеїст (а не сленгове каратист), Драган Джаїч, Христо Стоїчков, Марат Ізмаїлов і Юрій Воїнов (а не кальки з російської Ізмайлов і Войнов). Отже, й тут — Блез Матюїді!
До речі, те саме стосується прізвища Kruіjff. Десь у нульових роках москвичі ввели інновацію — Кройф. Наші залюбки її змавпували, хоча в такому разі мало бути — Кроїф. Але й це ще не все. Оскільки Кроїф звучить не надто гарно, а милозвучність — чинник важливий, то й тут краще повернутися до старої доброї транслітерації — Йоган Круїф.
...Зрозуміло, всі мови, репрезентовані на футболках гравців, знати неможливо. Але з часів Володимира Маслаченка вже багато води у Дніпрі збігло. Тоді, за більшовиків, заважала залізна завіса. Нині можна купити самовчитель чи розмовник будь-якої іноземної мови. Скачати фонетичні підказки з Інтернету. Якщо вимова якогось прізвища викликає вже аж надто великі сумніви, можна зайти порадитися в Інституті лінгвістики КНУ ім. Т. Шевченка... І, скажіть, що заважає нашим коментаторам усе це зробити?
Мал. Миколи КАПУСТИ.
