Керівник Луганської військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз (на знімку) розповів нашому кореспондентові про свої проблеми, успіхи, плани і заповітну мрію.
— Юрію Григоровичу, наближається термін, який ви собі намітили, вступивши на посаду керівника області — 100 днів. Ви можете зізнатися собі: тут, брате, ти попрацював добре, на найвищий бал, а в цьому місці треба ще потрудитися.
— Прийнявши посаду, я насамперед склав «дорожню карту», у якій визначив головні магістралі своєї діяльності. Одне з моїх першорядних завдань — поставити на ноги систему охорони здоров’я області. Як відомо, бажання і наполегливість потрібно підкріплювати фінансово. Але тільки нещодавно на засіданні бюджетного комітету Верховної Ради народні депутати підтвердили виділення нашій області 1 млрд. 29 млн. грн. Тепер гроші є, але я втратив час — більше місяця по тій програмі, яку собі намітив, і з перших днів готовий був узятися за її виконання. І втрачу ще. Почнуться тендери, а це ще плюс 70 днів, інші процедури, і в підсумку необхідні процеси, підкріплені фінансуванням, можливі тільки ближче до осені. Це не моя провина, але, на жаль, так склалося, незалежно від мого бажання. А я поставив завдання, щоб під кінець року в нас була обласна лікарня, найсучасніший центр обстеження, який би відповідав найвищому рівню в Україні.
Я вже говорив про це і ще скажу: не хочу відроджувати стару медицину, а створюватиму нову систему охорони здоров’я, яка справді стоятиме на сторожі здоров’я людини. На кількість населення, що перебуває на підконтрольній нам території (це приблизно мільйон людей), обласній лікарні слід мати 300 ліжок: 100 зосередити в Старобільську і 200 ліжок створити в Сєверодонецьку. Тоді медичне обстеження нашому населенню обходитиметься не в 14 тис. грн., як нині, а в найліпшому разі безплатно чи з мінімумом витрат. На жаль, сьогодні жителям області доводиться їхати до Харкова, витрачати значні кошти на дорогу, обстеження, лікування тощо. Тільки-но в область зайдуть гроші — одразу переводимо їх на охорону здоров’я. А ми маємо намір виділити на медицину 500 млн. грн.
Звичайно, сьогодні мені щось зробити вдалося, щось ні, але я не відмовився від своєї мети й знаю, як її досягти. Так, я планував усе зробити глобально: купити для обласної лікарні будівлю, швидко її відремонтувати — і до Нового року відкрити. Але коли торкнувся глибини питання, з’ясувалося, що в охороні здоров’я, крім інших, існують ще й великі проблеми з кадрами. Добре, купимо нове сучасне обладнання, а хто на ньому працюватиме?
Складно вирішується питання продуктової безпеки. Аграрний Фонд України не підписує документи на зберігання зерна на території області: а раптом війна, а раптом не зуміємо вивезти збіжжя? Вибили тільки резерв на 30 тис. тонн зерна, возимо його на елеватори. Але цього мало.
— Держава не хоче ризикувати?
— Ні. Гадаю, тут інша причина. Але називати її не буду, щоб не нашкодити. Боюся, що втрачу ниточки взаєморозуміння, які намагаюся розв’язати, і тим самим поставлю бетонну плиту на шляху розв’язання проблеми. Моє завдання — зберегти зерно в області, якнайбільше його переробити й використовувати на потреби населення. Сьогодні до 40 відсотків хліба область завозить із Донецької та Харківської областей. Треба виправляти ситуацію.
— За вашим наказом проведення всіх тендерів сьогодні триває у супроводі правоохоронних органів. Власне, так було і раніше, однак не було таких успіхів, як зараз. Скажімо, тільки за останні два місяці, за час вашої каденції, співробітники служби із захисту економіки НПУ вберегли від розкрадання 5 млн. грн. Що спрацьовує, на вашу думку?
— У поліції змінилися підходи. На перше місце поставлено превентивну роботу, а не так, як було раніше: доведемо до злодійства, до злочину, а потім починаємо розслідувати. Сьогодні на очах кожна державна копійка. Що я прагну поламати, то це нинішню систему. Скажімо, заходять в область компанії: одна головна, а інші — для гри. Я порушую питання інакше: якщо береш участь у тендері, то роби це чесно. Берешся будувати дороги — заходь зі своєю технікою, людьми, технологіями і працюй. А не так, як буває: зайшла до нас компанія з Києва, Дніпра чи Харкова, виграла тендер і, у найліпшому разі, частину його продала нашим дорожнім підприємствам.
От із цим ми й ведемо боротьбу за допомогою правоохоронців. І, як бачите, перші успіхи вже є.
Думаю, що й тендери по медицині ми зробимо прозорими, щоб жодна гривня не пішла «наліво». До речі, зібралися купувати рентгенапарати і з’ясували, що потрібно пройти масу посередників-гравців, втративши на кожному з них певну суму коштів. Отож шукаємо варіанти.
— За останні два роки, доки в області триває АТО, з’явилася така тенденція, як самозахоплення аграрних земель деякими фермерами. В області розпочато боротьбу із цим явищем. Чи успішно вона йде?
— Велика частина землі в області гуляє. Не в практичному сенсі слова — не обробляється. Обробляється, тільки гроші не йдуть у бюджет. У кожному районі є такі факти, причому землі захоплюють великими територіями, користуючись відсутністю пайовиків. Це серйозні проблеми з пайовиками, оподатковуванням, і ми із цим боремося.
— Після свого призначення на пост голови ОДА ви заявили, що найпершою справою, і це буде в липні, почне працювати одне з найпотужніших підприємств області — Сєверодонецький «Азот». Другий місяць літа вже завершився, а підприємство продовжує стояти, і жодних передумов до того, що воно «прокинеться», поки що немає. Ви дійсно вважали, що вам під силу розв’язання цієї суперскладної проблеми? І як ви вирішуєте її сьогодні — поодинці чи разом із власником?
— Запустити «Азот» для нашої області дуже важливо з багатьох причин — соціальних, економічних, політичних. Від 6 до 8 тис. осіб нині без роботи. З другого боку, аграріям потрібні мінеральні добрива, скоро розпочнеться посів озимих. Возити добрива з інших регіонів — дорога логістика. На жаль, або на щастя, я не спілкувався із власником «Азоту», у мене є зами й радники, які займаються цими питаннями. Зізнатися, коли я прийшов на посаду, то не знав усієї глибини цієї проблеми. Зараз розібрався. На жаль, ми поки що не можемо запустити завод, хоча деякі домовленості вже є, поки не матимемо запасного резерву електропостачання. Найближча перспектива розв’язання цієї проблеми — кінець поточного року. Зараз ремонтується електролінія, що йде від Щастя на Михайлівку потужністю 200 кВт. Як відомо, ЛЕП не працюють через пориви й неможливість їх відремонтувати через постійні обстріли бойовиків. Що ж стосується підключення області до Єдиних Енергетичних Систем України, то це може відбутися тільки через рік-півтора. Робота в цьому напрямку триває.
— Ви багато разів повторюєте фрази: робити з нуля, створювати нове... А з ким ви збираєтеся це робити? Відомо, що в області — велика проблема з кадрами.
— Я хочу розробити нові підходи у своїй роботі, у тім числі й з кадрами. Мені, як і кожному керівникові, потрібні гарні менеджери, у яких горять очі, у яких маса ідей і вони знають, як їх втілити в життя. Наприклад, сьогодні потрібні такі люди для розв’язання проблем аграрного сектору. Є кадрові проблеми в охороні здоров’я. Хто краще працюватиме: той, хто має професійний досвід, отриманий у мирний час, коли все працювало, і система була налагоджена, чи людина без досвіду, але із чітким розумінням, баченням, як вийти зі складної ситуації? Для мене важливо, якщо в керівника є «дорожня карта» і він знає, що і як потрібно робити. На жаль, з боку окремих керівників сьогодні доводиться випробовувати серйозну протидію. Їм не потрібна реформа, вони не хочуть напружуватися, а працювати у звичному розміряному ритмі, по-старому й не завжди легально. Такий опір, зокрема, ми зустрічаємо з боку автоперевізників і, що найприкріше, — з боку керівників охорони здоров’я. «Які реформи? Не треба нас чіпати», — кажуть вони.
— Вирішуючи кадрові проблеми, ви ініціювали «інститут радників». Що це вам дає?
— Офіційно в мене тільки один штатний радник, але кілька людей, зізнаюся, проходять перевірку, працюють в адміністрації в ролі радників неофіційно з тим колом питань, які хотів би їм доручити. Я бачу їх у справі: справляється з роботою — добре, ні — будемо прощатися. Я шукаю. Інститут радників допомагає мені набрати команду, у якій ніхто не гальмує. Може, це грубо прозвучить, але... Одне слово, коли я був фермером, то тривалий час працював із кіньми. Як зрозуміти, коли в трійку запрягаєш коней, чи тягтимуть вони однаково? Один може бути сачком, а інший — роботягою. Хочу створити таку команду, щоб усі з однаковою силою тягли в одному напрямку. Моя система така: прийняв як радника, дав певний шматок роботи й спостерігаю: побіг, пішов чи сів на стілець і надув губи. Я визначився: дякую, наступний.
Маю зазначити, що у вирішенні кадрових проблем зіштовхнулися з тим, що тепер усі призначення у вищих ешелонах влади треба проводити за конкурсом. Але як це зробити — ніхто не знає. Механізму немає, він не запрацював, і це — серйозна проблема.
— Учора ви ще були народним депутатом, ухвалювали закони, а сьогодні — керівник області, який на місці бачить, як ці закони працюють. Ви вважаєте, що для території АТО законодавчих інструментів достатньо?
— Я не сказав би, що мені сьогодні не вистачає якогось законодавчого інструмента. Але під ці закони потрібні кошти, щоб відбудувати, підняти зруйноване господарство області. У моєму розумінні, нашу підконтрольну частину області треба зробити кращою: кращими повинні бути дороги, будинки, школи тощо. Потрібно довести і окупованій частині області, і країні, і всьому світові, що ми вміємо, хочемо працювати і жити у мирі. І це не гучні слова. Це позиція, і її треба дати відчути. А от керівникам фракцій у Верховній Раді хотів би побажати, щоб партії, які представляють їх у нашому регіоні, змінили свою політику. У нас іде війна, тому не треба один одного втягувати в конфлікти, каламутити воду... Треба виявляти мудрість.
— Складне ви ставите завдання. З населенням можна домовитися, а з політиками, як доводить життя, це зробити важко.
— Адже я з Верховної Ради пішов ще й тому, щоб показати, довести, що за бажання все можна зробити.
— Юрію Григоровичу, а у вас, як керівника області, є заповітна мрія?
— Заповітна? Ця мрія стара, але з часом вона обростає новими платформами. Хочу на території 50—60 гектарів десь, скажімо, у Кремінському районі, створити карту України й щоб там було представлено кожний регіон країни — Полтава, Львів, Ужгород, Черкаси... Кожний із них побудував би на цій карті свої історичні об’єкти, створив свою міні-територію. Або інший варіант: Полтава будує свій будинок для переселенців, Вінниця — свій. У своєму стилі, зі своєю традиційною архітектурою. І вулиці називатимуться так — «Полтавська», «Львівська»... Багато років тому, ще будучи фермером, я починав створювати таку історичну територію в себе на батьківщині — у Міловському районі — і намагався перенести сюди старі хати, але вони були такі старі, що розсипалися. Спроба завершилася розчаруванням, але від самої ідеї я не відмовився. Така рукотворна карта об’єднає всі міста України, представники яких захищають нашу луганську землю від проросійських бойовиків.
Луганська область.
Фото прес-служби Луганської ВЦА.
