Два з половиною роки війни медикам, які ледь не щодень бачать смерть і титанічними зусиллями борються за кожного солдата, доводиться битися не тільки за життя, переборювати себе, а й відвойовувати у системи принаймні гідні умови для праці.
В Авдіївці передову вже півроку тримають санітари 16-го окремого мотопіхотного батальйону. Лікар «Бджілка» до війни з тактичною медициною справи не мала. Працювала в перинатальному центрі. Нині вже півроку на напіврозваленому уазику разом із санітаром Євгеном та водієм Анатолієм щодня їздять на «нуль».
— Сумно дивитися на це все, коли хлопці молоді вмирають, як тяжко їхнім сім’ям. На кожному виїзді робимо все, щоб вони вижили, — ділиться «Бджілка».
Нормальній людині, мабуть, здається, що робити це з таким забезпеченням і на такому транспорті, нереально.
«Лежить поранений, а ти на колінах і не знаєш, що робити»
«Швидка», якою їздять за пораненими і загиблими, вже була на базі, коли «Бджілка» прийшла в батальйон. Повірити, що у цій машині борються за життя, складно: іржавий кузов, салон із рядом сидінь, дві тьмяні лампочки, старі брезентові ноші. Пораненому надають першу допомогу просто на підлозі. Євген дістає з-під сидіння сумку, показує медикаменти.
— Отак воно все виглядає. Лежить поранений, розкриваються всі сумки. Це якщо один поранений, а як двоє? Один сюди, другий сідає. А ти просто на колінах сидиш і не знаєш, що робити. Це ненормально, — розповідає він.
«Бджілка» доповнює:
— Забирали з передової «трьохсотого» з АСАП (волонтерська медична служба. — Авт.), був дуже тяжкий. Ями на дорозі великі, тримала його. Так це з АСАП, а якби ми цією поїхали? Світло ледь горить, нічого ж в ній не видно. А вони кажуть, що машина — те, що треба.
Вони — це Міноборони, у яких не один місяць просять новий автомобіль. Нехай не новий, але більш придатний для перевезення поранених та надання їм допомоги.
— Буває по-різному. Можемо виїжджати двічі, тричі за ніч, а можемо і жодного разу. А бувало, що за 4 години привозили сімнадцять «трьохсотих», — ділиться «Бджілка».
Замість реанімобіля дали черговий розвалений УАЗ
В Авдіївці є лікарня. Головна мета — довезти, дорогою зупинити кровотечу. Крім волонтерів АСАП, у разі необхідності і за великої кількості поранених, до медиків 16-го батальйону долучаються «Госпітальєри».
— У них у машинах є хоча б куди підвісити систему (крапельницю. — Авт.). А в нас так: я підключаю, а Женя тримає систему в руках, мені вже допомагати не може. У нас не то що реанімобіля немає, а навіть куди систему підвісити, — розводить руками медик.
Із проханням надати автомобіль не раз зверталися до Андрія Верби, генерал-майора медичної служби МОУ.
— Телефонуємо постійно його речниці Наталії Воронкової. Нам дуже потрібен хоч наполовину реанімобіль, щоб ми змогли тяжкого «трьохсотого» довезти, а вони мені привезли ще одного уазика, — показує рукою в бік, де стоїть автомобіль. — Навіщо він мені? Тяжкого я ним не повезу, його ж розтрусить. Він із «трьохсотого» стане «двохсотим». Тобто це все буде на моїй совісті, — каже лікар «Бджілка».
«Двохсотого» не розтрясе...
Рація одного із розвідників тривожно тріщить: «У нас «трьохсотий». Вже згодом комбат говорить про двох загиблих. Уазик «Бджілки» завертає на базу. Сьогодні у непридатному для порятунку життя сірому кузові пошарпаної «швидкої» лежать два солдати у чорних поліетиленових мішках. Їхні пошарпані осколками гранат тіла вже не «розтрясе».
Але «Бджілка», Євген та Анатолій сподіваються, що, врешті, за два роки війни держава попіклується про ще живих і збільшить їхні шанси на порятунок.
Фото автора.
