Про нереалізований рекреаційний і туристичний потенціал придніпровського регіону Кіровоградщини вже писали й писатимуть не раз, прямо або між рядками порушуючи одне й те ж питання: чи хтось із колишнього, та й нинішнього керівництва Світловодського та Онуфріївського районів області замислювався, як пристосувати береги Дніпра й Кременчуцького водосховища для цивілізованого відпочинку людей?


Аби ж був господар


Сьогодні це питання постало досить гостро, адже навіть «пролетарський» берег Миколаївщини й відносно економні канікули на Херсонщині стали українцям поперек кишені. В більшості з нас грошей ледве вистачає на харчі й сплату комуналки. Пляжні розваги переносяться на, сподіваємося, благополучніший завтрашній день. Тут би й згадати про переваги свого місцевого моря, нехай штучного, але такого теплого й привітного в ці дні. Але...

Переваги місця розташування максимально знівельовані безгосподарним ставленням до майна, отриманого в спадок від радянських підприємств, власників турбаз і орендарів узбережжя, неготовністю і невмінням нинішніх менеджерів розвивати туристичну індустрію рідного краю.


У Світловодському районі на Кременчуцьке водосховище кажуть «море», і тільки так. Бо його й справді можна й треба любити — і за дикий норов стихії, і за красу берегів, і за м’який пісок під ногами... Так, як люблять його, приміром, жителі Підгорного, котрі громадою прибирають від водоростей пляж, вичищають від сміття після легковажних і некультурних відпочивальників сосново-акацієві посадки біля води.


«Нині щовихідних, — розповідає керівник світловодського відділення організації «Червоний Хрест» і власник будиночка-пансіонату в Нагірному Сергій Буравцев, — в прибережній смузі відпочивальники ставлять стільки наметів, що й не пройти. До послуг дітей і дорослих — катамарани, квадроцикли, «банани»... Я неодноразово пропонував районному керівництву предметно зайнятися розвитком пляжної інфраструктури, вирівняти берег, збудувати кемпінг, але...»


Сергій тут виріс. Якась сонячна частина його дитинства минула в бабусиній хаті, де тепер уже він приймає гостей — туристів з усієї України, й на цьому мокрому піску, який, хоч би скільки пропустив крізь себе води, однак пам’ятатиме й інші береги.


«Отут, за кілька метрів від нас, відносно неглибоко під водою, збереглися рештки фундаменту старої школи, а там, де глибше, стояла церква, — перегортає чоловік  історію Нагірного й Світловодська до часів, коли місто називалося Новогеоргієвськом і стояло в річковій долині, на суходолі.


Бажаючих відпочити вистачає


Але так сталося, що... маємо море. А будинок Буравцева стоїть за п’ятсот метрів від берега, на пагорбі, з якого відкривається вид й на далекі хвилі, й на близьких сусідів з далекосяжними планами. Приміром, трохи нижче, на асфальтованій вулиці, за високий муром живе немісцевий чоловік. Вважається, що «кіровоградський депутат». Цей один точно знає, що робить, адже того, хто збудував палац над морем та ще й створив у межах приватної зони власне озеро, за переваги Нагірного агітувати не треба. Розуміють свої вигоди й інші мешканці, серед яких два іноземці — німець та італієць.


Над тим, як продовжити життя хатини, де бабуся Ніна прожила 89 років, пан Сергій задумався ще в 2006 році. В той час центри зайнятості на вибір пропонували грошову допомогу безробітним громадянам із цікавими бізнес-проектами, а про зелений туризм тільки-но заговорили як про напрям перспективний і дохідний. Буравцев і проект склав, і допомогу на розвиток бізнесу отримав. А вже за рік й перші гості заїхали до хати — відпочивальники із Харкова, Дніпропетровська, Києва. Пожив і поїв смачних, розміром із персик, абрикосів з дерева, огірків і помідорів з грядки й заїжджий німець. Поставили намети в дворі, погуляли, послухали рок, попили горілки, а на прощання все за собою акуратно прибрали байкери... Та, «чомусь» у 2012-му в обійсті сталася пожежа, яка залишилась непоміченою для місцевих правоохоронців, але завдала суттєвої шкоди туристичному господарству та майну Буравцева. Сьогодні він ремонтує і осучаснює помешкання та двір. Тут є усі вигоди: газ, холодна й гаряча вода, телевізор, холодильник тощо. А вулицями, як між прилавками на ринку, активно «дрейфують», невтомно пропагуючи корисне й поживне, продавці риби, молока, яєць та інших дарів приморського села. Сергій Іванович, котрий візьме слухавку в будь-який час, і в будні, і вихідного дня, знову готовий розмістити на відпочинок гостей. Добова вартість проживання дорослого — 100, дитини — 50 гривень. Бажаючих вистачає. Подвір’я Буравцева — надзвичайно спокійне й затишне місце з розкішним краєвидом.


Місцева фішка — тиша і спокій


Неподалік пляжу, де громада Нагірного нещодавно відсвяткувала День села, першою в соснах розташована турбаза «Зв’язківець» (на жаль, досі «відгукується» на «Связист»), якою володіє «Укртелеком». За словами охоронця, база має 45 будиночків. Серед них найбільше — чотиримісних, трохи менше — на три особи, є і з двома ліжками. Проживання — 35 гривень з особи на добу, але кожен мусить привезти з собою постільну білизну, каструлю, сковорідку... В першу половину п’ятниці, коли ми побували на базі, відпочивальників було небагато — три—чотири сім’ї. Зате за воротами «Зв’язківця» юшка, шашлик і тепла хвиля привабили втричі більше «дикунів» з наметами. Треба віддати належне охоронцям, вони ж прибиральники, — берег моря абсолютно чистий від сміття і водоростей, місця для паркування авто не захаращені.


Трохи далі зачепилася на схилі турбаза олександрійських підприємств «Теплокомуненерго» та «Зерновик» — «Русалонька». Адміністратор каже, що проживання в цих, переважно чотиримісних, будинках коштує 40 гривень на добу з людини. Чайник, мангал, газову плиту й сковорідку вам дадуть. Та, за словами працівниці «Теплокомуненерго» Лариси Камченко (котра не вперше відпочиває під Світловодськом — а цього разу із сином-студентом і мамою), таке дозвілля, порівняно з канікулами на Чорному морі, має свою «фішку» — тишу і спокій. Денис, третьокурсник черкаського універу, запевняє, що легко обходиться без Інтернету й соціальних мереж, навпаки — радо втік від них, щоб побути з родиною.


За парканом «Русалоньки» стоїть зачиненою інша олександрійська база — кажуть, що на неї шукають покупця. А тим часом, як розповідає голова Подорожненської сільради (куди входить і Нагірне) Володимир Воропай, найти власника й інвестора на покинуту турбазу — справа неймовірно складна. Багато хто виявляє готовність, та тільки на словах. Тож і надходжень від баз відпочинку сільрада не має.


Катамаран, «тарзанка» і... п’яні перегони


...Порівняно з простенькими, малогабаритними будиночками радянської епохи турбаза «Чайка» — наче готель «Хілтон». Розташована вона не на самому водосховищі, а над його затокою. Колись тут відпочивало до трьохсот жителів області одночасно, харчувалися централізовано в їдальні, мешкали переважно в цегляних корпусах. Тих корпусів давно немає, а новий власник приймає гостей в будиночках з усіма вигодами, дорожчі з яких коштують по 450 гривень на добу, а економне житло на п’ять осіб — 250. Адміністратор Григорій Сокіл каже, що питна вода на базу подається зі свердловини. Тут є все для розваг — від рибальської вудки до швидкісного катера. Оренда водних велосипедів, катамаранів, човна коштує 50 гривень за годину, лазні — 75. Тарзанка й водяний трамплін — безплатні.


А дошкуляють відпочивальникам і адміністрації хіба що... нахабні нічні гості на джипах. «Один такий заїде на вихідні — і маємо купу проблем, — скаржиться Григорій Сокіл. — Ти даєш йому ключ від кімнати, гадки не маючи, що серед ночі до нього в гості приїдуть відпочивати друзі ще на трьох джипах. А потім і п’яні перегони територією бази, і биті вікна-двері, й понівечені меблі. А на допомогу поліції в Нагірному розраховувати не доводиться!..»


...Насправді правоохоронцям та іншим контролюючим органам, отримай вони згори відповідне завдання, знайшлося б чим зайнятися на цих полишених напризволяще, розкрадених, розпроданих за копійки, списаних турбазах (не забуваймо, що в заростях уздовж Дніпра куняють в очікуванні остаточного вердикту — бути чи не бути — десятки таких «Русалоньок»). Вдихнути б у них знову життя, нагадати жителям Полтавщини, Кіровоградщини, Черкащини, що нікуди Дніпро не подівся і водосховище на місці, й риба та сама ловиться, і сосна так само лікує легені. Але...


Зібрати власного чемодана на Туреччину чи Грецію, звісно ж, легше, ніж популяризувати, ремонтувати, прокладати туристичні маршрути, наповнювати бюджети... Нехай цим займається наступна «зміна» — певно, так міркує більшість керівників територій.

Кіровоградська область.

 

В об’їзд — повз «Русалоньку» — на Туреччину та Грецію?


Фото автора.