Воєнна агресія Росії супроти України стала першою в Європі за час після Другої світової війни. При цьому Росія порушила підвалини світового порядку, визначеного міжнародним правом, зокрема Статутом ООН 1945 року та Гельсінкським заключним актом ОБСЄ 1975 року. Ці визначальні документи закріпили принципи недоторканності кордонів, встановлених після Другої світової війни, та непорушності суверенітету країн. Особливої гостроти набирає факт порушення Будапештського меморандуму, яким Росія, США і Великобританія виступили гарантами України щодо забезпечення її суверенітету після відмови нею від ядерної зброї.

Надзвичайна важливість моменту полягає у тому, що недотримання і порушення Будапештського меморандуму можуть мати катастрофічні наслідки для усього людства, бо продемонструють ненадійність міжнародних гарантій державам узагалі та особливо тим, які приєднуються до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

На даний час майже 20 держав наблизилися до створення ядерної зброї, тепер їх ніхто не зупинить жодними гарантіями. У світі є кілька десятків територій, які мають проблеми і, за прикладом Росії, можуть вдатися до референдумів, силових дій із наступним їх приєднанням до сильнішої держави.

У цьому плані дуже показово є те, що навіть президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв не підтримав авантюру Путіна та, всупереч позиції Росії, висловився за непорушність територіальної цілісності України. І це не дивно, бо якщо сьогодні під виглядом «захисту російськомовного населення» Росія вдалася до воєнної інтервенції в Україну, то завтра, під тим же приводом, вона може таке вчинити стосовно Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Туркменістану.

Дії Путіна та Державної Думи Росії по відношенню до України не просто порушують міжнародне право і усталений світовий порядок — вони нав’язують усьому світові новий порядок, порядок, де домінують сила, провокації та брехня. Людство таке вже проходило — відомо, чим закінчився новий порядок Гітлера. Чи не тому президента теперішньої Росії так часто порівнюють з Гітлером, називають Адольфом Путіним, Путлером і фашистом.

Таким чином, те, що скоїли та коять Путін і Державна Дума Росії, відкриває нову, сумну, а, можливо, й трагічну сторінку в міждержавних стосунках та ставить на порядок денний територіальну цілісність багатьох держав, у тому числі й самої Росії. З таким же успіхом, як це тепер робить Путін, згодом Росії можуть пред’явити подібні й цілком обґрунтовані претензії на Кенігсберг (тепер Калінінград), усю Східну Пруссію, Курильські острови, Сахалін, майже увесь Сибір та Алтай.

А що говорити про Іран, Північну Корею, які тепер за жодних обставин не зможуть відмовитися від ядерної зброї, бо не повірять ніяким гарантіям і завжди посилатимуться на приклад України, яка, відмовившись від ядерної зброї, через 20 років стала жертвою агресії ядерної держави, та ще й гаранта її суверенітету!

Саме тому дотримання міжнародного права і Будапештського меморандуму має принципове значення для всього міжнародного співтовариства, а особливо США і Великобританії. Вчинивши агресію проти України, Росія не лише підірвала свій авторитет в очах усього світу, вона поставила на карту репутацію США, Великобританії та всіх країн ОБСЄ.

Оскільки це питання має надзвичайну вагу, слід хоча б коротко нагадати основні положення Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаного у Будапешті 5 грудня 1994 року.

За цим Меморандумом, Росія, Великобританія і США зобов’язалася «поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України», «утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України». Більше того, гаранти ствердили, що вони будуть «утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги». Як бачимо, всі вищенаведені міжнародні гарантії теперішнє керівництво Росії безцеремонно, нахабно й цинічно порушує на очах усього світу.

Воєнна інтервенція Росії, окупація російськими військами території суверенної держави України є актом неспровокованої агресії, що ставить під загрозу мир і безпеку в Європі та цілому світі. З погляду міжнародного права, підготовка та вчинення актів агресії є злочинами проти людства і людяності, а особи, що їх вчиняли, підлягають індивідуальній кримінальній відповідальності. Такі злочини не мають строку давності.

Крім зазначених вище порушень міжнародних угод, при здійсненні агресії проти України Росія безцеремонно порушила ще низку інших правових документів, зокрема Договір про дружбу і співробітництво між Російською Федерацією та Україною 1997 року, яким сторони зобов’язалися жити в дружбі, мирі та не порушувати кордонів і територіальної цілісності один одного, та Угоду про статус і умови перебування Чорноморського флоту Росії на території України 1997 року, в якій, зокрема, записано, що військові формування Росії мають поважати суверенітет України і не допускати втручання у її внутрішні справи.

Така значна кількість порушень міжнародного права, які вчинила Росія щодо України, продемонструвала перед усім світом її агресивну суть та підтвердила правильність висновку німецького канцлера кінця ХІХ століття Отто фон Бісмарка: «Жодний договір з Росією не вартий паперу, на якому він написаний».

Дмитро ЧОБІТ, письменник, народний депутат України І, ІІ, ІІІ скликань.