Путін брехав, путін бреше і путін брехатиме. Упевнено й цинічно. Поки що безкарно. Уже знято багато фільмів про те, як він і його оточення це мистецьки роблять. Лишень відволікаючи увагу на нелогічні й безглузді речі або події. Але що більше брехні, то менше довіри росіян, до речі, вже далеко не переважної більшості. Тому що в скарбниці «кооперативу «озеро» закінчуються гроші, в резерві кремля — добровольці-найманці як гарматне м’ясо, у кримчан — терпіння, а серед світового співтовариства — довіра до «чесного» путінського слівця. Адже жодна технологія обману ніколи не замінить і тим паче не перевершить просте людське спілкування. Хоч би як путін намагався ізолювати росіян від правди, вони її знають.

 

 

Софія РУСОВА (Москва, член федеральної Ради партії ЯБЛУКО, журналіст):


— Часто спостерігаю у своїх співгромадян імперські комплекси, тугу за Радянським Союзом і його територіальною могутністю. Безумовно, наші телеканали за допомогою відверто пропагандистських документальних фільмів, нескінченних та агресивно вибудуваних ток-шоу допомагають підсилюватися цим комплексам і укріплюють ворожу міжнародну політику Володимира Путіна.


Моє свідоме життя почалося набагато пізніше розвалу СРСР, і для мене Україна (психологічно) завжди була окремою державою. Хоча багато в чому економічно залежала від Росії.


До воєнних дій я була в чудових містах Києві та Білій Церкві, а в дитинстві кілька років жили з батьками в Шостці, де працював тато. І мені, звичайно, не раз бувало соромно за своїх ровесників, які на хвилі гарячкового псевдопатріотизму зневажливо говорили про Україну.


У 2015 році в складі російської делегації з політиків, співробітників МЗС та науковців за програмою фонду Зайделя ми їздили у Брюссель, у тому числі до штаб-квартири НАТО. Багато було дискусій стосовно України та анексії Криму, от тільки мої співвітчизники навідріз відмовлялися називати це «анексією» і доводили, що Крим — російський, а референдум пройшов чесно. Гадаю, багато кримчан наївно думали, що в складі Росії їм буде краще. Але за пару тижнів, та ще під прицілом «зелених чоловічків», референдум не проводять. Це навіть неприпустимо в сучасній системі міжнародного права. І от жителі сонячного півострова мимоволі стали співучасниками найбільшої політичної афери XXІ століття.


На мене все це наводить жах і зневіру. Розпалити конфлікт завжди простіше, ніж його погасити. Особливо, коли зачіпається почуття національної гордості, гинуть люди... Тоді виникають ненависть, помста... Логіка «кров за кров» може працювати не-скінченно.


У голові не вкладається, що на сході Україні щодня йдуть бої й там уже тисячі вбитих... Навіть страшно — люди звикли до того, що у вікно в будь-який момент може влетіти снаряд! Та хіба можна було уявити таке пару років тому?!


Для Путіна ця ситуація виявилася дуже вигідною, і він ще більше обкопався у владі. Звідкись повилазили сотні експертів і фахівців з України, які підігрівають настрої й ви-правдовують дії російських військових «добровольців» і насильство. Мені соромно, що Росія показала себе агресивною, неадекватною державою, що плює на міжнародні правові норми. І водночас постійно бреше. Але найголовнішою помилкою вважаю те, що частина європейських політиків закривають на це очі. Більше того — виправдовують цю політику.


У багатьох містах Росії проходили акції протесту проти політики Кремля, «Марші Миру». Ми з моєю сім’єю в них теж брали участь, але, незважаючи на десятки тисяч маніфестів, усе це, на жаль, виявилося якось не значущо. Можливо, скажу банальну річ, але, як завжди, страждають у політичних іграх прості люди. Тому найголовніше — зберігати діалог між росіянами й українцями. І всіма силами боротися зі спокусою ненависті.


Хоча чудово розумію, що є речі, які вибачити не можна! Те, що сталося й відбувається, отруїло відносини на десятиліття.


Щиро бажаю, щоб Україна стала тією країною, про яку українці мріють.


Микола САВЧЕНКО (Санкт-Петербург, священик, якого покарали за проповідь проти війни між Росією та Україною):


— Минуло два роки, як я перебуваю на виправленні в монастирі. І, очевидно, буду перебувати ще довго. Прихильники війни проти України вимагали більшого покарання мені. Лють їх часом була позамежна, як і жага кривавих битв проти братнього православного народу. Нині багато хто з колишніх гонителів уже помирилися зі мною. А решті, котрі непримирилися, хай недостатність мого покарання заповнить хоча б його тривалість. Нехай вони вгамуються хоча б цим. Своє виправлення я проходжу в монастирі точно так, як мені приписано: без будь-яких пропусків, без хвороб і вихідних, без усякої корисливої спокуси. Жодного разу за ці два роки не чув я дзенькоту жодної монети із країн далеких, у чому мене так сильно й дарма підозрювали. Повірте, дорогі, я «жив на своєму утриманні» (Діян. 28, 30). Нехай і це хоч якось умиротворить гнівливих, серед яких є й ті, хто носить мечі, і володарі, дворяни із придворними, філософи, хмільних справ майстри, домогосподарки й окремі служителі вівтаря. Сподіваюся, що й із ними примирення не за далекими горами. Але от у чому немає жодного сумніву, то це в тому, що Господь нас ще продовжить карати за нашу війну проти України, за ненависть і нерозкаяність яскраво-червоного кольору. І це покарання Боже ми будемо нести всі разом. Дай Боже всім швидше це зрозуміти.


Майя ЛЕДНЄВСЬКА (Санкт-Петербург, журналіст):


— Дорогі мої, бажаю тепла, миру й благополуччя кожно-му вашому дому. Хоч би як було важко, не сходьте з обраної дороги, вірте у свої сили на шляху до незалежності! Ви обов’язково переможете — правда на вашому боці. Вибачте нас... що вчасно не вийшли на вулиці й не викинули ФСБшну сволоту із Кремля... Нелегкий шлях вашого сильного й гордого народу надихає й нас, росіян, які вірять, що одного разу й Росія стане вільною європейською країною. Ми з вами боремося за нашу й вашу свободу!


Михайло СОКОЛОВ (оглядач Радіо Свобода, Москва):


— Росія окупувала Донбас. Росія ще й анексувала Крим. А Україна не оголосила війну Росії. Гітлер 1939 року відібрав Клайпеду в Литви, і Литва не оголосила війну Німеччині. А ще Німеччина в 1938 році відібрала в Чехословаччини Судети, і Чехословаччина не оголосила війну Гітлеру. А ще Японія відібрала 1932 року в Китаю Манчжурію, створивши «державу» Манжчоу Го, на кшталт «ЛДНР», і Китай не оголосив війну Японії...

Російські війська відібрали в Грузії Абхазію та Осетію, і Грузія не оголосила війну Росії. Вистачає прикладів нацистської та фашистської агресії, що не отримала відсіч у формі оголошення війни...


Українцям належить бути наполегливими й терплячими, не можна відмовлятися через неминучі труднощі від свого вибору шляху в Європу. Варто повчитися на російських помилках: не треба вірити популістам і поступатися демократією заради тимчасового зростання добробуту. Незважаючи на образи, просив би зрозуміти, що в Росії в нової України багато справжніх друзів.


Михайло НОВИЦЬКИЙ (російський актор, музикант, еколог, письменник, громадський діяч, художник, Санкт-Петербург): 


— Пишу від серця перше, що спало на думку. 


Я бажаю Україні й усім її жителям якомога швидше розібратися з усіма зовнішніми і внутрішніми проблемами, які, на жаль, існують. Я дуже хочу, щоб Україна була вільна, красива країна Європи й усього світу. Щоб згодом і китайці, і японці, і англійці, і турки дивилися б на її досягнення з якоюсь часткою заздрості й навіть рівнялися на неї. Бажаю, щоб Україна стала найкомфортнішою країною для життя людини. А всім жителям України — здоров’я, творчості й любові, незалежно від віку!


Підготувала Натяля ЯРЕМЕНКО.


Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО