Дороги на Полтавщині не гірші, ніж у більшості регіонів нашої держави. А коли проїжджати її транзитом, та ще й «головною вулицею» (так називають багатокілометровий тамтешній відрізок міжнародної траси Київ-Харків-Довжанський), то не можна не помітити на ній майже ідеальних ділянок. Із розділеним на дві смуги швидкісним рухом, рівним полотном асфальту, нормативними штучними спорудами, серед яких є навіть підземні переходи в населених пунктах... Однак, перш ніж виїхати на таку майже європейську магістраль, більшості мешканців області та її гостей треба спочатку відчути всі «принади» наших традиційних шляхів. І, як то кажуть, не факт, що доїдеш до тієї дороги-мрії, не «перечепившись» об якусь «містечкову» яму чи вибоїну та не пошкодивши свого автомобіля...
«Інопланетна» хроніка і наші реалії
Для непосвячених нагадаємо, що ту справді стратегічну магістраль на території Полтавщини останніми роками докорінно оновлювали спочатку турки, а потім італійці, витрачаючи на це мільярди євро(!) відомих міжнародних банків. Іноземці продовжують «прасувати» її і сьогодні. Щоправда, цьогоріч роботи на тій трасі від Полтави убік Харкова вони пригальмували нібито через невизначеність із підрядником. Набагато швидше поширюється лише інформація про виділення Європейським банком сотень мільйонів євро чергового «дорожнього» траншу та підготовку до реалізації нового проекту зі ще масштабнішим «вливанням» валюти...
При цьому майже все, що відбувається на трасі Київ-Харків-Довжанський, для дорожників Полтавщини залишається такою собі «інопланетною» хронікою. Зрештою вони радять не плутати освоєння чужоземними фірмами міжнародних коштів, обсяги яких лише створюють ілюзію «усередненого» фінансового благополуччя, з нашими реаліями. Надто з огляду на те, що чутки про цьогорічне грошове «раювання» вітчизняних «лікарів» доріг, м’яко кажучи, перебільшені.
Судіть самі. Ще навесні, перебуваючи в Полтаві, один із керівників Укравтодору констатував: тільки на поточні ремонти та експлуатаційне обслуговування розташованих в області доріг потрібно 1 мільярд 900 мільйонів гривень. Водночас із державної скарбниці тоді виділили 116 млн. грн., тобто менше 10 відсотків необхідного. Щоправда, на початку серпня у столиці запевнили, що додатково «підкинуть» іще 79 млн. Отже, загальна сума перевищить минулорічну (152 млн. грн.), але й вона далека від оптимальної.
Громади вишукують внутрішні резерви
За таких умов депутати облради на останній сесії «доважили» дорожникам іще 55 млн. грн.. Скориставшись змінами в Бюджетному кодексі, поступово долучаються до фінансування ремонтів не лише своїх, комунальних, а й доріг загального користування місцеві ради. Останні цьогоріч зі Службою автомобільних доріг в області уклали понад три десятки договорів на співфінансування таких робіт.
Кожна подібна угода доплюсовує в умовний «дорожній гаманець» небагато — зазвичай 200—300 тисяч гривень. Однак саме ці кошти нерідко варті мільйонів. Хоча б тому, що найчастіше їх спрямовують на «добиті» сільські дороги. Тож тепер селянам і мешканцям деяких райцентрів принаймні не доводиться братися за лопати й бетономішалки для самостійного «латання» найглибших ям і вибоїн щебенем чи цементним розчином, як було ще рік-два тому...
Дедалі активніше долучаються до лагодження довколишніх доріг тепер фінансово набагато спроможніші об’єднані територіальні громади. Тільки одна з них — Шишацька, що об’єднала селищну та 11 сільських рад району, нинішнього року виділяє для цього щонайменше 7 мільйонів гривень. З’являється і, так би мовити, спонсорський ексклюзив. У Кобеляцькому районі місцеві аграрії саме на ремонти тамтешніх доріг вирішили відраховувати по 50 гривень із кожного гектара сільгоспугідь, на яких господарюють.
Яму на ямі «залатати» неможливо
Подібні фінансові струмочки доповнюють надходження з державної скарбниці й разом із останніми дозволяють підтримувати не лише основні автошляхи Полтавщини у більш-менш «робочому» стані. Незважаючи на те, що затяжні дощі в перші тижні літа істотно пригальмували плановий графік виконання поточних ремонтних робіт. Однак на початок серпня дорожники краю ліквідували так звану ямковість на площі 277 703 квадратних метри, пройшовши 695 кілометрів доріг. Ці роботи тривають прискореними темпами.
Хоча грошей, звісно, хронічно не вистачає. Особливо на «латання» тих доріг, де «зашити» окремі (чи таки суцільні?) ями та вибоїни вже практично неможливо. Там потрібен капітальний ремонт, один кілометр якого в регіоні коштує від 15 до 22 мільйонів гривень... Неважко здогадатися, що йдеться насамперед про місцини з найбільшою концентрацією нафтогазоносних свердловин і «прив’язаних» до них промислів. Скажімо, на межі Лохвицького та Миргородського районів є відрізки таких собі «умовних» асфальтівок, які водії воліють об’їжджати «паралельними» ґрунтовими дорогами, прокладеними стихійно...
Згідно з офіційними даними Укравтодору, за ураженістю ямковістю Полтавщина посідала друге місце після Одещини. Обласні фахівці окреслили її вражаючим «ареалом» — понад один мільйон квадратних метрів! Але з урахуванням «серцевинного» місця регіону на мапі держави й насиченості його нафтогазопромислами, кар’єрами і потужними зерновими терміналами та невтішна статистика зовсім не дивує. За таких умов тут, здається, лише дуже лінивий не говорить про необхідність оберігати бодай відремонтовані дороги від руйнівного впливу перевантаженого автотранспорту, який за лічені години робить працю дорожників сізіфовою...
«Рани» зарубцювалися тільки до наступної весни...
Однак про такий захист не лише на Полтавщині більше тільки говорять. Попри те, що на шляхах регіону функціонують два вагові комплекси, причому один із них — мобільний. Однак за нинішніх шпарин у законодавстві й очевидної неузгодженості дій різних служб об’їхати згадані «патрулі» зовсім неважко як реально, так і фігурально. Не лише за допомогою «обхідних» доріг і сучасного зв’язку між водіями. Кілька місяців тому під Лубнами зупинили фуру вагою 73 тонни. За таке майже дворазове (!) перевищення вагових нормативів згадані контролери виписали «астрономічний» штраф на тисячі євро. Та все закінчилося тим, що фура простояла на місці три доби і поїхала собі далі — ніхто не заплатив за порушення жодної копійки...
Не менше запитань виникає і стосовно ефективності того ямкового ремонту та, власне, доцільності витрачання на нього величезних коштів. Автору цих рядків уже не перший рік доводиться практично щотижня відвідувати розташоване в селі батьківське обійстя. І водночас спостерігати, як щоразу на початку літа обвітрені чоловіки лопатами кидають із самоскида на заглибини у нашій сільській дорозі по кілька кілограмів асфальту. Після того «рани» на ній нібито «зарубцьовуються». Та тільки до перших рясних осінніх дощів. А навесні, після зимових морозів і сніговіїв, ями та вибоїни як на тих «латках», так і поруч зазвичай стають іще глибшими. Тож через кілька тижнів на дорозі знову з’являються знайомі чоловіки з лопатами, «кругообіг» асфальту і грошей у природі триває, здається, безкінечно...
Зовсім недавно ситуацію, коли в одному з сіл Кобеляцького району «десять мужиків кидали асфальт трьома лопатами», обговорювали навіть на сесії райради. «Подібні емоції розумію, та, на жаль, нічим не можу зарадити, — каже власкору «Голосу України» заступник начальника Служби автомобільних доріг в області Анатолій Мягкохліб. — Через те, що на капітальні ремонти постійно бракує коштів, змушені рятуватися ямковими. Можна нічого не робити й зупинити отих «мужиків» із лопатами. Та тоді ви до свого села навіть улітку не проїдете. А багатьом землякам знову доведеться витягувати на дороги свої бетономішалки».
Око тішили, доки не згадали про гаманець
Щоправда, тим із них, хто хоче потішити око масштабнішими роботами, можна порекомендувати відвідати «серединний» відрізок іще однієї стратегічної для регіону траси Полтава-Кременчук. Про довгоочікуваний початок її капітального та середнього поточного ремонту наша газета вже повідомляла. От тільки перед тим, як захоплюватися справді чималим обсягом робіт, варто згадати, що сьогодні йдеться про оновлення до 1 листопада лише 27 кілометрів цієї дороги. Тобто її третини, на підняття якої з «добитого» стану в держбюджеті відшукали 300 млн. грн., а в обласній казні — ще 30 мільйонів...
До речі, на тому відрізку заодно подбають і про чотири мости. А їх на Полтавщині загалом 571, дев’ять з яких — аварійні. У того, що з’єднує береги Сули в селі Млини, поблизу міста-райцентру Лохвиця, 18 квітня цього року (кажуть, саме після проїзду великовагових вантажівок) обвалилась одна з крайніх балок. Лише за щасливим збігом обставин люди тоді не постраждали. Той міст уже давно потребував капітального ремонту, вартість якого сьогодні становить майже 60 мільйонів гривень. Де їх узяти? Тож поки що «утиснулися» в один мільйон, замінивши лише дві балки мосту майже без зупинки руху по ньому...
Гроші не зайві, та миліша за них — стабільність
Досвідчений фахівець Анатолій Мягкохліб, який опікується експлуатаційним утриманням шляхів краю, пригадує: «вищестояще» начальство зі столиці подекуди запитує його про найнагальніші потреби дорожників Полтавщини. При цьому очікує почути конкретні суми необхідних фінансових «ін’єкцій» згори. «Та нам потрібні навіть не стільки гроші, скільки стабільність і впевненість у завтрашньому дні, — переконаний пан Анатолій. — Щоб не було «показових» дотацій, а потім таких «відкатів» назад, як минулого року, коли фактично серед літа гроші закінчилися, і майже всі працівники нашого облавтодору розійшлися по домівках».
На щастя, цьогоріч, за його інформацією, простоїв там не було. Як і затримок заробленого. Хоча оті «мужики» в яскравих жилетах, що виходять на наші дороги з лопатами в руках у 40-градусну спеку і в 20-градусний мороз і постійно «бавляться» з розпеченим асфальтом та іншими шкідливими для здоров’я «інгредієнтами», одержують за свою каторжну роботу від 2400 до 2700 гривень... При цьому, якщо півтора десятка років тому в облавтодорі працювало три тисячі осіб, то сьогодні в його структурах залишилося тільки 700. А дороги старішають, руйнуються, обсяги робіт збільшуються. Тож навіть коли припустити, що завтра полтавських дорожників «засиплють» грошима, хто буде їх освоювати?
«Колишні колеги тепер торгують на базарах»
Тим паче з гарантією якості та надійності зробленого. Досягати яких найчастіше доводиться на «допотопній» техніці. «Ми можемо ставити перед людьми будь-які завдання, та коли в облавтодорі кажуть, що з 35 грейдерів у них тільки 10 справних, причому за їх важелі можуть сісти лише троє спеціалістів, бо інших просто немає, мусимо все те враховувати, — продовжує Анатолій Мягкохліб. — А якщо новачкові дадуть поламаний грейдер, біля якого треба постійно порпатися у мазуті, то чи залишиться він дорожником? Знаєте, мені випало закінчити транспортний технікум у Полтаві 1989 року. З нашої групи у цій сфері на сьогодні залишився працювати тільки я.
Прикро, та більшість колишніх колег тепер торгують на базарах».
Саме тому фахівці наполягають на створенні підґрунтя, насамперед фінансового, для стабільної роботи галузі. Без показухи, кампанійщини, необхідності запрошувати іноземних фірмачів на наші головні дороги, де «закопують» левову частку коштів. Цьому, вочевидь, може посприяти поява захищеного від будь-яких «позичань» державного Дорожнього фонду, про який говорять уже не перший рік, тісніша співпраця з місцевими органами влади, спільна турбота про підвищення престижу профільної професії тощо. Тільки тоді на Полтавщині, як і повсюдно, не буде такої вражаючої різниці між мандрівками «центровою» та іншими дорогами.
Полтава.
Наша довідка
Мережа автомобільних доріг загального користування у Полтавській області має довжину 8877,1 кілометра.
З них дороги державного значення займають 2305,7 км, місцевого —6571,4 км.
При цьому протяжність доріг із твердим покриттям становить 99,99 відсотка.
Ремонтні роботи на шляхах Полтавщини тривають.
Фото надане прес-службою САД в області.
Ямами та вибоїнами на сільських дорогах сьогодні також нікого не здивуєш.
Фото автора.
