Дати — зазвичай привід підбивати підсумки. Хтось скаже, що 25 років для держави — це мить. Але не в разі, коли це — перші 25 років незалежності. І якщо говорити про здобутки, то головний, безперечно, те, що Українська держава є. Вона вистояла, втрималася, хоча й досі продовжує боротьбу за свою територіальну цілісність і незалежність. Якою бачать нашу державу сьогодні на міжнародній арені і де ми самі шукаємо себе на карті світу. Ці та інші теми стали предметом розмови з політичним аналітиком Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марією ЗОЛКІНОЮ (на знімку).

 

 

— Якщо говорити про здобутки нашої держави на міжнародній арені, чи багато в нас підстав для оптимізму?


— Насправді тут у нас далеко не найгірші позиції. Звичайно, вони могли б бути й кращі, якби трохи інакше всі ці 25 років працювала українська дипломатія. Але слід розуміти, що міжнародна політика є відображенням внутрішніх процесів, і особливо це стосується таких напрямів, як європейська та євроатлантична інтеграція. Те, як ми в попередні роки ставили питання щодо відносин з ЄС і НАТО, багато в чому залежало від внутрішньої політики країни, від того, чи вважали необхідним цей напрям руху політичні еліти.


Та якщо вже йдеться про здобутки, то, як на мене, найважливіше — що Україна змогла вийти для міжнародної спільноти з так званого кола «винятково пострадянських країн». Цей процес остаточно завершився, коли, на жаль, розпочалася агресія Росії проти України. І для світу, і для нас анексія Криму і дії Москви на Донбасі остаточно відірвали країну від пострадянської спільноти і вивели її із зони політичного впливу Росії.


— Але три пострадянські республіки встигли за цей час стати повноцінними членами ЄС та НАТО.


— Справді, коли говорити про європейський напрям, то можна вважати мінусом, що Україна так і не отримала запрошення до членства в ЄС, хоч і прагне до цього. Але нині вона є не просто важливим, а, я б сказала, винятковим партнером для ЄС. Власне кажучи, Україна завжди посідала особливе місце серед європейських сусідів Євросоюзу. А сьогодні отримала шанс закріпити свою значимість для Європейського союзу в східноєвропейському регіоні навіть без перспективи членства в ЄС, а саме: як сусіда, партнера і потенційного регіонального лідера.


Що стосується плюсів, то, без сумнівів, нашим здобутком є те, що, незважаючи на відсутність офіційної перспективи членства, ми маємо Угоду про асоціацію. До речі, ми були першопрохідцями, і це теж свідчить про особливе значення України для ЄС. Саме наша країна почала перша розробляти Угоду про асоціацію, і вона лягла в основу аналогічних угод Молдови і Грузії. Попри всі формальні рамки це якісно новий документ. Якщо Україна справді його реалізує, то вийде на такий рівень відносин з Євросоюзом, який нині мають економічно розвинені країни, що вже свідомо відмовляються від цілковитої інтеграції із союзом, наприклад, Норвегія, Ліхтенштейн чи Швейцарія.


— Тобто Україні важливо пройти сам шлях до ЄС, максимально наблизити рівень життя до європейських стандартів. І тоді факт членства вже не відіграватиме надто важливої ролі?


— Саме так. Угода про асоціацію дає повноваження, які роблять нас значно ближчими до кола членів ЄС, ніж якби ми мали перспективу членства, не маючи такої угоди, не рухаючись у цьому напрямі, як, наприклад, Туреччина.


— А як ви оцінюєте рівень відносин Україна—НАТО?


— На євроатлантичному напрямі, на мій погляд, є навіть більше підстав говорити про позитивні оцінки. Сьогодні ми перезапустили ці відносини. І якщо порівнювати з відносинами з ЄС, нині саме Київ не ставить питання про членство в альянсі, оскільки в цьому питанні у нас досі вагаються внутрішні політичні еліти. Але ніхто не заперечує необхідність підтягування до політичних і оборонних стандартів НАТО.


— Мені здається, що сьогодні ми самі стали цікавими для НАТО. Хоча б тому, що, наприклад, можемо ділитися досвідом ведення гібридної війни з Росією.


— Без сумніву. Справді, члени НАТО не надали такої підтримки, на яку розраховує українське суспільство чи керівництво країни. Але ми стали частиною загальної нової стратегії НАТО в умовах, коли Росія перестала бути для альянсу стратегічним партнером. І цю нову політику НАТО будує майже з нуля, бо агресія Росії фактично змусила альянс струсити пил з організації. Коли стало зрозуміло, що міжнародне право не працює, правила не діють, НАТО було вимушене переглянути свою політику, особливо в східній Європі. І нині ми є частиною нової концепції, яку розбудовує НАТО. Це підтвердив і варшавський саміт: альянс шукає способи обороняти свої кордони і захищає свої інтереси, зокрема й за рахунок внесення до «кола інтересів» країн, що не є кандидатами на членство в НАТО.


Тож нині у нас новий безпрецедентний і для України, і для НАТО рівень відносин... Бо якщо ЄС має потенціал і можливість впливати на трансформації, які відбуваються всередині країни, то відносини з 
НАТО будуються інакше. Альянс не може змусити Україну виконувати партнерські зобов’язання. Це має бути винятково наша воля. На сьогодні ми отримали, ще раз повторю, безпрецедентний і для України, і для НАТО комплекс заходів щодо реформування насамперед сектору безпеки і оборони нашої держави. І тепер від Києва залежить, чи реалізуємо ми їх.


Також здобутком є той факт, що Україні вдалося залишитися цікавим, а не маріонетковим суб’єктом для США, Канади, Японії, для ключових гравців на міжнародній арені. У зовнішній політиці, як свідчить практика, в деяких моментах ми, швидше, можемо розраховувати на допомогу заокеанських партнерів, а не ЄС.


— Мені здається, що нам також вдалося перезапустити відносини і з найближчими сусідами.


— Це теж дуже важливий елемент. Якщо раніше ми розглядали зближення з цими країнами крізь призму їхнього досвіду інтеграції в ЄС, в НАТО, регіональної інтеграції, то нині нас об’єднав «безпековий фактор». І за останні два роки ідея співробітництва між країнами Балтійського і Чорноморського регіонів досить серйозно звучить у політичному дискурсі. Також важливо, що держави, які оточують Україну (крім Росії, звичайно), — більшою мірою партнери, які зацікавлені, щоб наша країна залишилася незалежною, стала стабільною та економічно сильною державою з європейською системою управління.


Можна навіть сказати, що саме наші сусіди допомогли нам позбутися газової залежності від Росії, не відвернулися від нас у цьому чутливому питанні. Попри те, що і в Чехії, і в Словаччині, і в Польщі, і в Угорщині часом лунають не дуже приємні для України заяви і щодо дій українського політикуму, і стосовно доцільності продовження санкцій проти РФ, офіційно і на практиці сусідні держави залишаються прибічниками України у протистоянні з Росією. Допомагають Україні вистояти і в такий спосіб перезапускають і свої відносини з українською стороною.


Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.