Від проголошення до утвердження

25 парламентських подій, які вплинули на розбудову держави

Рішення Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу не лише закладають правові основи суспільного та державного життя, а й визначають засади внутрішньої та зовнішньої політики України. За роки Незалежності парламент ухвалював чимало важливих рішень, які, без перебільшення, можна віднести до найбільших досягнень, але, на жаль, є й такі, що належать до прорахунків. «Голос України» спробував виокремити 25 рішень, які мали доленосне значення для країни.

1990—1996 роки — перші кроки 

16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР ХІІ скликання (Верховна Рада України І скликання) прийняла важливий політичний і правовий акт — Декларацію про державний суверенітет України. Відтоді в літописі нашої держави розпочалася нова сторінка, новий відлік часу — епоха утвердження України як самостійної та незалежної країни.

3 серпня 1990 р. прийнято Закон «Про економічну самостійність УРСР». У документі зазначалося, що забезпечення економічної самостійності УРСР є необхідною умовою державного суверенітету України. Законом було установлено, що УРСР самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України. Усі розташовані на території України підприємства, установи й організації становлять її народногосподарський комплекс. У законі були закладені принципи економічної самостійності, а також визначені форми власності, фінансово-бюджетна, кредитна та грошова системи країни.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Документ проголошував не лише створення самостійної незалежної держави Україна, а й її незалежність. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. Цього ж дня прийнято Постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанову Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

Ці рішення надзвичайно гостро поставили питання розбудови країни та запровадження атрибутів державності. Одними з найперших державотворчих кроків стали закони «Про державний кордон України» (ухвалений 4 листопада 1991 р.) та «Про громадянство України» (8 жовтня 1991 р.). У січні—лютому 1992 року постановами Верховної Ради було визначено національну символіку як державну — Державний гімн, Державний прапор та малий герб України — тризуб.

28 червня 1996 р. прийнято першу Конституцію незалежної держави України. Адже після розвалу СРСР незалежна Україна жила без нової Конституції декілька років. Основний Закон остаточно закріпив правові основи нашої держави, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція 1996-го була визнана однією з найдемократичніших у Європі.

1998—2012 роки — скасування політреформи та посилення влади Януковича

14 січня 1998 р. ратифіковано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», підписаний 31 травня 1997 р. президентами Леонідом Кучмою та Борисом Єльциним. Держдума ратифікувала договір лише 25 грудня 1998 р. та скерувала його до Ради Федерації. Та, у свою чергу, схвалила відповідний закон лише 17 лютого 1999 р. Договір закріплював принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності існуючих кордонів, поваги до територіальної цілісності та взаємні зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці один одного. Документ чинний і нині.

23 грудня 1998 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим». Це нарешті поставило крапку у конституційних баталіях. Ухваленню цього документа передували затяжні конфлікти на півострові. Починаючи з 1991 року, скориставшись прогалинами у законодавстві та слабкістю молодої української держави, тодішнє керівництво Криму за підтримки Росії намагалося побудувати там свою модель устрою. Навіть було обрано свого «президента». Спроби скасувати Конституцію АРК, яка визначала статус автономії у складі України, були і пізніше, але безрезультатні.

8 грудня 2004 р. Верховна Рада внесла зміни до Конституції України. За відповідний закон проголосували 402 народні депутати. Документ став своєрідним компромісом виходу з політичної кризи (в Україні тривала помаранчева революція), адже голосування відбувалося у пакеті зі змінами до закону про вибори Президента, які дали змогу провести переголосування другого туру виборів Президента. Закон передбачав перехід до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовжував термін повноважень Верховної Ради до п’яти років. Проте конституційну реформу було скасовано рішенням Конституційного Суду від першого жовтня 2010 р. Поновивши Основний Закон 1996 р., КС зобов’язав органи державної влади невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Конституції.

28 листопада 2006 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», в якому назвала Голодомор геноцидом українського народу. На той час факт Голодомору вже було визнано десятьма парламентами країн світу.

14 січня 2008 р. Партія регіонів засудила підписання Головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком, Президентом Віктором Ющенком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко спільної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з отримання членства в НАТО. Регіонали заблокували роботу парламенту, вимагаючи від Голови Верховної Ради відкликати свій підпис під зверненням та провести референдум із цього питання.

Підтримували регіоналів і комуністи, які спільно з російськими партійцями створили ініціативну групу з формування Єдиного антинатовського блоку країн СНД.

27 квітня 2010 року Верховна Рада ратифікувала угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території нашої держави (так звані Харківські угоди), підписану президентами Януковичем та Медведєвим 21 квітня у Харкові. Відповідно до неї, термін перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі було подовжено з 2017-го до 2042 року. Термін перебування флоту було збільшено в обмін на здешевлення для України російського газу. В Україні домовленості викликали обурення більшості громадян, політиків та аналітиків. Її розцінили її як таку, що суперечить Конституції.

3 липня 2012 року у другому читанні 248 депутатськими картками з порушенням Регламенту було ухвалено Закон «Про засади державної мовної політики», так званий законопроект Колесніченка-Ківалова. Його ухвалення викликало масові акції протесту, зокрема, голодовку «за мову». Закон встановлював державною мовою — українську, але істотно розширював використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менша 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках — і менша 10%. Він поширюється на 18 мов нацменшин.

12 грудня 2012 року розпочала роботу перша сесія Верховної Ради сьомого скликання. Вибори, що відбулися 28 жовтня 2012-го, хоча й відзначилися своєю «непрозорістю» та інтригами, все ж внесли певну несподіваність.

До парламенту пройшли українські націоналісти з ВО «Свобода». Разом із фракціями «Батьківщина» та «УДАР» вони активно боролися з кнопкодавством (так ухвалювали більшість рішень) та проти депутатів-перебіжчиків, так званих тушок.

2013—2015 роки — Революція Гідності та народження нації

На початку 2013 року Верховна Рада ухвалила низку євроінтеграційних законів. Підписання Угоди про асоціацію України з ЄС очікувалося восени, проте так і не стало реальністю. Президент Віктор Янукович не підписав документ. У відповідь суспільство вибухнуло Євромайданом, який після кривавого розгону студентів переріс у Революцію Гідності.

16 січня 2014 року Верховна Рада ухвалила пакет законів (так звані закони 16 січня, диктаторські закони), які суттєво обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадське суспільство. Ухвалювали їх не за допомогою системи «РАДА», а підняттям рук і без обговорення. Прийняття цих законів призвело до загострення силового протистояння. 28 січня вони були скасовані більшістю голосів.

У лютому 2014 року, після втечі Президента Віктора Януковича з країни, у парламенті відбулося переформатування більшості, яка відновила дію деяких положень Конституції 2004 року та обрала Олександра Турчинова Головою Верховної Ради та в. о. глави держави. За кілька днів Арсенія Яценюка було обрано новим главою уряду. Нових керівників отримали також інші державні органи та відомства.

22 лютого 2014 року парламент ухвалив постанову, яка дала змогу визволити Юлію Тимошенко з-за грат. Уже того само дня увечері вона виступила перед мітингом на Майдані Незалежності з інвалідного візка. Наступного дня парламент ухвалив Постанову «Про звільнення політв’язнів», якою з місць позбавлення волі звільнялося 23 особи — у тому числі Андрій Запорожець, батько та син Павліченки...

22 лютого 2014 року Верховна Рада призначила позачергові вибори Президента, які відбулися 25 травня. За результатами перегонів крісло керманича посів Петро Порошенко. Вже після своєї інавгурації 27 червня глава держави підписав економічну частину Угоди про асоціацію. Політична частина була підписана представниками України та ЄС 21 березня.

14 жовтня 2014 року схвалено пакет антикорупційних законів (так звана антикорупційна реформа), розроблений за участю громадськості та міжнародних неурядових організацій. Зокрема, «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014—2017 роки»; «Про Національне антикорупційне бюро»; «Про запобігання корупції».

26 жовтня 2014 року в Україні відбулися позачергові парламентські вибори, результати яких дали змогу вперше в історії парламентаризму створити в законодавчому органі проєвропейську, проукраїнську більшість, яка діяла на основі Коаліційної угоди. Щоправда, реформи, передбачені в ній, були реалізовані лише на 30—40 відсотків.

23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску. Внесений Президентом України проект (реєстр. № 1014-3) підтримала конституційна більшість народних депутатів України (303 голоси «за»).

9 квітня 2015 року парламент ухвалив так званий декомунізаційний пакет, який передбачав, зокрема, визнання низки організацій на чолі з УПА борцями за незалежність України, відкриття архівів радянських спецслужб і заборону комуністичних назв та символіки.

2 липня 2015 року Верховна Рада ухвалила закон про створення Національної поліції, яким було започатковано реформу системи органів внутрішніх справ. Відповідно до нього, Національна поліція складатиметься з кримінальної та патрульної поліції, поліції охорони, спеціальної поліції та поліції особливого призначення КОРД (Корпус оперативно-раптової дії).

14 липня 2015 року Верховна Рада призначила місцеві вибори, які відбулися 25 жовтня. Тим самим було завершено оновлення української влади після Революції Гідності. Вибори місцевих рад уперше пройшли за новою системою, яка дещо дезорієнтувала виборців, однак українські та міжнародні спостерігачі визнали кампанію прозорою та демократичною.

31 серпня 2015 року в першому читанні було ухвалено зміни до Конституції у частині децентралізації. Їх розгляд зустрів численні акції протесту через те, що у перехідних положеннях документа йшлося про особливості здійснення місцевого самоврядування на Донбасі. Однак ухвалення змін відкрило шлях до впровадження однієї з найважливіших реформ — децентралізації влади.

2 червня 2016 року Верховна Рада 335 голосами схвалила зміни до Конституції в частині правосуддя. Вони передбачають реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя; позбавляють Президента права створювати суди. Водночас за парламентом закріплено повноваження зі створення, ліквідації й реорганізації судів. Також Верховна Рада позбавляється повноважень щодо призначення суддів безстроково та надання згоди на їх затримання й арешт тощо. Крім того, у Конституції закріплено можливість визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду (ч.6 ст. 124 Конституції України в редакції цього закону). Ця норма набирає чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування закону.

Цього дня було підтримано і нову редакцію закону про судоустрій та статус суддів, який дав старт масштабному перезавантаженню судової системи.

24 серпня 1991 року. Позачергова сесія Верховної Ради УРСР, на якій було прийнято Акт проголошення незалежності України. Леонід Кравчук, Лариса Скорик.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.