24 серпня — головне свято нашої країни. Це третій День Незалежності, який ми відзначаємо в умовах окупації. Третій рік триває наша боротьба за незалежність, боротьба прихована й небезпечна. Боротьба, перемогти в якій можливо тільки шляхом спільних зусиль і залізної витримки.
Чи відчуваємо ми зв’язок з Україною? Цей зв’язок у нас на інстинктивному рівні, він — як зв’язок матері і дитини, як радіохвиля: її неможливо побачити, але вона є. І ми любимо свою країну, погану або хорошу, злиденну або багату.
Ми залишилися в заручниках на цьому бездушному, віднедавна, острові, серед людей, отруєних кремлівською пропагандою, серед військових об’єктів, що ростуть, як гриби після дощу, під постійним наглядом спецслужб, кинуті, як кошенята на узбіччі дороги, напризволяще. Єдиним бастіоном, опорою для нас стали наші друзі, вимушені покинути Крим і переїхати на материк, які мають активну життєву позицію і докладають багато зусиль для того, щоб не дати суспільству забути про те, що ми є, про те, що в Криму не всі — зрадники.
Українські активісти на півострові піддаються постійному пресингу з боку окупаційних спецслужб, і цей пресинг посилюється. Якщо два роки тому ми могли зібратися всі разом, принести квіти до пам’ятника Т. Г. Шевченку, провести флешмоб в мережі, присвячений Дню Незалежності України, то тепер це стало практично неможливо. Будь-яка фотографія у мережі негайно буде використана проти нас. 58-ма стаття сталінської епохи, яка занапастила мільйони людей, — воскресла, і тепер називається «пакетом Яровой».
Вихід залишається один — чинити ненасильницький опір окупаційній владі. Шляхом надриву інформаційного вакууму, в якому опинилися кримчани, поширення інформації про те, що відбувається на півострові та за межами Криму. Активісти з усього Криму приїжджають підтримати в’язнів Кремля на судилища, які майже щодня проходять в Сімферополі. І що більше нас збирається у залі і під стінами будівлі суду, то сильніший наш опір репресивній машині.
День Державного прапора, День Незалежності України — що чекає на нас у ці дні? Чи не піднесе окупант нам чергового «подарунка»? Як хочеться опинитися в ці дні в Києві! Вдихнути ковток свіжого повітря, пройтися вільною землею. Але ми повинні залишатися тут.
Активісти нашого міста зберуться 23 серпня для того, щоб розгорнути прапор України і написати побажання для своєї країни. 24 серпня, о 10.15, ми вшануємо пам’ять усіх героїв, загиблих за Україну, хвилиною мовчання і вирушимо в найбезпечніше місце — в гори — для того, щоб встановити наш прапор, заспівати гімн. І вкотре побажати одне одному, щоб наступний День Незалежності ми відзначали вільними громадянами своєї країни.
Крим.
