Історія вкотре недобре жартує з Україною, повторюючи події початку ХХ століття. Можливо тому, що ми забули її попередній урок: здобути самостійність набагато легше, ніж утримати її. Тож на початку ХХІ сторіччя наша Батьківщина знову змушена обстоювати власну свободу, зустрічати 25-ту річницю Незалежності Української держави в умовах війни. 24 серпня для нас, українців, які мешкають на окупованих територіях, — гірка дата, бо ятрить (нагадує) про те, що в нас силоміць забрали, бо вже втретє змушує замислитися, чому нам досі бракує сили для перемоги. Поки хоча б частина українців продовжуватимуть вважати, що це не їхня війна і можна жити, ніби нічого не сталося, що є українці справжні і не зовсім (або й зовсім не українці, бо вони не тією мовою спілкуються, не так поводяться, не там живуть...), війна в нашому домі триватиме. Адже вона вимагає не тільки кривавих жертвоприношень — насправді вона живиться байдужістю більшості та бездіяльністю влади. Тому в День народження України бажаємо нам усім єдності й відповідальності, а ще внутрішньої сили, щоб перемогти, нарешті відновити територіальну й духовну цілісність нашої Держави!
Марина.
Донецьк.
