Із числа безлічі історичних визначних пам’яток з одеською пропискою особливе місце варто відвести Французькому бульвару, який, мабуть, найяскравіше поєднує минуле не тільки із сучасністю, а й із майбутнім. Саме тут, за адресою 49/51, розташовується створений 80 років тому видатним офтальмологом Володимиром Філатовим Інститут очних хвороб і тканинної терапії, що є, без перебільшення, живим уособленням неабияких можливостей сучасної медичної науки і практики. І як підтвердження того — нескінченний потік людей із багатьох куточків нашої країни, а також близького і далекого зарубіжжя, котрі приїжджають сюди з надією повернути собі щастя бачити. Наскільки виправдані ці мрії, як часто вони стають дійсністю, які сьогодні пріоритети в лікуванні очних захворювань обрав колектив науково-клінічної установи НАМН України, про це кореспондент «Голосу України» розмовляє з директором інституту, доктором медичних наук, членом-кореспондентом НАМНУ Наталею ПАСЄЧНІКОВОЮ (на знімку).
— Наталіє Володимирівно, президент Національної академії медичних наук України академік НАМНУ Віталій Цимбалюк в інтерв’ю нашій газеті заявив, що ми живемо в час, коли фантастика стає в медицині дійсністю.
Наскільки це співвідносно з роботою вашого колективу — чи маєте ви результати, які відповідають такій оцінці?
— У цьому контексті варто говорити насамперед про пересадку рогівки, основоположником якої був Володимир Петрович Філатов. Слід зазначити, що рогівка є дуже важливою частиною структури ока — вона захищає його від можливого негативного впливу зовнішнього середовища й водночас дає змогу світлу проникати в око на його шляху до сітківки. Наслідком ушкодження рогівки інфекцією або травмою може стати сліпота, оскільки світло вже не буде проникати через неї в сітківку. У таких випадках і виникає необхідність пересадки. Отож метод, давно запропонований Володимиром Петровичем — пересаджувати рогівку від трупа, — досі не має альтернативи й широко використовується в усьому світі. Хоча знайти її ми все-таки намагаємося. І разом зі шведськими вченими нині займаємося розробкою штучної рогівки. У цьому зв’язку вважаю, що наші успіхи були б більш істотні, якби до грантів, що їх надає Швеція, додавалися й наші, вітчизняні. Тоді напевно нам удалося б сягнути ще далі. Проте ми сьогодні створили штучну рогівку й перебуваємо у стадії вже клінічних її випробувань, тому що дослідження на тваринах практично завершено, отримано гарні результати. Хіба це не фантастика? Вважаю, що створення штучної рогівки — великий прорив у медичній науці, тому що разом зі шведськими колегами ми робимо це перші у світі. Наша розробка спростить хірургічне лікування цілої низки очних захворювань, дасть можливість уникати пересадки рогівки від трупа, що пов’язано з етичними та законодавчими проблемами.
— Тут також панує норма презумпції незгоди?
— Так. Хочу звернути увагу на важливу деталь: якщо інші органи можуть бути придатні за умови вилучення їх у загиблої людини протягом обмеженого часу, то з рогівкою простіше — вона «терпить» навіть добу. Ми не раз зверталися з листами і до Академії, і до МОЗ із проханнями ініціювати зміни до закону про трансплантацію органів. І такі спроби були. Але, наскільки відомо, на рівні парламенту ініціатива поки що гальмується. А наявна презумпція незгоди, чесно кажучи, нас зупиняє. Хоча не так усе просто й у випадку із презумпцією згоди. Однак це дуже полегшило б нашу роботу, дало б поштовх розвитку в країні трансплантації, дало б змогу не лише повертати багатьох людей до нормального життя, але в багатьох випадках і рятувати його. А поки що доводиться купувати рогівку та інші складові у приватних компаній. Тому ми й робимо сьогодні ставку на штучну рогівку.
— У цьому разі вона також безальтернативна?
— Під час роботи над штучною рогівкою ми зробили цю структурну частину ока зі свинячої. Її пересадка доцільна у випадках, коли не йдеться про порятунок, скажімо, зору, а питання стосується закриття в оці дірочки, що утворилася, приміром, унаслідок травми. Зашити її дуже складно. З використанням «свинячої» рогівки ми вже прооперували 200 людей. «Свинячу» тему ми розробляємо й далі. Наша мета — використовувати рогівку ока цієї тварини для прозорої пересадки. Тобто щоб після такої трансплантації людина бачила. Це, звісно, складне питання. Швидше тут знайде застосування штучна рогівка. Показово, що протягом п’яти років ми розробляли її винятково на ентузіазмі, і тільки тепер її внесено до наукової тематики.
— Наскільки велика сьогодні потреба в пересадці рогівки?
— Три-чотири тисячі на рік. Я б не сказала, що це велика цифра.
— Але й не маленька. Особливо в соціальному аспекті.
— Згодна. Адже люди, не здатні працювати через проблему зору, після операції таку можливість отримують. Без пересадки рогівки око не бачить. Більше того, воно гине зовсім, атрофується. Проблема загострилася особливо тепер, коли ми зіштовхнулися з військовими травмами. У нашому інституті, до речі, прооперовано й проліковано майже 100 учасників АТО. До того ж без державного фінансування — все необхідне нам надавали волонтери.
— Розробка штучної рогівки й використання «свинячої» як імплантів, здатних урятувати або повернути людині зір, — визначальний напрям у роботі інституту?
— Один із визначальних. Не менш важливий — онкологічний, в якому ми також чимало зробили. Професор Надія Боброва, головний лікар Володимир Науменко і я зважилися, зокрема, на дуже сміливий крок у плані порятунку дітей зі злоякісними утвореннями в сітківці ока. За своєчасних діагностики та лікування такі діти можуть жити. Зрозуміло, в разі відсутності метастазів. Сумно, але часто доводиться видаляти одне або два ока.
Раніше з такою патологією їздили лікуватися за кордон, робили спеціальні опромінення, хіміотерапію. Але колись гроші в людей закінчуються. Не завжди вдається зібрати їх і тим, хто намагається допомогти. І ми вирішили впровадити зовсім нову технологію лікування, розроблену японськими фахівцями. Запросили їх до себе, проводили спільні круглі столи, обговорювали. У підсумку відпрацювали свою технологію порятунку очей, уражених онкозахворюванням, — уведення протиракових засобів безпосередньо в око, просто до сітківки з пухлиною. Поки що цього не робить ніхто у світі. І коли нещодавно одна із пролікованих нами в такий спосіб дівчаток поїхала на консультацію до Німеччини, німецькі фахівці були просто в захваті. Вони запросили наших професорів прочитати лекцію й продемонструвати застосування технології на практиці. Адже поки що такий метод ніхто не застосовує, тому що він пов’язаний із проколом ока, з ризиком. А ми на це зважилися. Життя показало, що взятий нами курс правильний, нас високо оцінили в Європі. І слава Богу: коли до нас потрапляють дітки з першою-другою стадією онкозахворювань, вони виходять з інституту зі своїми очками, що бачать, і живуть.
— Як на мене, ви не просто виявили сміливість — це крок відповідальності.
— Можна оцінити й так. Звичайно, ми до цього готувалися, тому і японців запросили.
— Що, наш ваш погляд, є причиною народження дітей з патологією зору? І чи можна якимсь чином виправляти ситуацію?
— Негативно впливає, звісно, багато чинників. Ну й найбільше страждають недоношені діти — ті, що народжуються передчасно. Через це в нас у країні щорічно 400 дівчаток і хлопчиків стають сліпими. Причина — в серйозному захворюванні, що вражає сітківку ока. Воно має назву ретинопатія недоношених. Із цим треба щось робити. Тому ми вирішили взятися за проблему і спробувати для початку хоча б у декількох областях півдня України — Одеській, Херсонській, Миколаївській — забезпечити правильну діагностику та лазерні операції недоношеним дітям. Річ у тім, що в таких дітлахів органи недорозвинені, в тому числі й сітківка. У 80 відсотків дітей їхній розвиток відбувається ще й після народження. Приблизно в 20 відсотків ріст судин сітківки зупиняється. Отже, частина сітківки кровопостачання не має й відповідного необхідного живлення не отримує. Через це там відбуваються неправильні процеси. І якщо вчасно не розпочати лікування, сітківка, кажучи лікарським сленгом, може «схлопнутися», тобто відбудеться її відшарування. Дитина залишається сліпою назавжди. Щоб уникнути такого сумного результату, за допомогою лазера сітківку необхідно «приварити». На відміну від практики, що утвердилася в країні, коли в разі виявлення зазначеної патології, наприклад, у дитини з Чернівців, її доводиться з великими ризиком і витратами транспортувати на реанімобілі у кювезі, скажімо, до Києва або Харкова, в нас інший підхід. До хворого їде лікар. Наші фахівці виїжджають до Херсонської й Миколаївської областей, а також у два одеські відділення, де обстежують і оперують дітей на місці. Водночас застосовується розроблена Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона НАНУ і впроваджена нами разом із патонівцями технологія високочастотного зварювання біологічних тканин.
— Чого в цьому випадку більше — професійної чи знову-таки соціальної мотивації?
— Як і в прикладі, зазначеному вище, тут однаково важливі обидва мотиви. Із професійним, гадаю, все зрозуміло. Стосовно соціального пошлюся на розрахунки. Приблизно три роки тому ми поставили питання, якої шкоди держава зазнає від не належним чином наданої допомоги при ретинопатії? Порахували й отримали по мінімуму, що сліпими стають щорічно 300 дітей. На утримання одного інваліда по зору в 2015 році витрачалося 1750 гривень щомісяця. А далі — це прогресія. Бо щороку сума зростатиме. До того ж ми лічили лише соцдопомогу. Але ж є ще пільги, є втрата від того, що людина замість того, щоб бути працездатною, платити податки і працювати на державу, перебуває на абсолютно стовідсотковому утриманні. У реалізації нашого проекту ми дуже сподіваємося на допомогу благодійного фонду, який готовий три роки його супроводжувати. Здається, тут ми розв’язали й законодавчі проблеми. І це дасть змогу нам вийти на оптимальний рівень надання допомоги в плані технічної оснащеності. Ні копійки в держави ми не беремо.
— Що в роботі вам приносить найбільше задоволення?
— Слова пацієнта «Я бачу, лікарю!».
ПРЯМА МОВА
Наталія ПАСЄЧНІКОВА, директор інституту:
— Ми робимо все можливе, щоб наші пацієнти отримали ефективну допомогу на основі провідних світових розробок і багатого досвіду вітчизняної офтальмологічної школи. Щорічно у клініці інституту, що має 480 ліжок, проводять тисячі операцій з використанням сучасних методик і апаратури.
ПРЯМА МОВА
Марина МОРОЗОВА, заступник директора інституту:
— Будь-які операції на сітківці дуже ризиковані в плані кровотечі. Тому що вона вся пронизана судинами. Наталія Володимирівна Пасєчнікова разом з ученими Інституту Патона, де розроблено технологію високочастотного зварювання біологічних тканин, перші застосували її в офтальмології в нашій установі. Ця робота оцінена премією найбільшого Європейського офтальмологічного конгресу в Лондоні.
P.S. У внутрішній частині інститутського двору око різонув величезний недобудований будинок без даху. Як повідомив один із співробітників, що проходив повз, цьому довгобуду вже більш як 15 років. Скільки ж пацієнтів залишилися й продовжують залишатися сліпими через «сліпоту» наших державних чиновників?
Доктор медичних наук, завідувач відділу вивчення біологічного впливу й застосування лазерів в офтальмології Андрій Король і лікар-ординатор відділу мікрохірургічного лікування захворювань кришталика та глаукоми Яків Гриценко обговорюють план майбутньої операції.
Пацієнтку обстежує лікар відділення лазерної мікрохірургії Алла Невська.
Фото автора.
