З одного боку, свято, а з другого — особливої радості кримчани не відчувають третій рік поспіль, зустрічаючи День Незалежності України далеко від своєї країни.
Ні, географічно Крим від материкової частини України нікуди не відійшов, як і раніше, адміністративний кордон пролягає по Херсонській області. Але в духовному й моральному плані зв’язок практично обірвався. Немає в ефірі українських телеканалів і радіопрограм, українських газет, багато українських інформаційних сайтів блоковано Роснаглядом.
День Незалежності України в Криму на офіційному рівні святкували формально. Це традиційне покладання квітів до погруддя Т. Шевченку (на знімку) й чергові вітання в державних ЗМІ. По-справжньому, щиросердного святкування не було, мабуть, як виняток — парад вишиванок у Євпаторії.
Нині ситуація з розвитком українознавства в Криму — гірше нікуди. Закриваються школи й українські класи. Викладачі української мови й літератури перекваліфіковуються на викладачів російської мови й літератури.
Із ефіру кримських радіостанцій практично зовсім зникли українські пісні, а на державному телебаченні ліквідовано українську редакцію. Це за того, що в «республіці Крим» задекларовано як державні й рівноправні три мови: російська, українська і кримськотатарська.
Українське радіо частково веде мовлення на різних діапазонах, здебільшого на півночі Криму, в прикордонних районах з Херсонською областю. Але контент залишає бажати кращого. Новин про події й життя в Криму, коментарів — нічого практично немає.
Місцеві українці, звичайно, шанують як День Державного Прапора, так і День Незалежності своєї країни. Але водночас складається враження, що держава про них забула й не згадує.
Це, звичайно, наш великий біль. Ми розуміємо, що Україні зараз дуже важко. Але чому так виходить, що й за часів здобуття нашою державою незалежності кримські українці були на півострові не титулованою нацією, а у становищі прохачів. Нині ситуація ще гірша», — зазначає один з активістів української громади Криму Леонід Терлецький.
Ще на початку 1990-х років, до історичного 24 серпня 1991 року, він та ще декілька прихильників незалежності України виходили на мітинги й пікети біля будинку тоді ще обласної ради Криму із синьо-жовтими прапорами й значками із тризубом. У громадському транспорті Леонід Михайлович теж не боявся й не боїться сьогодні говорити українською, хоча й ловить у відповідь злісні погляди.
Цього року його запрошували на бесіду в місцеве антитерористичне управління. За що? За те, що у Сімферополі в день народження Тараса Шевченка вийшов до погруддя поетові з українським прапором і у вишиванці.
Йому оголошено попередження в екстремізмі.
«Ми не боялися і за часів Радянського Союзу, і коли Україна здобула незалежність, ми були тут ізгоями, тому що влада казала: а навіщо вам окремі права, ви живете в єдиній державі, тому власної газети вам не потрібно», — розповідає активіст.
Сьогодні, зазначає Терлецький, кримські українці лишаються на півострові в становищі людей навіть не другого сорту й навіть не ізгоями, а забутими своєю державою нещасними людьми.
Незалежність було проголошено в Україні 24 серпня 1991 року, 1 грудня відбувся референдум. А знаєте, коли в Криму з’явився перший український прапор над держустановою? Лише 1995 року, і то завдяки активній позиції української громади Криму.
«Я пам’ятаю, коли піднімали перший український прапор над міськрадою Сімферополя. Нас проросійські активісти не пускали, була сутичка, але ми виконали свою місію, і український прапор був піднятий над міською радою. Уже пізніше Державний Прапор України було офіційно встановлено над будинком Верховної Ради й Ради міністрів Криму, лише напередодні 5-ї річниці незалежності», — згадує активіст.
Нині над Кримом інші прапори, звучать інші пісні й інші гімни, кримські українці сподіваються — поки що.
Крим.
Фото з Twitter.
