Перший похід до школи — як входини до нової домівки. А для наших героїв — це не єдине новосілля у їхньому короткому житті. Через російську військову агресію всі вони полишили свою малу батьківщину у пошуках безпечного притулку. Кожен має свою історію, але сьогодні їх єднає те, що вони дружно переступають поріг нової спільної домівки — Софіївсько-Борщагівського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І—ІІІ ст. — загальноосвітня школа І—ІІІ ст.», що під Києвом. І хоч батькам велося нелегко, всі родини знайшли житло, роботу, влаштували діток до школи та дитячих садочків. Наші герої радіють святу, але кожен із них добре пам’ятає, що привело його в Софіївську Борщагівку, і ті спомини досі болять.
Оксана Вікарчук, мама Софії (Євпаторія): «Чоловік працював держслужбовцем, за відмову скласти присягу Росії нашу сім’ю почали переслідувати. Ми змушені були тікати. Встигли схопили лише кілька сумок із одягом — і в результаті залишились майже ні з чим. Облаштуватися допомагали друзі: знайшли квартиру, віддали меблі, одяг, взуття. Після того, як переїхали, не мали посуду, то знайомі привезли навіть кухонне начиння. В Софіївській Борщагівці нам подобається. Ми з чоловіком працюємо, молодша донечка ходить у садок, а Софійка відсьогодні школярка».
Людмила Адамська, мама Катерини (Краснодон): «Із дому поїхали, як тільки почали обстрілювати місто. Було куди тікати: моя тітка давно кликала до Росії, та й виїхати туди набагато легше. Але всі ці процедури з притулком дуже складні, і ми вирішили повернутися в свою країну, де нас поважають. У Києві більше місяця, нещодавно отримала довідку й оформлюю статус переселенця».
Ганна Львовська, мама Платона (Феодосія): «Для мене це досить складна тема. Коли згадую Крим, починаю плакати, бо там залишилось наше життя, пройшло дитинство, ранні літа моїх дітей. Просто серед ночі чоловік зібрав нас, речі, і вже за декілька годин ми виїхали з півострова. Оселилися в Києві разом із сестрою, яка також була вимушена переїхати, щоправда, з Донецької області. Тепер разом освоюємо новий дім».
Олеся Якименко, мама Олександри (Луганськ): «Утікали з рідного міста до Чернігова, потім у Старобільськ. Коли почалися бойові дії під Щастям, вирішили не ризикувати і перебрались до Києва. Чому так мандрували? Все залежало від роботи чоловіка. Куди він — туди й ми. До речі, у нас не виникло жодних проблем зі вступом у школу. Просто принесли документи — і дитину зарахували».
Софіївсько-Борщагівський НВК створив чудові умови для того, щоб першачкам було цікаво і комфортно пізнавати науку. Оксана Іванівна Пушенко, яка вже десять років є директором закладу, розповіла: «Всього у нас 750 учнів. Цьогоріч до першого класу йдуть 130 діток (а ще 4 роки тому було 50). Оскільки НВК розрахований на значно меншу кількість, плануємо зробити добудову. Вже є проект. До першого вересня школу капітально відремонтували: дах, фасад, підлогу, стелю, стіни, двері. Замінили електромережу, прочистили каналізаційну систему, придбали меблів на 200 тис. грн. та засобів навчання на стільки ж. Тож на першачків чекають затишні класи з одномісними партами та новими підручниками. Утримувати школу в охайному стані вдається завдяки держбюджету, селищній раді, спонсорам та батькам».
На знімку: на зустріч із журналістами і директором школи Оксаною Пушенко першачки прийшли з батьками, братиками й сестричками.
В очікуванні першого дзвоника.
Фото Сергія Ковальчука.
