За півтора року роботи у Верховній Раді я твердо переконався: у вищих ешелонах влади ніхто не розуміє проблем села і селянина, ба більше — і не хоче достеменно знати їх. Усі «піклуються» про селян виключно на словах, задля власного піару. Політикам і чиновникам селянство потрібне лише як виборці під час перегонів, як землевласники-орендодавці, як безправний об’єкт поборів — і все. Так було завжди, не змінилося на краще і в останні два роки.
Хіба чиновник буде сам собі ворогом?
Крім того, внаслідок вищезгаданого «піклування» погіршилося законодавство, що стосується селян, а деякі реформи взагалі загрожують знищенням села як середовища існування третини українців і селянства, як соціальної категорії населення. Йдеться не лише про малі села, а й про середні та навіть великі. Це може стати наслідком так званої децентралізації, і для того щоб усім усе було зрозуміло, давайте розберемося, що й до чого.
Правильна розшифровка штампа «децентралізація» така: децентралізація повноважень органів влади. Тобто передача значної частини владних повноважень, у тому числі податків, від органів державної влади органам місцевого самоврядування, за усталеним виразом — на місця. Хочу наголосити, що така передача повноважень, із податками включно, була б не актом благодійності органів державної влади щодо органів місцевого самоврядування — це було б просте відновлення історичної справедливості, оскільки ці повноваження свого часу були узурповані державною владою.
Я за таку реформу, як мовиться, обома руками. Це дуже потрібна зміна, і вона була б чудовою, якби справді робилася відповідно до своєї суті. Але це фактично означало б, що державний чиновник сам собі «перекриває кисень», позбавляє себе можливостей «заробляти», бо такий шанс якраз і дають широкі владні повноваження. Тобто, позбавляючись повноважень, чиновник (з його точки зору) просто-таки сам себе грабує. А ви десь таке бачили або чули, щоб український чиновник був сам собі ворогом?!
Щоб бути фінансово самодостатніми, потрібно ... самоліквідуватися
Отож-то й воно! І тут з «децентралізацією» починаються метаморфози... Виявляється, для набуття повноважень, які дадуть змогу органам місцевого самоврядування бути фінансово самодостатніми, майже всі ці органи мають... самоліквідуватися!
Звісно, це стосується передусім сільрад — найбільш численного і демократичного органу місцевого самоврядування. А ця самоліквідація або, як її називають демагоги-політики і чиновники, «добровільне об’єднання громад», це вже зовсім інша реформа — реформа самоврядування, оскільки вона веде до різкого, у десятки разів, зменшення кількості місцевих рад, головним чином — сільських. Нагадую: найбільш численних, наближених до людей, доступних для них у всіх відношеннях, в тому числі для особистої участі в них як депутатів, а відповідно, найбільш демократичних органів влади.
От чим обертається насправді «децентралізація» від українських «реформаторів» — масовим знищенням сільрад. А що таке ліквідація в селі сільради, скаже кожен — це найкоротший шлях до деградації і зникнення села. Не стане сільради — вслід за нею щезнуть школа, дитсадок, ФАП, клуб, а там і саме село, це сумнопам’ятно ще з часів «укрупнення» колгоспів.
«Поважна причина»
Не буде сільрад — фактично не буде і самоврядування, бо ті монстри «децентралізації», які задумано створити у районах замість десятків сільрад, будуть уже не органами самоврядування, а слухняними місцевими філіями державної бюрократії — що насправді і потрібно неокорупціонерам-«реформаторам» із «партій Майдану».
Про це «батьки децентралізації» та їх посіпаки-«гранітоїди» говорять неохоче, — напевне, розуміють, що роблять величезну шкоду, і тому видумали для «добровільного» об’єднання громад «поважну причину»: мовляв, вони фінансово неспроможні, тому що громади— малі, штати сільрад — роздуті, а доходів нема. Все це повна маячня, яка не витримує жодної критики!
Я називаю цю аргументацію логікою бандита, що до нитки пограбував людину та ще й дорікає їй: ти ж злидень, в тебе ж нема нічого. Та тільки тому й бідні сільради, а з ними й села, що держава, саме держава і ніхто інший, в особі політиків-корупціонерів і державних чиновників-корупціонерів, позбавила їх джерел доходів!
І коли навесні 2014 року Петро Порошенко і його команда заговорили про децентралізацію, кращої агітації для селянина й не треба було — з’явилася надія на відновлення справедливості, на відродження села.
Але — облом ... Причому крутий облом, бо з усього видно, що Концепція реформи місцевого самоврядування, яка лежить в основі «децентралізації» й відповідно до якої вже півтора року поспіль обласні та районні державні адміністрації чинять шалене зловживання адмінресурсом, тиснуть на сільських голів із метою прийняття «через не хочу» рішень щодо «добровільного» об’єднання громад згідно зі сфальшованими у 2015 році Перспективними планами об’єднання. Це не безневинна помилка, яку вже давно мали б виправити з огляду на повсякчасний спротив примусовій «колективізації», а умисна жорстка антиселянська позиція, яку я відкрито називаю злочином національного масштабу.
Це тиск, а не добровільність
Ліквідувати перш за все сільські, а подекуди й селищні ради, міські і навіть районні, натомість створивши «через коліно» ради штучних велетенських «об’єднаних територіальних громад» — це свідома мета авторів цієї шахрайської «децентралізації влади через централізацію самоврядування», від якої чинна влада вперто не хоче відмовлятися!
Хоча вже давно мало б дійти до кожного: йти наперекір народним масам, ще більше погіршувати їхнє і без того важке становище, провокувати соціальне напруження під час війни і глибокої кризи — згубно для країни, це найкоротший шлях до масових протестів і навіть до сепаратизму.
Не кажучи вже про те, що одним радам передавати повноваження (тим, хто «об’єднався»), а іншим ні (тим, хто не хоче «об’єднуватися») — це незаконно, антиконституційно. Це порушення всіх без винятку принципів демократичної й правової держави, зловживання владними повноваженнями, грубий адміністративно-економічний тиск, а не добровільність.
Це значить, хто слухняний і, як бидло, йде, куди скажуть, хоч у прірву — тому даємо жити, а хто має свою голову на плечах і не бажає слухатися — тих виморити!
Оце називається державна політика?! Якщо так, то вона дуже тхне чимось на зразок геноциду, а щонайменше це дискримінація!
Не може бути державна політика однією для одних, іншою для інших. Вона може бути виключно однаковою для всіх!
І децентралізація має бути однаковою для всіх, без огляду на «об’єднався-не об’єднався». Президент України Петро Порошенко повинен виконати передвиборчу обіцянку — провести децентралізацію — так, як її розуміли на час президентської виборчої кампанії всі виборці, які віддали свої голоси за обрання Петра Олексійовича, а не так, як підкилимно задумали якісь політичні пройдисвіти, що мають за мету знищити сільське самоврядування і українське село.
А вже потім, після належного здійснення децентралізації без примусового об’єднання, без нахабного тиску зажерливої державної бюрократії, люди самі розберуться, як їм далі жити — об’єднуватися чи не об’єднуватися — оце буде справжня добровільність.
Для того щоб місцеві громади стали фінансово самодостатніми, потрібно всього лиш зробити сільради повноцінними органами влади на всій їхній території, а це не тільки територія села.
У нас немає двох однакових сіл
Територія сільради — це усталене юридичне поняття, яке виникло майже сто років тому. У законодавстві УРСР сільрада (читай — територія сільради) була визнана одиницею адміністративно-територіального устрою (АТУ), і це абсолютно правильно, тому що українське село ніколи не існувало без території за межами села, ця територія є ареалом існування мешканців даного села, від початків вона сформувалася із належних кожному з них і їхніх спільних (общинних) земельних угідь.
Тобто території сільрад є точним відображенням історичного земельно-територіального устрою України, який сформувався протягом століть і має не тільки адміністративне, а й етнічно-культурне значення — в Україні немає двох однакових сіл. Усі села різні, але всі вони абсолютно однаково споконвічно боролися за кожен аршин території громади, аж до кровопролиття!
Навіть більшовики, ще до Сталіна, за часів Сталіна і після Сталіна, попри весь їх волюнтаризм і свавільність, не наважилися зламати те, що склалося віками, і прив’язали адміністративно-територіальний устрій точнісінько до зовнішніх меж угідь, що належать даному селу, найменувавши територію громади сільрадою, або територією сільради.
А от новоспечені (із комуністів) «демократи» вже в перші роки незалежності чомусь вирішили проігнорувати багатовікові надбання селянських громад: у Конституції України 1996 р. у переліку одиниць АТУ вже не зазначено сільрад. Проте так просто відмовитися від них виявилося неможливо, як і від будь-якої іншої об’єктивної реальності, яка існує без огляду на псевдореформаторів: вони (сільради і території сільрад) поки що продовжують існувати і де-юре, і де-факто.
Тож покінчити з цією «колізією» вирішили сьогоднішні «децентралізатори», тільки не так, як чекав народ і як було б треба — щоб дати можливість сільрадам і селам стати самодостатніми, а діаметрально навпаки — і де-юре, і де-факто знищивши їх.
Ви за таку «децентралізацію», ви цього чекали від «післямайданівської» влади? Я — ні, й миритися зі знищенням села не збираюся. Півтора року я намагався достукатися до здорового глузду й совісті кураторів цієї антисільської реформи — нічого не вийшло, тож тепер пропоную об’єднати зусилля всіх, хто думає так само, як я.
Знаю, таких дуже багато, це переважна більшість сільських голів (виняток — лічені одиниці, що служать не селу, а «вищестоящому начальству»), громадського активу села й усіх селян. Об’єднавшись, ми змусимо владу почути селянство, доб’ємося реальної децентралізації владних функцій без примусового об’єднання громад, відновлення юрисдикції і повноважень сільрад на всій території існування села, створимо належні умови життя для наших нащадків.
Врятуємо сільради й село — врятуємо Україну.
Аркадій КОРНАЦЬКИЙ, народний депутат, фракція «Блок Петра Порошенка».
