«Нинішнього року Товариство українців у Фінляндії, як і наша держава, відзначає своє 25-річчя, — з піднесенням наголошує український фін Петро Василенко. — Основу нашої організації становлять кілька десятків активістів. Ми збираємося щоп’ятниці, спілкуємось, разом відзначаємо свята — День Незалежності України, день народження Тараса Шевченка, Різдво, 8 Березня та інші, організовуємо виїзди на пікніки — «на куліш», обов’язково беремо з собою українську атрибутику».
— Чотири рази на рік проводимо Ресторанні дні — готуємо українські страви, одягаємо національне вбрання та частуємо всіх охочих. Започатковано також проведення Театральних днів. А під час революційних подій в Україні, а особливо — коли на сході почався збройний конфлікт, ми ще більше згуртувались між собою, — зазначає П. Василенко. — Долучаємося до всіх заходів, що їх проводить Посольство України в Фінляндії, з яким діаспора підтримує дуже тісні зв’язки. Посольством було організовано нашу зустріч з тоді ще Головою Верховної Ради Володимиром Гройсманом. А під час «Євробачення» ми зібралися в посольстві та вболівали за Джамалу, голосували за неї. Тож коли українська співачка здобула перемогу, нашій радості не було меж. Посольство навіть організувало нам телеміст із Джамалою, який тривав майже 40 хвилин. Ми мали змогу привітати її, поспілкуватись. А потім дружно святкували її перемогу — ніби весілля гуляли, з нашим колоритним українським розмахом!
Український національний драмтеатр засновано ініціативною групою в Гельсінкі в 2014 році. Режисером театру став Ігор Фрей. Свого часу він закінчив акторський факультет одного з театральних вузів, а тепер реалізовує свій мистецький хист у режисерському амплуа. Як розповіли Петро та його дружина Аніта (фінка за національністю), сьогодні трупа театру складається з 15 акторів-аматорів. Свою першу виставу під назвою «Щоденник Майдану» вони присвятили Революції Гідності. Вона викликала неабиякий резонанс, а трупа отримала запрошення від Посольства України в Швеції виступити й перед тамтешньою діаспорою.
Наступною була вистава «На бережечку самоти», присвячена Василю Стусу. Приїздив переглянути її (знову ж таки на запрошення українського посольства) син поета, який мешкає в Києві. З цією постановкою трупа також гастролювала в Швеції.
«Захотілось іще чогось народного, самобутнього, — зауважує пан Петро, — тож вирішили поставити п’єсу «За двома зайцями». Її уривки демонстрували під час Театральних днів. Гастролювали з нею на запрошення української діаспори в Таллінні». Кілька ролей виконував і П. Василенко.
Діаспора проводить багато культурних заходів, зокрема — в низці бібліотек та в Посольстві України демонструються фотовиставки. Одна з останніх має назву «Україна — війна є чи ні?».
«Ми дуже перейнялися подіями в Україні, — зауважує Петро Володимирович. — Не можемо байдуже сприймати те, що відбувається на Батьківщині. Тож не обмежуємось лише культурними заходами. Наразі українська діаспора працює ще в двох напрямках — надання українцям матеріальної та благодійної підтримки. Насамперед спрямовуємо її на допомогу дітям героїв АТО. Ми взяли шефство над 25 сім’ями загиблих атовців. Збираємо для їхніх дітей одяг, взуття, інші необхідні речі, а також — кошти. Спасибі Міжнародним авіалініям України, які пішли назустріч, і тепер 10 разів на місяць ми маємо змогу передавати в Україну безплатно волонтерські вантажі вагою до 23 кілограмів. В аеропорту їх зустрічають українські волонтери і доставляють за призначенням. Другий напрямок — допомога військовим госпіталям в Одесі та Ірпені. Сюди ми передаємо кошти, медикаменти. І, звісно ж, організовуємо збір коштів та речей для бійців АТО. За кожним напрямком закріплені відповідальні».
Крім цього, подружжя Василенків надало приміщення для складування гуманітарної допомоги. Тут вона сортується, формуються посилки... Всі ці клопоти значною мірою взяла на себе пані Аніта.
Нещодавно подружжя побувало в Україні — в гостях у мами та в родичів. З чергової поїздки везли у Фінляндію стос вишитих ненькою українських рушників-оберегів, глечики та інші старожитності. В будинку українських патріотів Василенків (поблизу Гельсінкі) є «Куточок України», який вони щоразу поповнюють. Обидві доньки — Юлія та Катаріна (Катя) — так їх назвали, щоб бабусі звичніше і зручніше було вимовляти, сприймають його як родинну святиню. А інколи ще й одягають українські вишиванки!
Правду кажуть — нашого цвіту — по всьому світу. Та головне, що немає кордонів для широкої, щедрої та щирої української душі!
«Кожен із нас важливий нині для України, як ніколи! Навіть якщо він за сотні кілометрів від Батьківщини, — вважає уродженець Куцеволівки Онуфріївського району Кіровоградської області Петро Василенко, який уже 27 років мешкає в Фінляндії. Такої само думки вся його родина та численна діаспора українців цієї північної держави...
Ресторанні дні.
«Не можемо байдуже сприймати те, що відбувається на Батьківщині».
Вистава Українського національного драмтеатру в Гельсінкі.
Фото з сімейного архіву родини Василенків.
