Попри те, що влада, фіскальні органи та статистика постійно звітують про розміри середньомісячної зарплати і активну боротьбу з нелегальною зайнятістю, навряд чи хтось із них може назвати точну цифру. В усіх звітах фігурує «біла» зарплата, тобто та, з якої офіційно сплачено податки. Але, окрім неї, існує «сіра» й «чорна», тобто та, що видається в конвертах, із рук в руки, в кейсах, перераховується на банківські картки... Причому не тільки в гривнях, а й у доларах, євро, рублях тощо. Які суми ходять там, ніхто достеменно не знає. Одні припускають, що ці цифри можуть бути в кілька разів вищі від офіційних, інші кажуть про такі, що на пару порядків більші від статистичних.


Заглядати в чужі гаманці завжди вважалось непристойним. Але ще непристойніше стало жити на чисту зарплату. В зміні цих понять не так моральні причини, як економічні. Перекручені закони нашого виробничого та соціального буття породжують свої закони на ринку оплати праці. І зламати їх не вдається жодними фіскальними заходами.


На Хмельниччині влада вкотре звітує: за півроку проведено відповідну роботу з питань легалізації трудових відносин, за результатами якої виявлено 502 порушення, у тому числі трудового законодавства — 370, податкового — 119, пенсійного — 13. Притягнуто до адміністративної відповідальності 72 особи. Зареєстровано 1520 суб’єктів підприємницької діяльності, 964 трудові договори між підприємцями-фізичними особами та найманими працівниками та 382 трудові договори з найманими працівниками у юридичних осіб. Реалізація вжитих заходів дала змогу вивести з «тіні» 2866 осіб.

 

 

 


Якщо порівнювати ці цифри в динаміці за останні роки, напевно, це добре. Хоча, правду кажучи, одразу важко зметикувати, багато це чи мало. А головне — добре чи погано. Особливо для тих, хто під певним тиском змушений був вийти на «денне податкове світло». І ще більше — для тих, хто платить їм. Бо розповіді про те, що одні стали законослухняними, а інші — отримали соціальні гарантії на відтерміновану на 10—30 років майбутню пенсію, навряд чи когось втішають. Жити й заробляти потрібно сьогодні. І з цим якраз найбільші проблеми.


Начальник обласного департаменту соціального захисту Світлана Лукомська наводить такі факти: сьогодні в області налічується 220 тисяч працюючих, тобто тих, хто отримує зарплату і платить податки. Але є ще близько 270 тисяч працездатних осіб, котрі офіційно не працюють. І ще 413 тисяч пенсіонерів, для котрих потрібно назбирати пенсію. І ще 382 тисячі різних пільговиків, котрим в тій чи іншій формі потрібно здійснити виплати. Сюди ж варто додати субсидіантів, котрі не працюють чи не збираються офіційно оформляти свої трудові відносини, але які, за законом, мають право на отримання соціальної допомоги, зокрема, на нарахування субсидій...


Можна нарахувати ще і ще тих осіб, котрі так чи інакше претендують на різні бюджетні виплати. А відрахувати їх туди із своїх заробітків мають ось ті 220 тисяч працюючих хмельничан та їхні роботодавці. Тут мимоволі задумаєшся, чи хочуть вони це робити. І, зрештою, чи справді варто? Якщо у відомій приказці цифри про те, що на одного із сошкою припадає семеро з ложкою, мали гіперболічне, тобто перебільшене звучання, то в житті вони вже максимально наближені до реальності.


Вигідніше торгувати, ніж виробляти


За оцінкою відповідних районних та міських робочих груп, що працювали над легалізацією зарплати, загальна сума донарахованих доходів за півріччя становила 2,2 мільйона гривень. Причому найбільше виявленим порушникам довелося сплатити штрафів — мільйон гривень, на додаткові податки припало 900 тисяч гривень, а на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування — всього триста тисяч. Останнє наче перекреслює усі обіцянки: сплатив податки — забезпечив пенсію. Якщо не собі, то хоча б нинішнім пенсіонерам. Але ні, виходить, що з усього сплаченого — це лише сьома частина. Тому роботодавець ставить цілком логічне запитання: кому він платить ще? Кого утримує?


Саме на ці запитання ми пробували знайти відповідь разом із молодим амбітним і доволі активним підприємцем. Сергій не приховує: виріс без батька, мати весь час була на важких заробітках в Польщі, а він, сільський хлопчина, виріс у бідності. Тому й поставив перед собою завдання: будь-що заробити гроші, розбагатіти й заробляти так, щоб його дитина ніколи ні в чому не знала нестачі. Сергій не витрачав час на освіту — розпочав кар’єру із робітничих спеціальностей на будівельному майданчику, але швидко хапався за все, де тільки можна мати копійчину. Перепродував, перекуповував, працював на хазяїна і сам сколотив свою невеличку фірму.

Про свої заробітки не говорить, але дає зрозуміти, що кілька тисяч доларів на місяць — для нього не межа. Щоб стабілізувати такі доходи, вирішив організувати свій швейний цех. Буквально за пару місяців навів контакти з турецькими постачальниками тканин, привіз хоч і не нове, але робоче обладнання, відкрив свій інтернет-магазин, налагодив контакти з реалізаторами... Але перших півроку роботи показали, що бізнес не приносить прибутку. Йому заледве вдасться вийти на нуль і уникнути збитків. Тримати надалі найманих працівників не бачить жодного сенсу. А все через те, що нинішній ринок просто завмер, купівельна спроможність населення украй низька, а при цьому собівартість продукції постійно зростає. Про рентабельність виробництва не доводиться вести мову. І це за того, що навіть у попередніх прорахунках свого майбутнього бізнесу хлопець не збирався платити велику «білу» зарплатню. Для того, щоб бути подалі від податківців, цех відкрив у селі і своїм працівникам платив не надто високу зарплату, а в офіційних відомостях зазначав ще меншу.


Зрозуміло, що свої комерційні таємниці молодий підприємець не розкриває до кінця. Але в одному відвертий: організовувати виробництво і створювати нові робочі місця більше не буде. Займеться іншими операціями, переважно торговими, котрі приноситимуть йому зиск.
А де ж братимуться достойні зарплати для тисяч українців?


Зі створенням нових робочих місць не поспішають


Наївно думати, що їх можуть підвищити перевірки, розгляди на спеціальних комісіях, штрафи і навіть кримінальні справи за порушення трудового законодавства. Активний бізнес, котрий готовий заробляти гроші своїм розумом, талантом і працею, втрачає усіляку зацікавленість у створенні не те щоб високооплачуваних, а й просто робочих місць.


На початок липня в області кількість платників єдиного податку ІІ групи становила близько 18,5 тисячі суб’єктів господарської діяльності, де працювало менше дев’яти тисяч найманих осіб. Тобто виходить, що на одного підприємця припадає 0,49 найманого працівника. Такі дані були озвучені в облдержадміністрації. Причому є райони, де цей показник падає до 0,16—0,3.


А от кількість платників єдиного податку по ІІІ групі становить в області близько семи тисяч. І в них працює 1272 наймані працівники, в результаті на одного підприємця — 0,18 найманця. У Новоушицькому, Білогірському, Деражнянському районах на одного такого роботодавця припадає 0,01—0,03 працівника.


Від самого верху влада суворо вимагає від своїх підлеглих, що стоять щаблем нижче: розберіться, наведіть порядок, виведіть неслухняних з «тіні», змусьте платити достойну зарплату. Але хоч як погрожуй пальцем підприємцю, він не хоче, а головне — не може платити більше.


Майже третя частина суб’єктів господарювання області на папері мінімізує нараховану заробітну плату своїм працівникам, нараховуючи мінімальну, а то й нижчу зарплату. А скільки платить реально — хто знає? 


У червні середня заробітна плата одного штатного працівника в області становила 4,3 тисячі гривень. Якщо порівняти це з торішньою датою, то виходить на 803 гривні більше. Якщо подивитись, скільки отримує середньостатистичний українець — то на тисячу менше. По районах та містах ще більша диференціація. Найвищий розмір середньої заробітної плати був зафіксований у Красилівському районі — понад п’ять тисяч гривень, найнижчий — в Білогірському: менше трьох з половиною тисяч гривень.


Одні — діляться досвідом. Іншим — виносять попередження. Хоча насправді встановити закономірність між розмірами зарплати і роботою місцевої влади доволі складно. Ця закономірність швидше вбачається у тому, чи хочуть роботодавці платити багато. Чи можуть вони це робити. Чи зацікавлені в сплаті теперішніх ставок податків.


Хоч би як уряд обіцяв, а влада намагалась на місцях штучно підвищити заробітки, навряд чи вдасться досягнути справді вагомих результатів доти, допоки бізнес не відчує у цьому свої зацікавленості. На жаль, поки що його інтереси обмежуються конвертами і тіньовими схемами.

 

Хмельницький.

 

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.