«Спитайте в мене про три основні пріоритети для уряду, і я вам скажу. Освіта, освіта, освіта» — з такою заявою виступив якось екс-прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер.
Важко сказати, яку саме освіту мав на увазі британський політик. Але в тому, що саме професійно-технічна освіта повинна стати пріоритетом роботи влади в Україні, переконані в парламентському Комітеті з питань науки й освіти.
Про проблеми, досягнення і перспективи розвитку сучасної професійно-технічної освіти ми поговорили із членом профільного комітету народним депутатом України Віталіною Дзоз (на знімку).
Головна проблема — недостатнє фінансування
— Віталіно Олексіївно, нещодавно відбулося чергове виїзне засідання профільного комітету Верховної Ради України. Воно було присвячене питанням виконання Закону України «Про професійно-технічну освіту». Чим живе сьогодні профтех? З якими основними проблемами стикається?
— Якщо говорити точніше, то йшлося про фінансове забезпечення професійно-технічних навчальних закладів і установ профтехосвіти загалом. І найголовніша проблема сьогодні, звісно ж, фінансування. Це правда. Не фінансується із держбюджету Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011—2015 роки, галузева цільова програма «Підручник для професійно-технічних навчальних закладів».
З цього питання Міністерство освіти й науки вже неодноразово зверталося і до Кабінету Міністрів України, і в Міністерство фінансів. На жаль, поки що немає можливості збільшити бюджетне фінансування. Водночас у 2013 році вперше за останні п’ять років за рахунок
держбюджету було забезпечено видання трьох найменувань підручників для учнів ПТНЗ загальним тиражем в 75,5 тисячі екземплярів.
У систему залучаються фінанси від соціальних партнерів, з інших позабюджетних джерел. Так, протягом 2011—2012 років у регіонах було видано 72 найменування підручників навчальних і учбово-методичних посібників, словників, збірників задач для ПТУ загальним тиражем майже 6,5 тисячі екземплярів.
— Але який ви бачите вихід із ситуації, що склалася?
— Переконана, що фінансування професійно-технічної освіти має бути децентралізованим і багатоканальним. Потрібно створювати умови (насамперед — нормативно-правові) для самофінансування навчальних закладів за рахунок їх інтеграції в економіку.
Необхідно змінити саму систему фінансування ПТУ: перейти від принципу утримання навчальних закладів до принципу формування їхніх бюджетів, враховуючи чисельність контингенту учнів, формування сучасної системи нормування та оплати праці.
Профтех — не «камера схову для важких підлітків»
— Але ж проблеми не обмежуються тільки фінансуванням. Є ще питання із працевлаштуванням, матеріально-технічним, кадровим забезпеченням...
— Ніхто не каже, що все безхмарно й безпроблемно. Безумовно, проблеми є. Це природно. Але й драматизувати не варто. Головне те, що на ці проблеми влада не дивиться «крізь пальці», а намагається їх розв’язувати, в тому числі, на законодавчому рівні. Так, за останні три роки були прийнято шість постанов Кабінету Міністрів України в сфері професійно-технічної освіти. В 2013 році для вдосконалення процедури й прозорості вступної кампанії також були затверджені нові Типові правила прийому до професійно-технічних навчальних закладів.
Крім того, сьогодні разом із профільним міністерством ми розробляємо проект нового закону України «Про професійну освіту». Немає сумнівів, що чинний Закон «Про професійно-технічну освіту» від 1998 року з десятками редакцій уже застарів.
Сьогодні профтех — це вже не «бурса», не «камера схову для важких підлітків». І законодавство в цьому питанні теж має відповідати реаліям часу.
Витрати на матеріали — в захищені статті бюджету
— Це вселяє надію. А щодо працевлаштування випускників? Міцної зв’язки ВНЗ—випускник—роботодавець у нас у країні поки що не виходить, а як стосовно співробітництва ПТУ—підприємство?
— Сьогодні справді триває активна робота з налагодження такого співробітництва. За останні три роки в Україні було відкрито одинадцять центрів із впровадження інноваційних технологій.
У більшості навчальних закладів створено електронні банки даних про потребу у фахівцях регіональних підприємств, організацій і установ. Особлива увага приділяється оптимізації мережі ПТУ, їх укрупненню і приведенню у відповідність зі структурою потреб економіки регіонів.
Крім того, саме в останні роки в системі української профтехосвіти було запроваджено дуже дієві зміни. Наприклад, незалежна атестація фахівців. Тобто випускники складають іспити безпосередньо на підприємстві, де їх оцінюють роботодавці. Оцінюють реальні знання і уміння дитини, і вже ніхто не скаже, що вона одержала роботу «за гроші» або «завдяки зв’язкам».
Окремо потрібно сказати й про поліпшення роботи з кадровим потенціалом, про нові навчальні плани, про розробку нових професійних і освітніх стандартів. До слова, таких стандартів на сьогоднішні розроблено 306.
Хочу також поділитися наробітками Автономної Республіки Крим, де зовсім недавно було підписано меморандум про співробітництво між Радою міністрів автономії і Республіканською організацією роботодавців Криму. Тож, згідно з цим документом, дві тисячі кримських студентів та учнів вищих і професійно-технічних навчальних закладів щорічно укладатимуть договір про стажування на кримських підприємствах із внесенням відповідного запису в трудову книжку. Крім того, організація роботодавців обіцяє щорічно сприяти працевлаштуванню не менш як однієї тисячі молодих людей.
— Водночас одні з найболючіших питань профтеху — це затримки оплати поточних платежів Держказначейством і труднощі з вільним використанням спецфонду. Як вирішити ці проблеми?
— Ви цілком слушно сказали — одні з найболючіших питань, якщо не найболючіші. Такі затримки призводять до зриву планових ремонтних робіт, підготовки до осінньо-зимового періоду, проблем з відновленням матеріально-технічної бази. Це проблема, на яку нарікають представники практично всіх областей України.
При цьому профільне міністерство підтримує пропозицію не просто заборонити спеціальною постановою Кабінету Міністрів такі затримки з оплатою, а й вивести з обслуговування Державної казначейської служби України рахунки спеціального фонду ПТНЗ і відкрити їх у банках.
Знаю і підтримую також чітку позицію освітнього відомства: витрати на матеріали для виробничого навчання учнів за державним замовленням потрібно включити в захищені статті бюджету.
— Проте кількість ПТУ сьогодні скорочується. У 1991 році їх було понад 1200, а в 2012-му — уже 970. Таке зниження і за кількістю учнів. Із чим це пов’язано, на вашу думку?
— Це, швидше, тенденція часу. Крайнощі, у які схильне впадати сучасне суспільство. Й демографічні, й ментальні. У Росії, наприклад, сьогодні близько тисячі професійно-технічних училищ. Двадцять років тому їх було понад п’яти тисяч.
Водночас чомусь у нас мало говорять про те, що в 2012 році вперше професійно-технічна освіта отримала державне замовлення на підготовку 4,6 тисячі молодших фахівців; у 2013-му — це вже 5,3 тисячі місць, цього року також сподіваємося на зростання даного показника.
Молодший фахівець, по суті, це логічне продовження професійної освіти висококваліфікованих робочих кадрів для підготовки керівника середньої ланки.
«А тепер я займуся тим, що мені подобається»
— Ви кажете «керівника», але напевне розумієте, що сьогодні без «корочки» про вищу освіту важко влаштуватися на роботу. Доходить до того, що навіть на вакансію прибиральниці шукають претендентів із вищою освітою...
— На жаль, стосовно освіти в нас склалася дещо хибна система цінностей. Вважається, що диплом про вищу освіту — престижно. Так, престижно, але тільки за умови, що цей диплом підкріплений реальними знаннями й уміннями. У реальності частина «фахівців» з дипломами, отриманими на денному навчанні, на практиці не вміє нічого робити за своєю професією.
Частина дітей одержують диплом, кладуть його на стіл перед батьками й зі словами: «А тепер я займуся тим, що мені справді подобається» ідуть одержувати «практичні», робочі спеціальності.
Дедалі більше дітей і їхніх батьків приходять до розуміння, що необов’язково «зі шкури пнутися» і вступати до ВНЗ, тільки щоб одержати заповітний диплом.
Ринок праці перенасичений молодими спеціалістами з економічною, юридичною, управлінською освітою. Погодьтеся, країні потрібні практики. І є приклади, коли випускник училища у підсумку одержує більше випускника ВНЗ одразу після закінчення.
— І все-таки, Україна взяла рішучий курс на європейський рівень освіти. Чи не стануть наші молодші спеціалісти «ізгоями» на європейському ринку праці?
— Ви жартуєте? Сьогодні тямущі фахівці в Європі на вагу золота. Кілька років назад у Великобританії був такий період, коли просто не було водопровідників. Наші діловиті сусіди поляки тоді не проґавили шанс — правили неймовірні ціни за свої послуги. Це був дуже прибутковий бізнес. І сьогодні британці дійшли такого висновку: можливо, в робітничих професіях немає блиску. Але це може бути дуже прибутково.
Як результат — сьогодні у Великобританії відроджують систему ПТУ й технічних коледжів за радянським зразком. Притому з нашого радянського минулого взято найкраще: велика кількість годин практики безпосередньо на виробництві, розташування ПТУ біля великих заводів, фабрик, транспортних підприємств. Налагоджене тісне й таке необхідне нашим профтехам сьогодні партнерство з виробництвом — і з металургами, і з машинобудівниками, і навіть з атомними електростанціями.
— Хочете сказати, що тепер наша черга вчитися в Європи?
— У чомусь вчитися, у чомусь співробітничати. Наприклад,
кращі учні багатьох українських ПТУ та професійних ліцеїв проходять практику в провідних європейських освітніх центрах і організаціях. А в чомусь і ми показуємо клас.
До речі, наведу хороший приклад. Сімферопольське вище професійне училище ресторанного сервісу й туризму в Криму — національний представник України в Європейській асоціації шкіл готельного й туристичного профілю, яка включає представників 40 країн Європи. Нещодавно в рамках проекту «Крим у моєму серці» учні училища підготували й провели майстер-клас «Гастрономічний тур палацово-парковими ансамблями». Рівень організації і виконання був настільки високий, що кращі європейські ресторани поборолися б за таких кухарів.
Узагалі хочу сказати, що про відсталість і безперспективність професійно-технічної освіти говорять тільки ті, хто від системи освіти далекий. Щороку в Україні проводиться п’ять всеукраїнських конкурсів професійної майстерності серед учнів професійно-технічних закладів. Якщо ви хоч раз побуваєте на такому конкурсі або, наприклад, поспілкуєтеся зі стипендіатами Президента України, побачите, яких професіональних висот досягають ці хлопці й дівчата, то обов’язково зрозумієте — за професійною освітою наше майбутнє!
Розмовляла Олена Леонова.
