«Захоплювався історією з дитинства, любив археологію. Коли я закінчував історичний факультет університету, то усі мої однолітки марили розкопками, дослідженнями, хотіли працювати в музеях. Із 1989 року у Винниках я брав участь у діяльності культурно-просвітнього товариства «Спадщина», і вже тоді з’явилася ідея створити тут музей», — розповідає історик директор Історико-краєзнавчого музею у Винниках Ігор Тимець (на знімку).
— Як вдалося реалізувати цю ідею?
— Спочатку це сприйняли несерйозно, мовляв, невелике містечко, як тут можна таке організувати, нема ж ні експонатів, ні приміщення, словом — нічого. Але ми створили музей із нуля, починали з кількох десятків експонатів, а нині у колекції їх понад 40 тисяч. Десь 90 відсотків ми не виставляємо для огляду, бо не маємо площі. Археологічна колекція музею відображає історію міста та його околиць із найдавніших часів. Речі побуту, які експонуються у відділі археології, належать до культури лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. е. з урочища Лазки), лендельської культури (ІV тис. до н. е. з урочища Торговиця), лійчастого посуду і трипільської культури (ІІІ тис. до н. е., Жупан та Лисівка). Цікавою знахідкою музею став скарб із 39 предметів бронзи і білого металу. Він належить до гальштатсько-латенської доби, це пізня доба бронзи — ранній залізний вік (І тис. до н. е.). А в експозиційному відділі «Історія Винників XІV — поч. XX ст.» є стародруки, оригінали та фотокопії документів, які розповідають про історію походження, розвитку міста і краю. У залі «Видатні люди» представлені особисті речі, фотографії та документи людей, якими пишається наше місто: міністра віросповідань Огієнка, відомого громадського діяча В. Левицького, міністра УНР І. Липи, лікаря Я. Нагляка, письменниць К. Гриневичевої та М. Сопілки, істориків М. Керницького та М. Влоха, оперної співачки О. Любич-Парахоняк, художників М. Федюка, І. Банах-Твердохліба, Т. Левків. Експонуються знахідки з Винниківського замку, тютюнової фабрики, старовинні речі побуту, культові предмети. Цікавою є колекція старовинних книг XVІІ—XІX ст. та скульптури Ф. Штуфліссера (XІX ст.), Оленського (XVІІІ ст.).
Цьогоріч відбулося розширення — розпочали створення нового туристичного маршруту. Останній турмаршрут, який був розроблений на Львівщині, називається «Золота підкова». Гості можуть подивитися його раз, другий, а вже втретє бачити те саме не захоче ніхто. Людям потрібні нові враження! На мою думку, нині пріоритетом для Львівщини повинен бути туризм. Можемо взяти приклад із Греції, Італії, де заробляють колосальні кошти, їхня економіка на понад 70% побудована на туризмі.
Наш музей унікальний, адже містить рідкісні пам’ятки. Львів до Другої світової війни був центром археологічних досліджень, який, зокрема, формував і всесвітньовідому польську школу археології.
— Історія міста Винники досить цікава та самобутня...
— Так. Писемна історія починається із XІV століття, днями святкували 664 роки із дня першої писемної згадки про місто. Хоча Винники існували і до того, ще у часи князя Лева. Дуже багата й дописемна історія нашого краю. 27 тисяч літ тому на горі Чатовій (або Чортові скелі) поблизу Винників була розташована стоянка первісних людей, мисливців на мамонта, північного оленя та інших звірів. Чимало племен, які мігрували через наші землі, обирали цю гарну горбисту місцевість для поселення. Тут зручно оборонятися, багаті ліси, джерела та водойми. Науковці виявили, що на Винниківщині були стоянки мезолітичного періоду, енеоліту, неоліту. Нині на цій місцевості є 19 унікальних археологічних пам’яток. Першими істориками, які досліджували околиці Винників, були Михайло Грушевський, Ізидор Шараневич, Іван Крип’якевич. Свою кар’єру із нашого міста починав Борис Возницький, саме тут він створив перший музей.
— Нещодавно звістка про знахідки під час розкопок на Винниківщині вразила і науковців, й усіх, хто цікавиться історією. Чим унікальні саме ці знахідки?
— Уже два роки ми співпрацюємо із польськими колегами із Ряшівського університету — проводимо спільні заходи та конференції. Цьогоріч розпочали спільні археологічні дослідження. Польська сторона виділила кошти, до цього долучився і наш музей, і колеги із Києва. Це Україно-польська трипільська експедиція, в рамках спільного дослідницького проекту Інституту археології НАН України, Інституту археології Ряшівського університету та Історико-краєзнавчого музею у Винниках.
Проект розпочався із пам’яток Жупан і Лисівка. Тут працювали науковці та дослідники із Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, Інституту археології НАН України, наші музейники. Також були залучені студенти ЛНУ імені Івана Франка — із першого по третій курс. При розкопках ми виявили дуже багато важливих знахідок, які змінили уявлення про трипільську культуру. Раніше вважали, що вона не сягала Львівщини, її край був значно східніше. А у нашому регіоні, мовляв, був лише експорт кераміки. А тепер ми з колегами виявили, що крайня точка трипільської культури була у Винниках! Тут виявили оселі трипільців, речі побуту, посуд та поховання. Наші предки будували вже тоді доми на два поверхи. Це були хати-мазанки на дерев’яних конструкціях. На перспективу ми плануємо, щоби ці розкопки і дослідження тривали 3—5 років. Шукаємо кошти і можливості, адже вже маємо сенсаційні знахідки і ще чимало цікавого попереду!
— Ви казали, що більшість експонатів не виставляються, бо немає площі. Як вирішити цю проблему?
— Це стосується не лише нашого музею. Проблему можна було би легко вирішити — переглянути розташування самих музеїв, фондових приміщень, частин експозицій. Уже кілька років ми із колегами виступаємо за те, щоб частину львівських музеїв винести за межі міста і зробити депозитарій. Левова частина музейних приміщень виділена під фонди, де зберігаються і основні речі, і допоміжний матеріал. І ці приміщення розташовані у центрі міста! А це злочин — тримати сотні квадратних метрів у центрі міста Лева закритими. Як можна віддавати пам’ятки архітектури для таких цілей? До речі, там досить складно підтримувати спеціальний режим для збереження експонатів, адже пам’ятка не підлягає перебудові, зміні температурно-вологісного режиму, немає належного кондиціонування. Тому створення депозитарію просто необхідне! Наприклад, у промислових зонах міста є чимало пустих приміщень, які не використовуються і часто занедбані, також йдеться і про покинуті приміщення військових частин, фабрик, заводів. Їх можна оновити і використовувати як спільний фонд для багатьох музеїв — з окремими входами. Це би зекономило кошти на комунальних послугах, охороні і вдихнуло б життя у такі райони, принесло би користь суспільству, звільнивши сотні квадратних метрів у центрі Львова. І можна було б створити там експозиції, що приносили би кошти у бюджет міста. Так, звісно, турист хоче побачити щось цікаве у музеях і водночас залишає там копійки — ціна квитків. Однак музеї, унікальні експонати приваблюють відвідувачів із різних куточків світу, які мешкають певний час у місті, залишаючи свої гроші у готелях, ресторанах, кав’ярнях, сувенірних крамницях!
— Львів почали називати «гастрономічною столицею України»...
— Нам варто усвідомити, що ярмарок і базар — різні речі. На жаль, Львів останнім часом перетворюють на базар. Ярмарок — не лише для того, щоб підприємець продав товари, а покупець витратив гроші. Тут є чимало інших аспектів. Приміром, народні майстри показують свої твори, спілкуються із громадою, знайомляться. При тім люди дізнаються щось нове і корисне. А базар — це засилля однакових, штампованих під «етно» виробів китайського ширужитку. Нонсенс — купувати «українську вишиванку», зроблену в Китаї. Від правдивої вишиванки там хіба назва, і то це — спекуляція. Львів — культурна столиця, а ми забуваємо про це, заїдаємо пампухами і запиваємо наливками. Звісно, такі розваги потрібні. Однак вони не повинні перетворитися на основне, із чим асоціюється наше місто і область. Часом мені сумно й смішно від тих «диких устриць», «чорних вареників» і ситуацій, коли до нас приїжджає турист, заходить до ресторану італійської кухні, їсть там суші, запиває пивом, і все — екскурсія у стародавній Львів завершилася. Тому називаю це все «базаром».
Ніхто ще не сказав, що Львів — не європейське місто. Але ми все ж недооцінюємо вагомість нашої історії, і я сподіваюся, що ця ситуація зміниться. Нове покоління, виховане на правдивій історії, прагнутиме знати своє походження, пізнавати культуру і традиції, адже це — наша основа і те, що неможливо викорінити чи відібрати.
Львівська область.
Під час археологічних розкопок на Винниківщині.
Фото із особистого архіву Ігоря Тимця.
