Розпочав круглий стіл на таку тему Ю. Шемшученко, директор Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, академік НАН України, своєю доповіддю, у якій зазначив, що правова держава — це держава, діяльність якої базується на принципі верховенства права. У радянських конституціях цей термін не вживався. Розробники Декларації про державний суверенітет України до поняття правової держави підходили як до ідеалу. А тому включили до Преамбули Декларації таку формулу: «Визнаючи необхідність побудови правової держави».


Чинна Конституція України 1996 р. у цьому питанні пішла далі. За ст. 1 Основного Закону Україна вже є правовою державою. Але навколо цього питання тривають теоретичні дискусії. У сучасних умовах важливо знайти відповідь на запитання: чому за 25 років незалежності і 20 років дії чинної Конституції України нам реально не вдалося наблизитися до ідеалу правової держави? Понад те, Конституція і закон у нас втратили своє високе соціальне призначення. Гору взяв правовий нігілізм. Політичні і олігархічні інтереси превалюють над правом.


Прискорення поступу до правової держави обумовлене багатьма чинниками. Назву лише окремі. По-перше, побудова правової держави має бути закладена в основу науково обґрунтованої правової політики в Україні. На законодавчому рівні необхідно визначити мету такої політики, а також конкретні засоби її досягнення.


По-друге, характер розвитку правової держави вирішальною мірою залежить від рівня розвитку національної правової системи. За кількістю законів ми вже наблизилися або навіть і обійшли європейські країни, а за якісними показниками істотно відстаємо від них. За 20 років ми не спромоглися прийняти понад півтора десятка так званих конституційних законів, тобто безпосередньо передбачених Конституцією. Незадовільно поставлені кодифікація і систематизація законодавства. Слабко використовується інститут експертизи у нормотворчій діяльності. Залишається невирішеним і питання прийняття «закону про закони».


По-третє, навіть найдосконаліші закони втрачають своє значення, якщо вони належним чином не виконуються. Невиконання законів є ахіллесовою п’ятою сучасного етапу розвитку правової держави в Україні. Тут потрібні радикальні зміни, спрямовані на посилення ролі держави у забезпеченні законності і правопорядку, прав та свобод людини і громадянина. Відомо, що останнім часом було вжито відповідних заходів у цій галузі. Зокрема, прийнято Закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», Закон «Про судоустрій і статус суддів» (червень 2016 р.), утворено низку державних органів по боротьбі з корупцією тощо. Але тут слід мати на увазі, що чиновники навіть антикорупційних органів теж продукують корупцію. З другого боку, велика кількість державних структур у цій галузі загострює проблему імітації та дублювання антикорупційної діяльності, що безпосередньо відбивається на її ефективності.


У своєму виступі О. Онищенко, радник Президії НАН України, академік НАН України, зазначив наступне. У формуванні державності задіяно багато чинників — соціальних, економічних, політичних, технологічних, культурних. Але найголовніший у цій справі чинник — інтелектуальний.


Успіх однозначно забезпечують наука, наукові знання і технології, принаймні, реалістичні знання і раціональні дії. В основі цивілізаційного прогресу лежать інтелектуальні здобутки, ідея переходу до суспільства знань.

Україна ставить мету стати суспільством знань. У цьому плані ми маємо комплексну стратегію перетворень та необхідність надання їй юридичного статусу, перетворення її в наскрізну лінію державної політики.


Усі 25 років незалежності наука намагалася супроводжувати процеси утвердження державності і суспільного оновлення. Учені-юристи зосередилися практично переважно на розробленні ідей і концепцій для створення демократичної, відповідної європейським і міжнародним стандартам, правової бази.


Національна наукова система залишається потужною силою у плані творення нового знання і технологій.


І тут важливо використати можливості правознавців. Нещодавно прийнято оновлений закон про наукову і науково-технічну діяльність. Він ближчий до реальних потреб, хоч і не ідеальний. Але для його реалізації потрібна ще маса підзаконних актів. Багато чого ще необхідно для утвердження інтелектуальних прав, і, врешті-решт, час у правовий спосіб урегулювати питання щодо завдань, обов’язків і відповідальності наукових, владних і бізнесових структур за впровадження результатів наукових досліджень.


Під час своєї доповіді О. Копиленко, директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України, академік НАПрН України, зазначив таке.


Нині країна переживає новий етап конституційного процесу. Він має свою специфіку, яка полягає у широкому залученні зарубіжних експертів, що є цілком виправданим із точки зору реалізації європейського вибору України.


На жаль, ті 20 років, що минули після прийняття Конституції, показали і певну наступність проблемних сюжетів. Так сталося, що необхідність конституційних змін завжди ініціювалася політиками або аматорами, які називали й називають себе незалежними політологами, політтехнологами тощо. Нині з’явився модний термін «експертне середовище», яке становлять численні так звані центри та інститути, зареєстровані здебільшого як громадські організації у приватних квартирах. Вони продукують рецепти потужних конституційних трансформацій, у фарватері яких, на жаль, іде юридична наука. Я давно пропонував, щоб наша Академія правових наук виступила з національною доповіддю, в якій би оцінила проблеми і перспективи удосконалення Конституції, власне кажучи, не лише Конституції України, а й усієї нашої правової системи, що було б особливо доречно до нинішнього ювілею. Однак цього так і не зроблено, хоча предмет дискусії залишається.


У своєму виступі О. Скрипнюк, заступник директора з наукової роботи Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, академік НАПрН України, зазначив, що сучасний світ демонструє еволюцію держави, її мети і діяльності. Основоположною правовою формою держави ХХІ століття визнається правова держава.


Незважаючи на те, що теорія правової держави у своєму розвитку пройшла кілька якісних етапів протягом останніх століть, сьогодні вона ще не виробила однозначного уявлення про правову державу. Значним чином це пояснюється сучасним ускладненим розумінням правової держави. У теорії права сьогодні відсутнє однозначне трактування понять «право», «законність», «правопорядок», без яких неможливе вироблення цілісної і досконалої теорії правової держави. Без правильної теорії правової держави, яка ґрунтується на власних цінностях і характеристиках, практика залишається безнадійно сліпою.


Керуючись положенням Конституції про пряму дію її норм, варто було б зосередити увагу на практичному втіленні ідей правової держави, досягненні принаймні європейських стандартів праводержавності в Україні.
Під час своєї доповіді В. Сіренко, головний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, член-кореспондент НАН України, академік НАПрН України, зазначив таке. Правова держава — це особливий тип взаємозв’язку держави, права і демократії. Люди завжди мріяли про справедливий закон, який визначає цінності життя, рівність і значення блага для всіх. Ідеї про необхідність панування закону над владою виникли як реакція на свавілля, деспотію, тиранію, як протиотруйний засіб від зловживання владою. Тому суспільство завжди прагнуло запровадити справедливий державний лад через обмеження влади. Демократія і правова держава — видатні досягнення людської культури, і вони є неминучими цінностями в розвитку суспільства і держави. Важливо, щоб держава, яка прагне бути правовою, демократичною і соціальною, забезпечувала практичну реалізацію цих життєвих ознак. Важливу роль у демократичній правовій державі відіграє право, яке є активним засобом підпорядкування держави інтересам прав і свобод особи, утверджуючи службову роль держави щодо суспільства і особистості. За допомогою права визначаються можливість діяльності держави, межі втручання в приватне життя громадян. Фактично право робить державу правовою.


У своєму виступі В. Тихий, віце-президент — керівник Київського регіонального центру НАПрН України, академік НАПрН України, зазначив, що відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Людина в правовій державі перебуває в безпеці, а її права і свободи надійно гарантуються. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним конституційним обов’язком держави. Тільки в умовах демократичної, соціальної, екологічної, правової держави людина знаходить безпеку від тиранії, гноблення, свавілля, беззаконня, безправ’я, насильства.
Рівень безпеки людини повинен бути щонайменше таким, щоб кожен був упевнений у тому, що його правам і свободам не загрожує небезпека, що він надійно захищений державою і суспільством.


У своїй доповіді Н. Пархоменко, д. ю. н, проф., вчений секретар Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, наголосила, що проблема легальності і легітимності державної влади, як одна з ключових проблем праводержавності, зберігала свою актуальність протягом усього періоду державної незалежності. Визнання владних структур народом є констатацією дієздатності державної влади та ефективної дії механізму держави, здатності та бажання підвладних суб’єктів виконувати її розпорядження.


З легітимністю тісно пов’язана проблема легальності влади як відповідності її отримання та здійснення чинному законодавству України. Сьогодні державна влада в Україні потребує вдосконалення з огляду на нездатність своєчасно і ефективно реагувати на виклики та зберігати свою легітимність.


Трансформація державної влади в Україні обумовлена і внутрішніми чинниками, і зміною ідеологічних, геополітичних орієнтирів у світі. У зв’язку з чим виникає необхідність зміни форми, засобів реорганізації, сутності і форми влади при збереженні її базових загальновизнаних світових стандартів та цінностей як визначальних. У протилежному разі раніше чи пізніше знову постане питання про її легітимність, а потім — і про легальність.


У своїй доповіді Н. Оніщенко, завідувач відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, академік НАПрН України, наголосила на тому, що Україна відбулася як незалежна, сучасна, правова, демократична, соціальна, самобутня європейська держава.


Вчені-правознавці наголошують, що є органічна єдність демократичної, правової та соціальної держави й громадянського суспільства. Гарантією їх розвитку повинна виступати відповідного рівня правова система.


У сучасних реаліях безумовного значення набуває громадянське суспільство як запорука розвитку правової та демократичної держави.


У своєму виступі В. Нагребельний, заступник директора Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, к. ю. н., член-кореспондент НАПрН України, зазначив, що формування і подальша розбудова України як правової держави, що являє собою найдосконаліший тип держави, вся діяльність котрої підпорядкована праву, передусім пов’язані зі змістовним та якісним функціонуванням національної правової системи. Засадничою основою розвитку цієї системи, як відомо, є правова політика держави, яка стосується правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності. На жаль, з часу проголошення незалежності і донині в Україні правова політика держави у завершеному вигляді так і не сформована. Тому першочерговим завданням відповідних державних інституцій має стати формування на науковій основі та ухвалення стратегії правової політики держави.


Під час свого виступу О. Ющик, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, д. ю. н., проф., наголосив, що сьогодні існує загрозлива для правової державності тенденція бюрократизації національної судової системи. Цю тенденцію формує прагнення «реформаторів» вивести судову владу з-під контролю народу та його представників, підпорядкувавши суди адміністративній владі, чиновництву, що завжди і скрізь виступає осереддям бюрократії. По суті, йдеться про руйнівне рішення відкинути засадничий принцип поділу влад, закріплений у статті 6 Конституції України. У системі поділу влад судова влада є завершальною ланкою у функціонуванні держави. Підкоряючи судову владу адміністративній, «реформатори» в такий спосіб фактично видаляють із правової системи вказану останню інстанцію, залишаючи суб’єкта права сам на сам із бюрократичним свавіллям чиновництва, тобто позбавляють усіх нас гарантованого статтею 55 Конституції України права на захист своїх прав і свобод судом. А це є беззаперечною ознакою бюрократично-правової, поліцейської держави як антипода правової держави. Справжня судова реформа повинна бути націленою на максимальне усунення адміністративно-бюрократичного впливу на судову владу і, водночас, реалізувати оптимальне підпорядкування судової системи установчій і контрольній владі народу та його представницьким органам.


У своєму виступі В. Антонов, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України, к. філос. н., зазначив таке. Подальше існування, самозабезпечення і економічний розвиток України, як суверенної демократичної, соціальної, правової держави, залежить від реалізації національно спрямованої внутрішньої та зовнішньої політики щодо захисту інтересів держави, суспільства, особи. Ідеться про створення системи національної безпеки, яка дає їй змогу гарантувати захищеність життєво важливих інтересів держави, суспільства і особи від внутрішньої та зовнішньої загрози. В умовах нинішньої війни Росії проти України та з урахуванням майбутніх загроз Україна має модернізувати систему національної безпеки відповідно до європейських стандартів.

 

Під час круглого столу.


Фото Олександра КЛИМЕНКА.