Жодним чином не ставлячи під сумнів необхідність судової реформи, все-таки бачимо, що залишається відкритим одне істотне запитання: чи справді вона сприятиме захисту прав простих громадян? Виникає цей сумнів після ознайомлення зі змінами до Конституції, які наберуть чинності 30 вересня. Адже тепер за ними винятково адвокат здійснюватиме представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Щоправда, є невелике уточнення, що законом можуть бути визначено винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, яких визнано судом недієздатними, чи дієздатність яких обмежена. Хтось зрозумів, що таке «спори є малозначними», і хто має це вирішувати? Агов, відгукніться. А головним для пересічних громадян у цьому є питання оплати послуг адвоката, які дешевими не назвеш.
Друге питання до цього нововведення — кваліфікація адвокатів та позбавлення інших юристів, які не є адвокатами, можливості представлення інтересів у судах. Які, до речі, є практиками і знають певні сфери набагато краще за деяких адвокатів. Є низка випадків, коли саме вони вигравали справи, які успішно програвали адвокати. Без сумніву, серед адвокатів є висококласні фахівці, але є й ті, для кого захист клієнта зводиться лише до вартості послуг. Ось тут на згадку приходить теза письменника Пітера Мейла: «Усім нам доводилося читати про мільйонні позови, ведення яких коштувало сторонам сотні тисяч. Але ці цифри здаються такими ж нереальними, як оголошений дефіцит бюджету, і тому мало хто сприймає їх всерйоз. Але вони наглядно ілюструють притаманний адвокатському племені потяг витягти з ситуації усе можливе. Тільки не подумайте, що вони це роблять для покарання винних чи перемоги правосуддя. Просто вони так влаштовані. Інстинкт наказує їм зідрати з клієнта все до останньої нитки, і вони нічого не можуть з цим вдіяти. Сума позову при цьому не має значення». Невже це положення Конституції стало можливим завдяки багаторічному лобіюванню саме адвокатурою своєї монополії? Чому при цьому не враховано інтереси пересічних громадян? Адже Конституція гарантує, що кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. До речі, згадані положення Конституції неодноразово тлумачив Конституційний Суд. І він у своєму рішенні вказав, що «обмеження права ... на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням частини першої статті 59 та статті 64 Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України». Крім цього, закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права. У результаті Конституційний Суд визнав неконституційним положення процесуальних кодексів, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; та право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Якщо Конституційний Суд не бачив проблеми у можливості вибору захисника у кримінальних та адміністративних справах, то чому тепер усе і фактично в усіх справах зводиться до адвокатів?!
До речі, нещодавно «Українська правда» опублікувала матеріал Р. Титикала та І. Костіна «Стус без шансу на захист: ведмежа послуга Медведчука». У матеріалі аналізується реакція адвоката В. Медведчука на вимоги Стуса. «Він не підтримав ні заявлений відвід (суду), ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розсуд суду»... Стус, вочевидь, розуміючи, що адвокат Медведчук його захищати не буде, заявив: «Я відмовляюся від адвоката Медведчука і взагалі від будь-якого Радянського адвоката ...Інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній (на судах офіційні адвокати СРСР виконують роль другого прокурора). А другий прокурор мені не потрібен».
А які захисники у судах потрібні сьогодні громадянам незалежної України? Може, авторам реформи варто ще раз подумати...
А коли думатимуть, то нехай згадають, як встановлення судового збору при подачі позовів споживачами, від якого вони були звільнені, звело нанівець спроби захисту їхніх прав і бажання це робити, ще більше розв’язавши руки нечесним продавцям.
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Еліна Шишкіна, експерт групи судової реформи «РПР», народний депутат України шостого скликання в інтерв’ю інтернет-виданню «Голос столиці»:
«Запровадження монополії адвокатів на представництво інтересів у суді, по-перше, як на мене, відверто лобістське положення для того, щоб закріпити адвокатів на найвищому конституційному рівні і усунути багатьох кваліфікованих юристів, які, не маючи адвокатської ліцензії, тим не менш, ефективно здійснювали представництво інтересів громадян у судах. А ось тепер про інший аспект. Ми говоримо, наприклад, про представництво інтересів держави. Тому що в Конституції зазначено просто: представництво інтересів. Громадян чи держави, не вказано. Але у нас є два боки медалі. Наприклад, усі органи державної влади мають у своїй структурі штати юристів, які представляють інтереси цих органів у адміністративних судах. Тобто, якщо громадянин хоче подати позов на державу, він звертається до адміністративного суду з позовом. От тепер уявіть, що робити органам, якщо через зміни до Конституції запроваджено монополію адвокатів на представництво інтересів у судах. Фактично державним органам треба наймати адвокатські контори, тобто укладати договори про надання адвокатських послуг. Вартість таких послуг зросте в рази. Або інший варіант — дозволити своїм працівникам-юристам, штатним юристам отримати адвокатську ліцензію. Чи дозволяє це нинішній закон про державну службу? Наскільки пам’ятаю, такої норми немає. Чи готова держава передбачити на друге півріччя 2016 року і надалі в держбюджеті видатки на представництво інтересів держави в національних судах? А це можуть бути величезні кошти.
Другий наслідок — у нас інститут парламентського контролю має право здійснювати представництво інтересів громадян у судах, які звертаються до омбудсмена по захист. Що робити омбудсмену? Вона не може виконувати своїх обов’язків, якщо у неї не буде договору про надання адвокатських послуг».
ДУМКА ЗАКОНОДАВЦЯ
Юрій Левченко, народний депутат України в інтерв’ю каналу «112 Україна»:
«90% українців втратять можливість захищати свої права в судах. Запроваджується так звана диктатура адвокатів. Після набрання чинності закону жоден українець не зможе отримати правову допомогу в судах, крім правової допомоги адвоката, який отримає відповідну ліцензію зборів адвокатів. Це означає, що преважна більшість людей, які не мають фінансових можливостей, щоб найняти фахового адвоката, просто не зможуть захищати свої права в судах».
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
