18 вересня — День працівників лісу
Високий, стрункий, з акуратно підстриженими вусиками Михайло Юрійович твердою ходою справжнього господаря зустрічає нас біля Шевченківської алеї — своєї гордості. А поруч і друга його гордість — збудоване шість років тому під його керівництвом нове лісництво. Будинок начебто й невеликий, але по-сучасному функціональний: кілька кабінетів, душова, електрика підведена підземним кабелем, у кранах своя живильна вода, камін на дровах. І все охайне, доглянуте, чисте до блиску. Найприскіпливіша господиня позаздрить...
Та й що казати — лісничого Ужгородського лісництва, яке розташоване у Нижньому Солотвині, Михайла Куштана величають високофаховим керівником, людиною принциповою й чесною. Це нині цінується по-особливому.
«Якщо б на його місці був хтось інший, то можна не сумніватися — ці столітні дуби і чудові гаї навколо Ужгорода давно б не шуміли... У кращому випадку — їх би конкретно прорідили», — якось немовби, думаючи вголос про місію свого підлеглого, мимохіть кинув директор держлісгоспу Василь Кий.
Справді, Куштана одні поважають, інші не насмілюються навіть запропонувати щось «не те». Знають: він суворо дотримується закону й принципу берегти ліси.
І це не просто слова — це кредо Куштана. Це той життєвий стрижень, який успадкував од батька. Бо любити Карпати, наші синьогори, чути й слухати голос лісів — то такий же талант, як писати музику, малювати картини, творити поезію. І він дається не кожному. На легке зауваження, чому в нього досить суворий вигляд, Михайло Юрійович уловив жарт і з посмішкою відповідає: «Я ж народився в Лютій!..» Слово за словом і лісничий поринув у ліричні спогади, збережені з далекого дитинства: — Батько працював лісником. І ту ніжну любов до природи привив і мені. Село Люта лежить у долині. Там надзвичайно гарні місця. Коли розквітає весна, то внизу все буяє, а на полонині Руній — ще біла шапка снігу. Літо там пречудове — повітря свіже, вітрик лагідний, гудуть джмелі й квіти пахнуть медом — не можу забути... А осінь дивовижна — хочеться мріяти, душа радіє й цвіте ніжністю, як той барвінок у садку... Я ріс, постійно буваючи на природі. І поза нею себе не мислю. Ця тяга й повела мене після школи у Сторожинецький лісовий технікум. А перед тим трохи попрацював у лісі, аби вже напевно переконатися, що робити далі.
Після технікуму відслужив у армії, тоді пішов працювати лісником у Волосянківське лісництво Жорнавського лісокомбінату. І аж так — маючи добру практику й рекомендації старших — подався до Львівського лісотехнічного інституту. Заочно. А далі — ціла вервечка посад: технік-лісівник у Ставненському лісництві, інженер лісового господарства у Жорнаві. Звідти 83-го перевівся в Ужгородський лісокомбінат. Спочатку — помічник лісничого, тоді інженер лісового господарства, а з 2002 року і по сьогодні — лісничий Ужгородського лісництва. Майже півтора десятка літ!
Це — легені Ужгорода й околиць
Ужгородське лісництво займає неповних п’ять тисяч гектарів. Його ліси відносяться до рекреаційно-оздоровчих, тобто прирівняні до першої категорії. Вони і є легенями Ужгорода, навколишніх сіл та й цілого прикордонного і транзитного району. Саме в цій локації з року в рік зростає число автівок, будинків, об’єктів соціальної сфери. Тож збільшується й загазованість. Її «фільтрують» насамперед дубові гаї (майже сорок відсотків насаджень), старовікові й молоді буки, які становлять трохи більше половини всіх лісів. І до одного відсотка вічнозелених хвойних дерев. Ця природна «машина» цілодобово виробляє кисень, робить повітря цілющим і свіжим.
Акумулює своїм корінням тисячі й тисячі тонн чистісінької води... На сторожі цього природного багатства й стоїть лісничий Куштан разом із сімома майстрами лісу, своїми помічниками — їх у штаті лише дев’ятеро. Але це здружений і високофаховий колектив. І йому до снаги увесь комплекс завдань, які слід вирішувати.
— Оскільки наші ліси покликані виконувати оздоровчу і водозахисну функції, — розповідає Михайло Юрійович, — то в нас рубок головного користування немає. Є тільки догляд за лісом. А це — освітлення, прочистки, прохідні й вибіркові санітарні рубки. Тому працівникам лісництва, з одного боку, й легше стежити за порушниками. Хоча, з іншого, й важче. Адже на території, яка їм належить, — розташовано шість сільських рад. Це багато про що говорить. Як і те, що ліси обрамлюють обласний центр. І «хронічних» порушників, і людей, котрі прагнуть поживитися з лісу, зважаючи на нинішню ситуацію з дороговизною газу, — достатньо.
Але і лісівники та їхні численні помічники, і охорона лісу непохитні: нікому не дозволено махати сокирою й «забавлятися» бензопилою. Такий принцип сповідує лісничий і його підлеглі. Й так триває десятиліттями. Так і буде!.. Правда, багато шкоди завдав буревій 2014-го. Було повалено майже шістдесят тисяч кубометрів букового лісу.
— Дуб витримав, — сум пронизує голос лісничого. — Ми досить оперативно провели роботи з відведення тих ділянок, які охопила стихія, оформили дозволи на заготівлю вітровального лісу і залучили підприємців — не дали пропасти діловій деревині. Протягом позаминулого й минулого і частково цього року розробили ці вітровали. А на тих звалищах провели лісовідновлення. Довелося заліснювати досить великі площі. Переважно шляхом природного поновлення. Торік засадили сорок, нинішнього року — двадцять гектарів. Десь зрідка протягом року — у зв’язку зі стихією — провели суцільно санітарну рубку, але вона не перевищила одного гектара.
— А як із заготівлею після такого лиха?
— Нинішнього року ще змушені провести вибіркові санітарні і рубки догляду з тим, аби забрати сухостійні дерева, які заражають здоровий ліс. Це буде в межах трохи більше, ніж чотири тисячі кубометрів.
Дар Божий слід оберігати
Основне його завдання і обов’язки, за словами самого Куштана, —охорона лісу: від пожеж, самовільних рубок, інших незаконних дій.
— І робота з населенням, — продовжує лісничий. — Адже на території, яку покликане охороняти лісництво, — аж чотирнадцять сіл, об’єднаних у шість сільських рад, і понад стотисячне місто Ужгород. Тому багатьом сім’ям потрібна допомога з дровами, роз’яснення, робота з сільськими і міською радами — це практично щоденно.
Та щоб садити ліс, треба спершу заготовляти насіння, висівати у розсадники (розташовані, зокрема, біля лісництва і у Великих Лазах). Посівний матеріал — це дуб скельний і звичайний, ясен, клен, явір, горіх чорний, сосна чорна, ялиця, ялина, модрина...
— У нас збудована теплиця, де живцюємо декоративні породи, — продовжує М. Куштан. — Це туї колоновидні, пірамідальні, кулясті. Їх потім висаджуємо у шкілки, доглядаємо від одного до п’яти років. І багато віддаємо безоплатно для озелення шкіл, сільрад, церковним громадам, лікарням... Вирощуємо до тисячі і більше декоративних порід: це гінкго, горіх деревовидний, хурма дика, райське дерево...
Словом, лісівники самі багато трудяться, аби села озеленювалися, ставали сучасними й охайними. А ще на території лісництва — дві пам’ятки природи: «Лилики» і геологічна пам’ятка «залізорудна штольня», де кілька століть тому наші предки видобували залізну руду. Розташовані й два санаторні комплекси — «Деренівська купель» і «Термал-Стар», що використовують для лікування мінеральну воду.
Ростуть і червонокнижні крокуси, шафрани, берека лісова (в дубових гаях), дика фіалка тощо. Водяться, а значить їх треба оберігати, й тварини, занесені до Червоної книги України, — борсук, саламандра, дика кішка, тритон, норка європейська, горностай, гніздиться чорний лелека, сова-пугач...
Гордиться лісничий Куштан Шевченківською алеєю, висадженою українськими письменниками разом із словацькими дипломатами два роки тому — до 200-ліття з дня народження Великого Кобзаря. Яку сам ніжно доглядає. Є в лісі каплиця, стежка для прогулянок, 5-6 лавиць, для подорожуючих і тих, хто відпочиває в двох санаторіях, планують зробити інформаційні стенди, містки, впорядкували криниці... І готуються вже тепер до весни, коли традиційно проводять велелюдну акцію «Майбутнє лісу — у твоїх руках!»
А ще Михайло Юрійович, який 15 вересня відзначив шістдесятилітній ювілей, разом із дружиною Марією (до речі, бухгалтером за фахом) виростили двійко дітей — сина Юрія, котрий також пішов стежиною діда й батька: хоче продовжувати сімейну династію. Закінчив Сторожинецький лісотехнікум і студіює в Ужгородському університеті на лісопарковому відділенні, але вже працює майстром лісу. Донечка Мирослава щойно пішла в одинадцятий клас.
Тож, хай вам, шановний ювіляре, доля дарує щастя й здоров’я ще многії й благії літа!..
Закарпатська область.
Михайло Куштан біля Шевченківської алеї, яку дуже любить і леліє.
Фото автора.
