Сьогодення ставить перед Україною чимало викликів і загроз, від успіху вирішення яких залежить майбутнє нашої країни. Водночас із проведенням АТО, захистом державного суверенітету і територіальної цілісності Україна проводить системні реформи у сфері державного управління та місцевого самоврядування, удосконалює систему правосуддя та діяльність правоохоронних органів, оголосила тотальну боротьбу з корупцією.

Поряд із цим дедалі ширшого суспільного резонансу набувають проблеми забезпечення належного рівня академічної доброчесності в Україні. Наукова спільнота та суспільство в цілому виявляють помітну нетерпимість до плагіату в наукових роботах, включаючи й наукові кваліфікаційні роботи — від магістерського — до дисертаційного дослідження.

Нині почастішали випадки викривання громадськістю та журналістами в ЗМІ фактів некоректних текстових запозичень у дисертаційних досліджень. Як і в державах-учасницях ЄС, в Україні під особливим контролем громадськості перебувають насамперед політики, державні службовці вищих рангів, громадські діячі, котрі захистили чи захищають дисертації, іноді — їхні близькі родичі.

Викривають випадки плагіату традиційно науковці, котрі постраждали від плагіату, громадські антиплагіатні ініціативи, а також журналісти. Певні надії на посилення наукової етики і доброчесності експерти нині покладають на започаткування діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і розроблення та запровадження Міносвіти нової редакції Порядку присудження наукових ступенів.

Загалом підтримуючи кроки Міністерства освіти і науки України, громадськості, наукового та експертного середовища щодо протидії плагіату в наукових роботах, хотілось би висловити власне бачення щодо цього питання.

Серед науковців існує безліч визначень категорії «плагіат». Про це нескладно прочитати і в однойменній статті в ресурсі «Вікепедія». Хоча використання цього потужного інформаційного ресурсу також викликає чимало питань. Зокрема щодо того, чиї права порушуються при використанні матеріалів «Вікепедії» без посилань?

Натомість законодавець унормував цю категорію в пункті в) частини першої статті 50 Закону України «Про авторські та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. та визначає 

плагіат як «створення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору». 

Цитована новела була внесена до закону в 2001 році. Але вона, на наш погляд, не внесла ясності щодо критеріїв, методів і методик виявлення плагіату. Продовжує зберігатися добре відома вченим «проблема незакритих лапок», інтерпретацій загальновідомих актів чинного законодавства, законів фізики тощо. В одних випадках може йтися про свідоме використання чужого твору, в інших — про академічну недбалість.

У будь-якому випадку захист авторських прав, як і всіх інших конституційних прав і свобод людини, відповідно до ст. 55 Основного Закону, здійснює суд, який і встановлює факт плагіату та визначає санкції щодо деліквента-плагіатора. Випадки судового захисту авторських прав на сьогодні вже не поодинокі.

Водночас, коли йдеться про присудження наукового ступеня, встановлення плагіату дисертанта в судовому порядку чи спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, тягне за собою негативні наслідки не лише для претендента на науковий ступінь, а й для відповідної спеціалізованої вченої ради і її керівництва, офіційних опонентів, наукового керівника (консультанта), врешті — для Міністерства освіти і науки України та науки в цілому.

Постає і питання щодо компетенції позасудових (адміністративних) органів держави, уповноважених запобігати і протидіяти випадкам академічного плагіату. Так, стаття 21 «Статуту Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. №244, встановлює, що «Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства». Відповідний комітет утворюється в складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Проте на сьогодні відповідний комітет іще не діє, а Положення про Міністерство освіти і науки України не визначає компетенцію профільного Міністерства щодо запобігання та протидії академічному плагіату. Тому саме суди загальної юрисдикції залишаються на сьогодні єдиною державною інституцією, яка розглядає спори щодо порушення авторських прав.

Але в 2016 р. ситуація із запобіганням і протидією академічному плагіату в Україні починає змінюватися на краще: започатковується робота Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 р. № 504-р передбачається створення Національного депозитарію академічних текстів. Утім, ці кроки передбачають і легітимізацію методики і методів виявлення плагіату. Незважаючи на те, що на сьогодні чимало серйозних компаній і різних суб’єктів господарської діяльності та приватних осіб надають офіційно і нелегально послуги щодо перевірки академічних текстів на плагіат, офіційно сертифікованих і ліцензійованих комп’ютерних програм з виявлення академічного плагіату в Україні не існує.

Це пояснюється: відсутністю чітко унормованих критеріїв плагіату академічних текстів; несформованістю депозитарію академічних тестів; не вирішеністю проблем ідентифікації так званих перекладів (раніше з РФ, Білорусі та Казахстану, а нині — з держав-учасниць ЄС: Австрії, Німеччини, Франції); діяльністю фізичних і юридичних осіб, які надають послуги щодо так званого антиплагіату: поширення послуг юридичних і фізичних осіб щодо захисту академічного тексту від існуючих комп’ютерних програм з виявлення плагіату тощо.

Водночас нині в Україні залишається недооціненим потенціал спеціалізованих державних судово-експертних установ щодо виявлення академічного плагіату. 

Зокрема, Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України здійснює експертні дослідження щодо виявлення плагіату в наукових і художніх творах у межах експертної спеціальності 13.1.1. Результати експертного дослідження є доказом для правової оцінки плагіату як судами загальної юрисдикції, так і спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади приймати рішення щодо академічного плагіату.

Понад те протидії академічному плагіату, на наш погляд, має передувати його запобігання. Механізм такого запобігання створено вже в рамках чинного законодавства. Так, відповідно до пункту 7 «Порядку присудження наукових ступенів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. №567, «спеціалізована вчена рада несе відповідальність за обґрунтованість прийнятих нею рішень і забезпечує високий рівень вимогливості під час розгляду дисертацій та проведення їх захисту».

Одним із методів визначення оцінки оригінальності дисертації, відсутності в ній текстових запозичень, може бути звернення спеціалізованої вченої ради щодо експертного дослідження тексту конкретної дисертації щодо якої виникають сумніви на предмет плагіату в спеціалізованій державній судово-експертній установі. Відповідне експертне дослідження, на наш погляд, має відбуватися в період після прийняття дисертації на розгляд, але до прийняття її до захисту. При цьому, воно не замінює і не підмінює собою рішення експертної комісії спеціалізованої ради, яка визначає актуальність і наукову новизну академічного твору, оригінальність обґрунтованих дисертантом ідей, гіпотез, концепцій і теорій. Експертне дослідження державної спеціалізованої судово-експертної установи визначає запозичення не наукових ідей, а саме текстуальні запозичення та їх інтерпретації. Найбільш відомими із яких, з часів виникнення плагіату в XVІІ ст. у Франції, є перестановка слів у реченнях.

Очевидно, що предметом фахового експертного дослідження можуть бути не лише дисертації, а й інші академічні тексти. Наприклад, монографії, які рекомендуються до друку вченими радами, наукові статті та інші види наукових творів.

Можна передбачити, що з часом може виявитися витребуваною й експертиза проектів законів і інших нормативно-правових актів, звітів для міжнародних програм і організацій тощо.

Крім того, доводиться констатувати і більш глобальні проблеми експертного дослідження академічних текстів. Це, по-перше, дискретне визначення об’єктів і фізичне збереження оригінальних академічних текстів (створення наукового репозитарію); по-друге, створення та сертифікація спеціальної комп’ютерної програми, яка б була ефективною та валідною до завдань із виявлення академічного плагіату в Україні та могла б застосовуватися як науковцями та громадськістю, так і профільними судовими експертами (первинна, доекспертна обробка об’єкта експертного дослідження, що значно здешевлює собівартість послуги); по-третє, удосконалення існуючих та розробка нових експертних методик виявлення академічного плагіату, з урахуванням досвіду держав-учасниць ЄС, США, Швейцарії та ін.; по-четверте, удосконалення чинного законодавства про авторські та суміжні права, про наукову діяльність і про судову експертизу шляхом забезпечення імплементації положень актів законодавства ЄС у частині захисту прав споживачів у сфері інтелектуальної власності (п. 416 Плану імплементації цієї Угоди, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р); по-п’яте, активізація просвітницької діяльності інститутів громадянського суспільства та профільних міжнародних програм і організацій щодо утвердження академічної доброчесності в Україні. 

Владислав ФЕДОРЕНКО, директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України.

 

 

В. Федоренко.