Після бурхливих подій весни-початку літа як у парламенті, так і поза його стінами серед громадськості дедалі частіше панували панічні настрої, мовляв, осінь буде дуже «гарячою», Верховна Рада не зможе нормально запрацювати, а дострокові вибори взагалі неминучі. Дійсність скорегувала апокаліптичні прогнози. Все виявилося набагато спокійніше.

Не став винятком і минулий тиждень, який показав, наскільки награними можуть бути деякі наші суспільні страхи й драми. Напередодні нам ще пророкували громадський неспокій, протистояння, гучні відставки, і раптом усе стихло. Ні, проблеми, труднощі, нестатки нікуди не зникли, просто столицю покинули більшість політиків — тиждень був непленарним, а в нас політичні процеси переважно пов’язані з Верховною Радою, вона — найкраща трибуна та  засіб реалізації найнесподіваніших політтехнологій. З’ясувалося, що календарний план парламентських засідань — це ще й чудовий барометр, аби відрізнити, де дійсно бушують пристрасті в суспільстві, а де тільки вміла їх імітація. Якщо тижнева відсутність депутатів призводить до швидкого згасання пристрастей, значить джерелом їх були аж ніяк не народне обурення та небажання далі терпіти проблеми, а технологічні напрацювання партійних штабів. Уже нині знову чуємо окремі гучні заяви, але схоже, що це лише симуляція суспільних збурень. Хоча владі все ж не варто заспокоюватися.
 Схоже, що громадяни поки що не схильні до радикальних дій і зберігають певний кредит довіри до владних інституцій. 
Але такий хиткий стан суспільного миру вимагає максимально швидких рішень, дій та результатів.
А загалом початок осені відзначився ще однієї тенденцією: влада себе почуває значно впевненіше, а опозиція таку впевненість, схоже, почала втрачати. Характерними були слова Президента під час щорічного Звернення до Верховної Ради, де він вперше чітко акцентував, що і Рада й Президент працюватимуть свій повний термін повноважень. Схоже, що певності в своїх силах владі додали перші паростки економічного зростання, початок реальних досягнень у боротьбі з корупцією та в процесі самоочищення силових структур, підвищення рівня обороноздатності країни й промахи та невдачі найактивніших її противників. Головною проблемою для керівництва країни залишається доволі сильний внутрішній опір реформам та низька дисципліна багатьох членів коаліції під час голосувань у Верховній Раді.
Ослаблення опозиції викликане стратегічними помилками попереднього політичного сезону (особливо роздмухуванням тарифних фобій та мілітарною риторикою), а також кількома корупційними скандалами в середовищі противників влади. Попередній політичний сезон пройшов переважно під лозунгами «тарифного геноциду».
Сьогодні вже зрозуміло, що нові тарифи, хоча й будуть болісними для більшості українців, усе ж не призведуть до соціальної катастрофи, яку нам анонсували окремі лідери опозиції.
 Дана стратегія починає працювати вже проти них самих. Також сумніви у добропорядності деяких громадських активістів різко зменшили довіру до гучних звинувачень минулих місяців, а отже, також вплинули на зниження активності противладних груп. Імовірно, що нові скандали сприятимуть швидше конфліктам у самому опозиційному середовищі, а не атакам опозиції на владу.
Але, можливо, що вже цього тижня, зможемо побачити нові спроби дискредитації, однак уже переважно не владних, а силових структур. Останнім часом повідомлення про затримання, арешти, висунення звинувачень колишнім і діючим високопосадовцям звучать дедалі частіше. Було анонсовано висунення звинувачень окремим народним депутатам та фігурантам «чорної каси» Партії регіонів. Зрозуміло, що, в гірших традиціях українського політикуму, має бути завданий удар у відповідь. Уже прозвучала заява голови НАБУ Артема Ситника, що проти його відомства готується кампанія з дискредитації. Ці побоювання можуть виявитися цілком обґрунтованими, але поки що найактивніша боротьба, без огляду на методи, уже ведеться проти Генеральної прокуратури та її керівництва. 
Минулого тижня фінансова тема стала визначальною для виконавчої гілки влади. Для уряду принциповим було вчасно отримати черговий транш МВФ, оскільки сам факт відновлення співпраці з найавторитетнішим кредитором відкривав шлях для позитивного бюджетного сценарію. Це не лише зміцнення гривні, а й співпраця з іншими фінансовими інститутами, активізація інвесторів, повернення валютної виручки тощо. Тож завдяки своєчасному рішенню МВФ Кабінет Міністрів зміг не лише вчасно подати проект бюджету, а й сформувати його за оптимістичним сценарієм. Можна сподіватися, що традиційних маніпуляцій із відкликанням щойно внесеного проекту державного бюджету цього року ми не побачимо.
Тож цього тижня бюджетна тема, вийшовши за межі Кабінету Міністрів, відчутно потіснить політичні баталії. 
І хоча у Верховній Раді на цьому етапі повинен відбутися лише попередній розгляд законопроекту та прийняття його до розгляду, що переважно вкладалося в рамки одного пленарного засідання, всі владні, опозиційні, місцеві та секторальні еліти житимуть уже показниками бюджету. Мінські домовленості, антикорупційні баталії, найрізноманітніші «зради» й «перемоги» на деякий час відступлять на задній план. Те, що за кілька перших днів після оприлюднення показників бюджету не прозвучало жорстких заяв про його нереалістичність або антисоціальність, свідчить, що проект готувався доволі ґрунтовно й голослівно його критикувати буде складно. Попри певний наліт гострих заяв, ми все ж маємо шанс почути й доволі змістовну дискусію. Тож є перспектива повернення Ради до більш-менш конструктивної роботи (ще б їй стати такою ж ефективною...).

Також позитивних, але значно менш певних і доволі хитких змін можна очікувати в безпековій сфері. Після особливо небезпечних літніх провокацій і безвідповідальних заяв держава-агресор була змушена визнати дипломатичну поразку й потенційно погодитися на відновлення переговорів, хоча чомусь вслід за російською пропагандою половина українських політиків вперто повторюють завчені тези, про те, що весь світ домовився з Путіним, а ми все програли. Істинно, що «п’ята колона» формується не на полі бою, а в кожній окремій голові... Але, на жаль, дипломатичні програші Путіна не конвертуються автоматично в стійкий мир та реінтеграцію окупованих територій. Навпаки, спершу він традиційно намагається максимально загострити ситуацію, що ми й спостерігали упродовж минулого тижня. Але зниження на деякий час жорсткості протистояння все-таки можна очікувати. Оскільки це дасть змогу зберегти хоча б кілька людських життів та виграти час для зміцнення армії, то й такі сумнівні перемир’я слід вітати.
Зі зниженням градуса протистояння на фронтах, навпаки, найжорстокіші баталії відбулися в дипломатичних поєдинках. Десант міністрів закордонних справ, який у нас професійні песимісти зразу ж охрестили «другим фронтом» Путіна, попри всю контраверсійність їхніх пропозицій, усе ж був виявом підтримки Україні. Говорити про узгодженість дій європейських дипломатів із одіозним Лавровим — це грішити проти істини, але вони й справді привезли в Україну пропозиції, які ніколи б не захотіли застосувати у своїх країнах. Тільки причина цього — глибока розгубленість наших західних партнерів. 
Вони звикли до правила, що угоди мають виконуватися, а тепер їм доводиться мати справу з агресивним монстром, який повністю ігнорує всі принципи міжнародного права.
 Що робити за таких умов, сучасна дипломатія цивілізованого світу не уявляє. Звідси й виникають ілюзії, що агресора можна замирити поступками у виконанні деяких політичних вимог Мінських домовленостей. І це дуже добре, що Україна сьогодні вже зміцніла настільки, щоб достатньо жорстко відкинути подібні згубні пропозиції. Відповідь прозвучала у виступі Президента Петра Порошенка під час Ялтинського форуму в Києві. Навіть мова виступу умисно була вибрана не українська, а англійська, щоб жодні «трудності перекладу» не стали на шляху донесення жорстких тез до їх основних адресатів.
Тож, на відміну від внутрішнього політичного життя, де можна очікувати незначного затишшя, у міжнародних контактах, де поки що нема жодної ясності, буде штормити. Поїздка Президента на Генасамблею ООН до Нью-Йорка та ряд запланованих там зустрічей, попередній візит Голови Верховної Ради до інституцій Європейського Союзу — це лише деякі вияви цього бурхливого процесу. От тільки одна з відмінностей зовнішньої політики від внутрішньої полягає в тому, що навіть найстрашніші урагани в дипломатії можна розпізнати лише за їхніми подальшими результатами, а будь-яка «буря в склянці води» у внутрішньому житті часом видається нам мало не катастрофою планетарного масштабу...
І щоб не закінчувати контраверсійними підсумками — на останок, мабуть, найпозитивніша новина останнього часу — це справжній тріумф наших параолімпійців. Коли ми, сповнені сил та можливостей, плачемося, що нам постійно хтось чи щось заважає досягати результатів, які всього лише є нашими прямими службовими обов’язками (це закид не лише народним депутатам і політикам, але все ж найперше їм), просто згадаймо цих героїчних людей. Їх доля позбавила майже всього, а вони перемагають! Так само, як наші бійці в зоні АТО не чекали повного забезпечення за натівськими стандартами, а перемагали з тими засобами, які мали. І українські підприємці теж не очікували, коли Верховна Рада надасть їм комфортне законодавче поле для бізнесу, а створили справжнє диво — перші паростки економічного зростання під час реальної війни. Просто не треба їм заважати, а хоча б у чомусь трішки допомогти.

Політолог, незалежний експерт Тарас ЧОРНОВІЛ.