21 вересня День незалежності святкує Вірменія. 25 років тому цього дня вірменський народ під час референдуму сказав «так» державній незалежності й майбутньому своєї країни.
Історія, на жаль, розкидала цей народ по цілому світу, і державність Вірменії була вимріяна протягом багатьох віків. Становлення країни відбувалося за складних обставин: страхітливий землетрус, блокада, карабаський конфлікт, втрата економічних зв’язків після розпаду СРСР, важка економічна криза. Треба було одночасно вести війну, забезпечувати розвиток економіки, рівень життя, гідний людини, утверджувати й налагоджувати зв’язки зі світом, розбудовувати шлях демократії.
Перші роки незалежності видалися хоч і нелегкими, проте доленосними у житті Вірменії: на цьому етапі вдалося зберегти мир у країні, здійснити економічні реформи, а також ухвалити низку важливих законів, одним із головних серед яких став — Основний Закон.
Сьогодні Вірменія провадить виважений зовнішньополітичний курс, прагне поглибити інтеграційні процеси і в міжнародній, і в регіональній економічних системах. Тривають прямі та багатосторонні переговори і щодо Нагірного Карабаху з урахуванням захисту його права на самовизначення з метою забезпечення миру, економічного розвитку і подолання соціальних проблем у регіоні.
Завжди в центрі уваги держави — співпраця з діаспорою. Її мета — об’єднати зусилля усіх зарубіжних вірмен, пожвавити культурне співробітництво, підтримати освітню роботу фахівців у вірменських земляцтвах. Цьому слугують і вірменська газета «Арагац», яка вже 22-й рік виходить в Україні, і вірменська громада в Україні.
До речі, вірменські громади існували на території Київської Русі вже в XІІ ст. Згодом вони перетворилися на більш-менш компактні поселення і досягли помітного розвитку в XVІ—XVІІ століттях. Це засвідчують, зокрема, численні пам’ятки архітектури та старовинні рукописи, що дійшли до нас із глибини віків. Із такими містами, як Львів, Кам’янець-Подільський, Кути, Броди, Луцьк, пов’язане життя багатьох поколінь вірмен, для яких Україна стала батьківщиною. Як писав із цього приводу визначний вірменський історик та громадський діяч Мінас Бжшкян, «...ця країна досить миролюбна, а земля її така ж родюча, як і вірменська, і жителі звичаями схожі на вірмен. Вони гостинні, щедрі та доброзичливі».
Та масове переселення їх в Україну сталося на початку XX століття — 1915 р. — і пов’язане з кривавими подіями в Західній Вірменії. 1921 р. повноважний представник Вірменії в Українській РСР Караханян звернувся до тодішнього глави уряду Раковського з проханням допомогти вірменським біженцям, які просили притулку в Україні. «Ці люди, — писав Караханян, — звідали всі можливі удари долі, відчули страх смерті...»
За розпорядженням уряду України у місцях компактного поселення вірмен відкрилися центри освіти і культури. І не дивно, що визначний поет Павло Тичина, який жив тоді в Харкові й зустрічався із вірменами, вивчив вірменську мову. Його перу належать чудові переклади з оригіналу творів Ованеса Туманяна. І досі в Єревані пам’ятають доповідь Павла Тичини з нагоди ювілею Хачатура Абовяна, яку він виголосив вірменською мовою.
Ці давні й добрі традиції продовжуються і сьогодні. Завдяки талановитим українознавцям і вірменознавцям розвиваються літературні зв’язки, особливо галузь перекладу, проводяться дні літератури й культури, виходять друком газети: «Арагац» — у Києві та «Дніпро» — в Єревані.
Женя ЦЕРУНЯН (на знімку), головний редактор вірменської газети «Арагац».
Довідково
Двомовна газета «Арагац» побачила світ у Києві 21 вересня 1994 року, в треті роковини Дня незалежності Республіки Вірменія та в 200-літній ювілей вірменської преси. Сталося це завдяки підтримці з боку газети Верховної Ради «Голос України», яка була співзасновником вірменської національної газети «Арагац». Головним завданням газети є згуртування вірменської громади в Україні, збереження традицій, національних засад і самобутності життя народу.
