Ось уже понад місяць до розташованого в селищі Білики Кобеляцького району, що на Полтавщині, свинокомплексу «Сільські традиції» прикута увага не лише мешканців регіону. Зумовили її «гарячі» перипетії довкола вимоги представників більшості тамтешньої 5-тисячної громади закрити введене в дію наприкінці 2011-го підприємство, що дошкуляє їм нестерпним смородом. Наша газета вже повідомляла про те, як після багатьох зборів, мітингів, перемовин, що тривали впродовж кількох останніх років, місцеві активісти з 11 серпня почали блокувати завезення кормів для тварин.
Розповідали ми і про те, що навіть після того, як за участю перших осіб області згадані активісти домовилися з керівниками ТОВ про цивілізоване виселення звідти всіх свиней до 1 листопада 2016-го й відкрили під’їзні шляхи для кормовозів, ситуацію врегулювати не вдалось. Адже господарі комплексу не тільки зігнорували підписаний ними графік вивезення свиней, а й затіяли інформаційну війну проти опонентів. Як і прогнозувалося, це лише загострило протистояння. До чого воно призвело? Спробуємо розібратися.
«Рейдерство» за... двісті гривень
Однак спершу нагадаємо про те, що на офіційному сайті ТОВ «Сільські традиції» з’явився датований 1 вересня Відкритий лист за підписом його «керівництва». В ньому протестну акцію з перекриттям під’їздів названо «новою формою рейдерського захоплення підприємства» за потурання керівників області. Мовляв, у такий спосіб «підприємство руйнується, знецінюється, чого й чекають можновладці, щоб придбати його за копійки».
Водночас у листі зазначалося, що протестувальники, котрі стали чергувати біля комплексу цілодобово, за кожну таку «зміну» нібито «отримують 200—300 гривень».
Іще більше вражала змальована у тому відкритому зверненні картина страждання тварин, які «через недоотримання корму... почали їсти своїх сородичів, помирати від голоду і стресу». Відразу потому на сторінці ТОВ у соцмережі почали з’являтися шокуючі світлини трупів свиней, серед яких виднілися й напіврозкладені... Вони доповнювалися коментарями, в тому числі й у ЗМІ, всіляких «спеців», які запевняли, що вже за лічені дні саме через голод тварини почнуть гинути навіть не сотнями, а їхнє майже 40-тисячне поголів’я перетвориться на суцільний скотомогильник просто неба. При цьому нинішній сморід може видатися парфумами порівняно з трупною отрутою та іншою заразою, яка розноситиметься повсюдно. А коли врахувати, що свинокомплекс розташований за якісь півтора-два кілометри від річки Ворскла, що впадає у Дніпро, то «пейзаж після битви» виходив справді апокаліптичним...
Його «авторство» такі захисники бідолашних тварин приписували винятково блокувальникам комплексу, називаючи їх жорстокосердими «живодерами» й не тільки. Та, звісно, наражалися на зустрічне запитання: «А вам не шкода людей, які змушені роками дихати «ароматами» залпових викидів каналізаційного газу з трьох десятків свинарників, розташованих майже в центрі селища, і, відповідно, наповнювати власні легені отруйними речовинами?» Тож у перші дні осені пікетувальники свинокомплексу відновили блокування під’їздів до нього.
Без «тітушок» не обійшлося
Та вже 6 вересня керівники ТОВ «Сільські традиції» спробували розблокувати їх силою. Для цього привезли у Білики багатьох працівників підпорядкованих їхньому холдингу агропідприємства та м’ясокомбінату, а також міцних молодиків із Полтави, котрих тут одразу охрестили «тітушками». Разом із ними до блокувальників організованою ходою прийшли місцеві мешканці, котрі працюють на свинокомплексі й, звісно, виступають проти його закриття, та їхні родичі (опоненти останніх стверджують, що серед його захисників пізнали тоді не більше двох-трьох десятків земляків). Тож біля в’їзду на підприємство поруч із двома зупиненими кормовозами зустрілися дві наелектризовані емоціями групи людей із протилежними гаслами...
Кількасот опонентів розділяв кордон із понад сотні працівників різних поліцейських підрозділів, серед яких виділялися спецпризначенці у повній амуніції. Однак замість того, щоб зберігати нейтралітет і стримувати розбурханий натовп, правоохоронці, схоже, підігрували посланцям керівництва «Сільських традицій», які намагалися буквально проштовхнути кормовози на територію підприємства. Натомість представники протилежного табору кидалися під колеса вантажівок і, звісно, також не уникали штовханини. А коли побачили, що один із кормовозів під захистом опонентів і поліції таки заїжджає на комплекс, побігли перепиняти шлях техніці...
Найпрудкіших і найактивніших переймали поліціянти-спецпризначенці й починали лупцювати. На відеозаписі видно, що від них тоді діставалося не тільки чоловікам. А юрист із Кобеляків Антон К. саме після поліцейського побиття навіть потрапив до лікарні. Згідно з офіційною інформацією від правоохоронців, після згаданого апогею протистояння кримінальні провадження були відкриті за ознаками неправомірних дій і з боку поліцейських, і з боку блокувальників шляхів для проїзду транспорту. Однак фактично головним підсумком тих подій стало віддалення від пошуку компромісу.
Навіщо «купати» поросят у питній воді?
Автор цих рядків приїхав у Білики тоді, коли кілька місцевих активістів разом із трьома представницями товариства перераховували всіх свиней, які утримуються на комплексі. Водночас уперше за роки його діяльності вони знайомилися з нею, так би мовити, зсередини. Зо два десятки пікетувальників, які в робочий день продовжували стерегти дві великовагові вантажівки-зерновози, чекали земляків біля розташованого поруч із огорожею підприємства намету та в тіні дерев з другого боку дороги. Ближче до вечора людей зійшлося значно більше.
Знайомимося з ними. Сьогоднішні підприємці та власники особистих підсобних господарств, колишні службовці, правоохоронці, представники багатьох інших професій зовсім не схожі на «живодерів» і «рейдерів»-заробітчан.
Дехто з них приїжджає на чергування своїми недешевими джипами та мікроавтобусами. Чи спокусилися б вони на «200—300 гривень за зміну»? Як і, скажімо, народний депутат України другого скликання парламенту Анатолій Кулаков, котрий прибув разом із дружиною Зінаїдою. Остання ходить, опираючись на два ціпки, та вважає боротьбу за чисте повітря й довкілля у їхній донедавна курортній місцині своїм громадянським обов’язком.
«Керівники свинокомплексу живуть у Полтаві й справді щодня долають десятки кілометрів звідти не за спасибі, — зазначила активістка Лідія Плужник. — А ми виходимо сюди не за гроші, а за своє право на чисті повітря, воду та землю, зрештою, на життя. Нам виїжджати нікуди». Жінка нагадує про те, що підприємство дістало мешканців селища не тільки смородом. На відміну, скажімо, від розташованого тут цукрозаводу, який використовує для господарських потреб річкову воду, свинокомплекс купає своїх тварин і змиває їхнє, даруйте, лайно живлющою рідиною з артезіанських свердловин. У такий спосіб витрачає далеко не бездонні запаси якісної питної води...
Малеча кашляє та постійно хворіє
Майже всі співрозмовники скаржаться на власні чи своїх родичів болячки, що вражають насамперед органи дихання. Особливо переживають, звісно, за дітей. «Мій син Роман просто не може ходити в дитсадок, який розташований за якихось 800 метрів од свинокомплексу, — розповідає Олександр Євстаф’єв. — Минають два дні — й знову починається кашель, тож сидить удома. Полтавські медики сказали, що то алергія на антибіотики, хоча ними його ніколи не лікували — малий іще. Коли смердить, у садочку дітей не випускають на вулицю й зачиняють вікна. Та варто їм надихатись тими «ароматами», як малеча знову кашляє».
В Анни Ревеки двоє малолітніх діток. Донечка ще не відвідує садочок, а син уже встиг пізнати його принади, але також змушений постійно «прогулювати» через той кашель. Однак їхня родина живе на горі, тобто майже поруч зі «смердючим» підприємством. «Уявіть собі мій стан, коли син біжить і каже: «Фу, мамо, там смердить», а мала кашляє так, як затятий дорослий курець, — розповідає жінка. — Коли смердить, дітей на вулицю не випускаю. Та від жахливого запаху фекалій і каналізації, здається, не сховаєшся ніде. А коли повісиш надворі мокре прання, то воно «пахнутиме» так, що доведеться прати знову». За словами працівниці дитсадка, котра не побажала називати свого прізвища, нинішнього літа їхній дошкільний заклад постійно відвідували десь 13—15 дітей, хоча їх там — понад 60...
Депутат селищної ради Олег Педченко та підприємець Сергій Рибалко беруться показати власкору «Голосу України», так би мовити, найсвіжіший «сюрприз» від свинокомплексу, який виявили тільки наприкінці серпня. Тож везуть до колишніх полів фільтрації цукрозаводу. Останній від частини з них нещодавно відмовився, тож ту площу зарахували до земель запасу селищної ради. Та без жодного дозволу від неї там почало «хазяйнувати» ТОВ «Сільські традиції». Трохи розчистивши обваловані земляні споруди (власне, величезні ями завглибшки 3 метри, які не мають жодної ізоляції), працівники підприємства почали зливати туди неочищені від свинячих фекалій стоки...
«Подарували» громаді ще одну екологічну бомбу
Усе це відбувалося під переможні реляції керівників свинокомплексу про істотне покращення якості води в лагунах їхніх очисних споруд, які сьогодні реконструюють. Але в обхід забетонованих лагун до згаданих ям під землею й на поверхні проклали труби, якими качали гноївку. Після того, як Олег Педченко та його земляки зняли цей екологічний злочин на відео й звернулися до правоохоронців, наземну гумову трубу звідти прибрали й засипали землею навіть розподільчий колодязь для трубопроводів. Качати гноївку просто на землю, звісно, перестали. Та ми побачили і металевий кінець підземної труби, і заповнене смердючою рідиною «озеро» зі свинячими фекаліями на берегах. Поруч із ним — така сама порожня земляна яма, підготовлена для скидання неочищених стоків, та вже висушена, дно якої також укрите фекаліями...
Уся та гидота, зрозуміло, вільно просочується крізь землю! За таких обставин зовсім свіжий висновок Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області за підписом в. о. начальника В. Оленіча про те, що «ТОВ «Сільські традиції» здійснює свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища», видається насмішкою над здоровим глуздом. І породжує нові запитання про те, які ж страшилки про реальну ситуацію на свинокомплексі й довкола нього справжні, а які — вигадані, фейкові.
Страшилки виявилися фейковими
Надто за умов, коли його блокування з боку активістів громади до певної міри умовне. Адже вони не пускають на територію підприємства тільки потужні кормовози зі спеціально підготовленим кормом. Водночас там у накритих буртах зберігаються значні обсяги ячменю, яким і годують тварин, — інакше вони б уже давно загинули. Неозброєним оком видно й інші місткості з зерном. То, звісно, далеко не ідеальний корм для свиней, але від справжнього голоду він їх, безумовно, рятує. Тож ніякого «мору» та «масового падежу» тварин на свинокомплексі не було й немає.
Власне, саме це 14 вересня засвідчили своїми підписами згадані представники власника комплексу та білицькі активісти, які рахували свиней (на той день там утримували 37 тисяч 981 тварину) і оглядали підприємство.
Згідно зі складеним цією комісією актом, «наднормативного падежу не зареєстровано. Спостерігалося збільшення кількості тварин, які відстають у рості, явища канібалізму у вигляді пошкоджень вух і хвостів. При подачі корму у вигляді цільного зерна ячменю спостерігалося скупчення великої кількості тварин, бійки біля годівниці».
Тоді навіщо було публікувати оті фейкові світлини від підприємства з трупами величезних свиней? Адже зрозуміло, що при бажанні за мор можна видати природний (нормативний) падіж, без якого не обходиться у такому величезному свинячому царстві, або влаштувати його штучно. А за вуха та хвости поросята кусають одне одного навіть у приватному сараї сільського дядька... При цьому активісти-блокувальники не вважають, що сьогоднішнє існування тварин є безпроблемним. Та хто змусив цих людей удатися до таких радикальних заходів?
«Від своїх намірів відступати не збираємося»
До речі, після того перерахунку свиней і підписання спільного акта активісти на уклінне прохання керівництва комплексу таки пропустили туди один кормовоз. Передовсім для того, щоб підгодувати свиноматок, у яких нібито від попереднього незбалансованого корму почало зникати молоко, необхідне для годівлі новонароджених поросят. Чи є в цьому ознаки живодерства? Під час відвідин Біликів власкор «Голосу України» переконався в тому, що на свинокомплексі триває виробничий процес. Туди вільно заходять його працівники, заїжджають легкові автомобілі. Бачив і навіть зафотографував, як без будь-яких перешкод заїхала й тентована вантажна «Газель».
Що буде далі? Як повідомила пізніше по телефону автору цих рядків Лідія Плужник, цілодобове чергування біля території комплексу активістів білицької громади триває, заїзд туди кормовозів вони продовжують блокувати.
Кожен наступний крок і, власне, свої дії вони обговорюють спільно, будь-яке рішення ухвалюють за результатами голосування. «Від своїх намірів домогтися вивезення з підприємства всіх свиней ми відступати не збираємося, — наголошує пані Лідія. — Бо відступати нам нікуди».
Полтавська область.
Пікетувальники свинокомплексу перед в’їздом на його територію.
Олег Педченко показує виявлене ним смердюче «озеро».
Фото автора.
