З дитинства запам’яталося мамине повчання: «Якщо дурість лізе до голови — займи роботою руки». Схоже, що таку методу спробував минулого тижня реалізувати для українських політиків Голова Верховної Ради України Андрій Парубій спільно з Кабінетом Міністрів України. На голосування були поставлені кілька блоків законопроектів, зокрема: енергетичний, аграрний, ІT-технологій. Ну і, звичайно ж, прийняття до розгляду проекту Державного бюджету на 2017 рік.
Проект Держбюджету: фахова дискусія, а не мітингові виступи
Спрацювало, щоправда, лише частково, але все ж розгляд законопроектів, необхідність прийняття яких уже давно перезріла, на деякий час відволік не лише депутатів, а й загалом наш політикум від нав’язливих думок про дострокові вибори й різноманітні «зради» та «перемоги». Цього разу довелося не лише визначатися зі своєю політичною позицією, а й якось її аргументувати. Дуже красномовно це було у випадку з проектом бюджету: спроба з наскоку, без попереднього аналізу, все розкритикувати зазнала фіаско. Саме тих жахів, на яких найчастіше акцентували увагу критики в минулому політичному сезоні й на яких планували виїхати й цього разу, в законопроекті не виявилося, а на низку попередньо заготованих жорстких закидів у ньому вже містилися відповіді. Тому, пару разів наразившись на звинувачення в популізмі, критики уряду були змушені взятися за більш детальне вивчення «матеріальної частини». Очевидно, що проблемних місць там буде вдосталь, але вони більше спонукають до фахової дискусії, а не до мітингових виступів.
Найімовірніше, нові бюджетні пристрасті розгоряться вже після третього жовтня на наступному пленарному тижні. А поки що маємо переважно тиху кулуарну роботу. Традиційно в цей час формуються пропозиції щодо змін до бюджету. На жаль, переважно лише до його витратної частини. Тут не оминути й традиційного вузькопрофільного лобізму, але все ж часи змінюються. Я пригадую, як у минулих скликаннях депутатські голоси просто купували фінансуванням тих капвкладень, із яких фірми, близькі до політика, могли вимити до ста відсотків бюджетних коштів. Тобто, практикувався прямий кримінальний підкуп. Нині розкрадати бюджетні кошти стає з кожним тижнем дедалі ризикованіше, тому, навіть вирвавши в Кабміну та Ради фінансування на свій лобістський проект, ви вже не отримуєте гарантій на безкарне виведення коштів у власні кишені (офшори). Тому лобізм хоча й не зникне цілком та ще довго не набуватиме більш-менш цивілізованих форм, усе ж стане менш корупційним. Демонстративне ламання кримінальних схем, зокрема в паливно-енергетичному секторі, дуже охолодило запал деяких лобістських груп.
Однак якраз цього тижня відбуватимуться хоч і менш корупційні, та все ж торги за розподіл видатків бюджету, а отже, й формуватиметься приблизне коло фракцій і депутатів, які за нього проголосують. Мотивом для голосування фракції може стати вже не можливість примітивно вкрасти гроші, а реалізація складніших, часто іміджевих, проектів. Наприклад, в експертних колах гуляє думка, що голосування за бюджет однієї з опозиційних фракцій залежить від фінансування з державної скарбниці амбітного проекту, який, фактично, має врятувати одне з великих міст України від екологічного лиха. І хоча кошти на це мав би виділяти не державний, а місцевий бюджет, але ж страждає від проблеми не міська влада, а місцеві жителі. Тому можна сказати, що такий торг допустимий. Повторюся, це ще доволі далекі від ідеалу методи лобізму, але вже не настільки згубні, як було раніше.
Енергетичний пакет: намітився певний цивілізований перелом
Щось схоже минулого тижня відбулося і з голосуванням у Раді так званого енергетичного пакета. Жорстко проти нього виступили вже навіть не олігархічні групи, а виразники інтересів спекулятивного бізнесу. Я розумію, як непопулярно сьогодні давати будь-які позитивні оцінки, але, схоже, що в країні все ж намітився певний цивілізаційний перелом. Зі статусу тотально корумпованої держави ми піднялися, поки що тільки на одну сходинку, до рівня країни, яка має великі корупційні ризики, але вчиться їм протистояти. Певним відображенням так званого опору матеріалу, коли так і не вдалося досягнути результату, стали безуспішні спроби знову хоча б включити в порядок денний законопроект про стягнення в дохід держави необґрунтованих активів (так звану спецконфіскацію). Окрім цілком очікуваного голосування «проти» окремих опозиційних фракцій, бачимо, що й чимало депутатів із коаліції, примірявши на себе норми закону, раптом відчули непереборне бажання під час голосування покинути сесійну залу...
Невизнання виборів
Зате морально Рада змогла виправдатися, проголосувавши значною більшістю голосів постанову з невизнанням виборів до Держдуми РФ через проведення голосування в окупованому Криму. Зрозуміло, що це не призведе до якихось юридичних наслідків для країни-агресора, навпаки, таке рішення накладає певні обмеження на український парламент — тепер, навіть якщо дуже захочеться, з цим складом Думи ми не можемо мати жодних контактів, включно навіть із ратифікацією двосторонніх угод. Наші партнери обмежилися лише невизнанням результатів виборів у самому Криму. Але є випадки, коли така принциповість потрібна нам, щоб не розмити остаточно поняття добра і зла, які надто часто в політиці перестають відображатися чорним і білим, а переходять у відтінки сірого.
Опозиційні баталії
Ще минулого тижня декілька депутатів відзначилися «кулачними боями без правил», але там були такі дріб’язкові мотиви, що ці «поєдинки» не заслуговують на надмірну увагу. Зате минулий тиждень підтвердив очікування, що найцікавіші політичні інтриги найближчим часом розігруватимуться не у владі, а саме в середовищі опозиції. Конфлікти між різними опозиційними фракціями чи окремими депутатами — річ цілком прогнозована, але схоже, що ми зараз стаємо свідками іншого вельми цікавого процесу — об’єднання зусиль і засобів, здавалося б, полярних опозиційних партій. Хоча в минулому такі процеси вже апробовувалися (зокрема в 2008—2009 роках), щоправда, безрезультатно. Але тоді були спроби створити нову широку коаліцію, нині ж, скоріше, реалізується «широка опозиція» з тих партій, які найбільше зацікавлені в дострокових виборах. Цей процес на поточному тижні трошки відійде в тінь, разом із більшістю депутатського корпусу, щоб піднятися на новий рівень на початку жовтня. Пригадую, як рівно вісім років тому в ці самі дні (а я тоді був активним учасником процесу) попередня спроба зазнала краху. Тому й нині налаштований доволі скептично, але час покаже...
Оскільки минулий тиждень був пленарним, то логічно, що основна увага була прикута до Верховної Ради. Підсумовуючи, можна зазначити, що пройшов він майже конструктивно й майже ефективно. Вочевидь, якщо колись вдасться побороти таке ганебне явище, як безвідповідальність та прогули частини депутатського корпусу (а дієві механізми для цього цілком реальні), то друге «майже» можна буде закреслити. Цей тиждень, а він за графіком непленарний, позбавить політиків найефективнішої трибуни, тому політична складова дещо піде на спад, а підстав очікувати спалахів суспільної активності найближчими тижнями нема.
Сумнівне перемир’я
А поза Верховною Радою теж відбулася низка важливих подій, які започатковують або закріплюють певні важливі тенденцій. В зоні АТО триває дуже сумнівне перемир’я. Інтенсивність ворожих обстрілів дещо знизилася й носить переважно провокативний характер, але до остаточного миру ще безмежно далеко. Однак не можна не визнати, що спільний міжнародний тиск на Путіна таки спроможний давати хай і обмежений та локальний, але все ж якийсь результат. Можна вести найзапекліші дискусії щодо перспективності Мінських домовленостей, та доки вони зберігають людські життя і сприяють продовженню санкцій проти Росії, — заслуговують на підтримку. Цього тижня, якщо обстріли таки стихнуть, може бути започаткований новий «пілотний» проект повного розведення військ на обмежених ділянках лінії фронту. Цю ініціативу вже охрестили і «зрадою», і «здачею територій», хоча насправді ризики мінімальні та локальні, а надія, що закріпивши тишу на перших невеликих ділянках, вдасться такі зони «замороження конфлікту» відчутно розширити, все ж є, хоча й вельми примарна.
Дипломатична гра успішна
Президент України минулий тиждень присвятив переважно міжнародним питанням. Навіть затяті скептики визнали, що рівень його виступів, зустрічей і домовленостей під час візиту на засідання Генеральної Асамблеї ООН був високим, а складна дипломатична гра в доволі поганих геополітичних умовах — успішною. Віце-президент США Джо Байден дозволив собі дуже відверті заяви, зокрема, що він (розуміємо — влада найпотужнішої країни світу) напряму веде переговори з європейськими лідерами стосовно підтримки України та санкцій проти Росії. Хто може після цього казати, що Америка поза процесами врегулювання російсько-української війни? Власне, цим було підтверджено, що Нормандська четвірка насправді є п’ятіркою. Чомусь більшість наших аналітиків цього не помітили, а почули в заявах Байдена лише докір за повільний темп реформ. Хоча з реформами таки й справді слід набирати прискорення, бо потрібні вони аж ніяк не Байдену та Обамі, які зовсім скоро отримають у доповнення до своїх посад додаток «екс», а нам самим. І те, як необхідні законопроекти на місяці й роки зависають у Раді, має обурювати не лідерів європейських держав, а нас.
На цьому ж тижні Президенту й міністру закордонних справ доведеться теж працювати в сфері міжнародних відносин, але вже переважно на європейському напрямі. Нідерланди прозондували реакцію світу та можливі політичні й юридичні наслідки на випадок скасування своєї ратифікації Угоди про асоціацію. Очевидно, що реакція має бути доволі швидкою, хоча й дипломатичною. На цьому й на наступному тижнях напрацьовуватиметься правовий механізм мінімалізації наслідків нідерландського референдуму та набуття Угодою чинності в форматі без Нідерландів.
І вже зовсім останнє — на правоохоронному фронті починається щось схоже на те, що Петро Порошенко назвав у своєму Зверненні до Верховної Ради «облавою на корупціонерів». Найактивніше себе виявила вже частково реформована прокуратура, тоді як найпрогресивніший і наділений не лише великими повноваженнями, а й колосальною довірою людей орган — НАБУ, на жаль, показав пару разів слабкість та надмірну амбіційність, при тому пробуксовуючи в своїй основній сфері діяльності. Прогнози в цій галузі загалом традиційні: викриттів та слідчих дій буде не менше, ніж у попередні періоди, іноді траплятимуться прикрі промахи, але основні проблеми ще певний час виникатимуть у судах. Чому «певний час»? Бо саме цього тижня набувають чинності зміни до Конституції стосовно судової реформи. Зокрема, з першого жовтня судді стануть відповідальними за свої злочинні дії (окрім суто функціонального імунітету), а до кінця року ми маємо отримати оновлену касаційну інстанцію. Ще одним трендом кількох найближчих тижнів можуть стати корупційні звинувачення щодо деяких представників недержавних структур та організацій. Так, затриманий на хабарництві член Вищої ради юстиції представляв адвокатське середовище, яке сьогодні активно старається «врятувати честь мундира». А нам із вами доведеться освоїтися з думкою, що корупціонери, злодії та просто нечесні люди бувають не лише у владі...
Отже, політичний барометр після невеликих збурень, які, однак, мало вплинули на суспільну погоду, прогнозує тиждень відносного затишку та заповідає в недалекому майбутньому цікавий розвиток започаткованих у минулі дні сюжетів.
Політолог, незалежний експерт Тарас ЧОРНОВІЛ.
