До 75-х роковин Бабиного Яру
Смертельний шлях
«Із раннього ранку натовпи євреїв тяглися по вулицях із вузлами, валізами, дітьми. Видовище було тяжке, не чути було сліз, ішли всі мовчки... Дізналися, що євреї розстріляні в Бабиному Яру. Ніхто цього не очікував». Це уривок зі щоденника Ніни Герасимової. Ці та інші слова закарбовано на експонатах виставки «Смертельний шлях», приуроченої до 75-х роковин трагедії Бабиного Яру. Стіни Національного музею історії України у Другій світовій війні дали прихисток багатьом таким спогадам — щирим, розпачливим, трагічним і водночас вражаюче спокійним. Інсталяція із речей, які брали з собою в останню дорогу ті, кому не судилося вижити, зустрічає відвідувачів експозиції просто на вході до музею. Від неї холодно і моторошно.
Учора на відкриття експозиції приїхали старшокласники та студенти столичних вузів і коледжів.
Вони вивчали експонати перешіптуючись, штовхаючи одне одного і наввипередки показуючи те, що впало в око. Усе невимушено і без напруження, так, як завжди реагує молодь на позакласний захід. Викладачі були суворіші, але в їхніх очах читалася розгубленість. Мабуть, підсвідомо вони намагалися згорнути дітей у свої обійми, захистити їх від тих емоцій, які відчували самі.
Міністр культури Євген Нищук, відкриваючи виставку, висловив вдячність учителям за те, що вони привели дітей на таку подію. «З такою молодою енергією хотілося б говорити про щось дуже світле і красиве, — сказав він. — Але ми перебуваємо тут у дні, коли Україна вшановує 75-ті роковини Бабиного Яру — страшної сторінки Києва». Тисячі невинно убієнних розпрощалися з життям, підкреслив урядовець, через «безлюдяне, геноцидське бажання принизити, знищити, вичистити людське життя за етнічним принципом або за тим, що хтось хоче вільно жити».
Керівник Інституту національної пам’яті Володимир Вятрович нагадав передумови, які, власне, передували трагічним подіям у Бабиному Яру. Друга світова війна, за його словами, це бійня, яка забрала мільйони життів. Почалася вона зі змови двох тоталітарних режимів — нацистського і комуністичного. Саме протистояння між цими двома режимами стало підставою для найбільших злочинів проти людства. Дії одного режиму часто провокувалися іншим. Події, які сталися у вересні 1941 року в Києві є яскравим того прикладом. Напередодні, 24 вересня, вибухнув один із будинків на перетині вулиць Прорізної та Хрещатику. Після цього вибухнуло ще три сотні будинків. Тисячі людей загинули, ще більше залишилися без даху над головою. Історик стверджує, що це було роботою радянських диверсантів, які втілювали страшну тактику випаленої землі, щоб нічого не залишати німцям, які вже були в місті. Саме ці вибухи стали одним із приводів для нацистів звинуватити в підривах євреїв. Окрім усього іншого, це, мовляв, уписувалося в їхню ідеологію знищення єврейського народу. Однак, на думку В. Вятровича, ці вибухи також стали спусковим механізмом іншого явища — вони створили в місті атмосферу страху, в якій і стали можливі всі ті звірства, що відбувалися й надалі.
Нині про трагедію Бабиного Яру знають в усьому світі. Кажуть, передусім, про вбивства євреїв у цьому страшному котловані. Однак цьогоріч уперше музейними засобами висвітлюється геноцид ромів. Відомо, що поруч із ними в цій інтернаціональній братській могилі лежали і нескорені українці. Олена Теліга, яку розстріляли тут разом із чоловіком, вочевидь, передчуваючи трагедію, писала: «Це буде так: в осінній день прозорий перейдемо ми на свої дороги, тяжке змагання наші душі зоре, щоб колосилися зерна перемоги».
Виконуючий обов’язки генерального директора Національного музею історії України в Другій світовій війні Іван Ковальчук під час відкриття виставки подякував усім архівним установам, які долучилися до створення виставки, а також родичам загиблих у Бабиному Яру, які поділилися своїми спогадами. За його словами, до музею вже надійшло чимало заявок для екскурсій саме на цю виставку, а загалом музей відвідали вже понад шістсот тисяч тих, хто хоче послухати і почути, як говорить історія.
Жертвами Бабиного Яру стали чотири циганські табори, яких вивезли з Куренівки. На знімку українська ромська поетеса Рані Романі.
Володимир В’ятрович, керівник Українського інституту національної пам’яті, Людмила Рибченко, заступник генерального директора з питань розвитку і комунікації Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Фото з виставки «Смертельний шлях».
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
