Два роки тому в Україні стартував безпрецедентний проект комплексної облаштованості україно-російського кордону. Колишній глава уряду Арсеній Яценюк охрестив свою ініціативу пафосною назвою «Європейський вал» і заявив, що на її швидку реалізацію з українського бюджету будуть виділені не такі вже великі кошти, приблизно 500 млн. грн., а решту нададуть європейські партнери, оскільки вони також зацікавлені у своїй безпеці. Але вже в травні 2015-го, коли А. Яценюк прибув на кордон з інспекцією будівельних робіт, з його вуст пролунала інша цифра — не менше 4 млрд.
За два роки з держбюджету на «Європейський вал» було виділено 600 млн. грн., але «проект століття» застиг лише на показовій ділянці. Водночас журналісти, народні депутати, правоохоронці дедалі частіше тепер говорять про те, що гроші на цьому примарному будівництві просто розкрадаються.
Наш кореспондент побував не на зразково-показовій ділянці, а в трохи віддаленому від неї районі україно-російського кордону. І від побаченого й почутого прийшов до невтішного висновку. Так званий Євровал тільки за один рік під снігом і дощами перетворився на звичайну канаву, яку й дитина може подолати без великих зусиль, а постійне її риття обернеться для бюджету країни бездонною фінансовою ямою. Скільки мільярдів туди не спрямовуй, їх все одно не вистачить. А якщо будівництво вестиметься й далі такими темпами, як сьогодні, то завершитися воно років через 100, не раніше.
***
Пам’ятаю, коли Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк уперше широко презентував поблизу харківського Міжнародного прикордонного пункту пропуску «Гоптівка» безглузду з військової точки зору сітчасту огорожу, яку з ще однієї його легкої метафори надалі почали називати «Стіною», він популярно роз’ясняв. «Увесь цей комплекс інженерних споруд необхіден для створення першої лінії оборони проти агресора; для вступу України в НАТО; для одержання безвізового режиму з Євросоюзом; для зупинки нелегальної незаконної міграції, диверсійних груп, контрабанди; для запобігання переміщенню зброї, радіоактивних матеріалів... Тому «Європейський вал» — це надійне облаштування східного кордону Європейського Союзу», — багатозначно підвів він тоді риску під сказаним, одночасно перевіряючи на міцність кусачками нібито надміцну ажурну сітку виробництва одного з харківських підприємств, призначену хіба що для дачних ділянок і дитячих майданчиків (на знімку).
Відтоді офіцери Державної прикордонної служби України на цій зразково-показовій ділянці україно-російського кордону ще неодноразово переконуватимуть журналістів, що все йде за планом, і захлинаючись розповідатимуть, яким сучасним і надійним стане наш східний кордон.
Не дуже давно й вашому кореспондентові прес-офіцер харківського прикордонного загону майор Юрій Трубачов також показував там кордон у всій її комплексній красі: металеву сітку заввишки два метри з колючим дротом, рів завглибшки в ті ж два й завширшки в чотири метри й таких само розмірів вал. «Такі інженерні й технічні споруди повинні бути незабаром по всьому периметру східного кордону», — підкреслював він. А ще демонстрував дерев’яні й бетонні укриття на випадок ворожої агресії, технічну систему спостереження за кордоном. «Кожна ділянка кордону в майбутньому має проглядатися на моніторі, як на долоні. Сенсор-кабель реагує на будь-який об’єкт, що рухається, який може порушити кордон. Видимість кожної камери не менше двох кілометрів. Огляд — 360 градусів. Здатність техніки переглядати кордон до найдрібніших деталей, і навіть у суцільній темряві». Добре розповідав, переконливо, не про рови, а про інтелектуальний кордон.
Тепер про «Стіну» дедалі частіше говорять співробітники правоохоронних органів
Але минуло два роки. І тепер про «Європейський вал» дедалі частіше говорять уже співробітники антикорупційних організацій, правоохоронних органів, депутати Верховної Ради, які вимагають провести перевірку будівництва так званих фортифікаційних споруд.
Проте 19 вересня колишній Прем’єр-міністр країни Арсеній Яценюк несподівано поскаржився на недофінансування й повільне будівництво «Європейського валу», зазначивши, що «через відсутність коштів цей проект реалізований тільки на 12 відсотків». Але чомусь не уточнив, а хто це його не фінансував?
А ще на кілька днів раніше Міністерство внутрішніх справ України знову оприлюднило симпатичну інфографіку про те, як планується зміцнити кордон України з Російською Федерацією до 2018 року.
Нас знову переконують, що кордон слід обладнати інженерно-технічними фортифікаціями й системою моніторингу. Прикордонні смуги облаштувати рокадними дорогами, які зменшать час прибуття оперативної групи до місця події з однієї години до 15 хвилин. Кількість особового складу прикордонних загонів скоротиться втроє завдяки комплексним системам спостереження. На це до 2018-го планується виділити всі ті ж 4,0195 млрд. грн. Однак зазначаючи при цьому, що в 2015 році із цієї суми було виділено лише 10% (замість запланованих 25%), а в 2016-му — 5% (замість 30%). І чомусь жодного слова про те, що «вага» грошей 2015-го зовсім не відповідає «вазі» року нинішнього й навряд чи відповідатиме купівельній спроможності 2018-го.
Тут не тільки танк або бронетранспортер, навіть дитина без жодних зусиль пройде
Коли прикордонники демонструють «інтелектуальний кордон», то обов’язково везуть журналістів на ділянки Міжнародного прикордонного пункту пропуску «Гоптівка» або пункту пропуску «Дергачі». В останньому відрядженні наполягаю, щоб мені показали іншу ділянку кордону. Їдемо на найближчу сусідню ділянку відділу прикордонної служби «Веселе». Через кілька днів дізнаюся, що й інших колег відрядили саме туди. Значить — найбільш підготовлений після «зразково-показового»? Не повезуть же на найгірший.
Враження від побаченого, скажу відразу, гнітюче. Бездоріжжя, глухі, майже безлюдні, села, що потонули в заростях бур’янів. Приблизно такий само вигляд має й наш «неприступний» європейський вал і рів, що дуже осунувся і обмілів після танення снігів і дощового літа. І настільки, що його не тільки танк або бронетранспортер, а й дитина без будь-яких зусиль подолає. Жодних загороджувальних сіток немає, й очевидно, що з’являться вони тут не скоро, якщо з’являться взагалі, адже рів і вал у такому стані, що всі землерийні роботи необхідно починати заново. Про інші технічні засоби і говорити не доводиться. Тільки тут, біля цієї пришляхової канави, починаєш розуміти, що ця так звана фортифікаційна споруда не тільки витратна у виробництві, а й занадто дорога в обслуговуванні. Щоб рів і вал завжди мали первозданний вигляд, їх необхідно копати й насипати постійно. Бо нетвердий у тутешніх краях ґрунт, велика кількість опадів і буйна трав’яна рослинність навіть найвищі вали й глибокі рови за рік-два перетворюють на обмілілі канавки. Хоч хто-небудь говорить про це, підраховує, у яку знов-таки багатомільярдну гривню стане ця робота з підтримання об’єкта в належному вигляді?
Пропоную прикордонникам експеримент: а давайте я у своєму неюному віці подолаю без усяких підручних засобів цю «неприступну фортецю» під відеозйомку й «на час». Ні, кажуть, не можна, надто небезпечно, ворог вирішить, що ви порушник кордону й... Та де ж він, цей ворог? За декілька метрів від нашого рову — чисте російське поле з ріденькими стовпчиками й дротом у кілька рядів, так зазвичай селяни обгороджують свої наділи, щоб сусідські кози не лізли. Це і є кордон Російської Федерації з Україною.
А в окрузі, куди не глянь — мирні поля, долини, маленькі села й жодних прикмет нелегальної міграції, диверсійних груп, троп контрабандистів і незаконних торговців зброєю або радіоактивними матеріалами, про що так збуджено раніше казав Арсеній Петрович. То чи варто так дорого рік у рік городити ці поля й городи? Не спостерігається й самих прикордонників, ні з одного, ні з другого боку. Хоча за півдня, проведені на кордоні, один різношерстий наряд усе-таки пощастило зустріти. Але про це трохи нижче.
Якась невесела ця ділянка «Веселе»
Начальник відділу прикордонної служби (по-старому — прикордонної застави) «Веселе» Артем Колесник каже, що в зоні його відповідальності — майже 40 кілометрів кордону. Кількість прикордонників, які охороняють цю ділянку, він не називає, зберігаючи військову таємницю, але запевняє, що відділ укомплектовано згідно зі штатним розписом. Відповідно до інструкцій, за його словами, українські прикордонники при зустрічі з російськими колегами спілкуватися не повинні, хіба що привітати один одного встановленими військовими жестами. Прикордонні наряди на цьому кордоні, як і на будь-якому іншому, виставляються рішенням начальника відділу прикордонної служби, відповідно до ситуації, що складається на той момент на кордоні, і його бачення успішного виконання завдання. З технічних засобів, знов-таки, за словами начальника, у прикордонників крім стрілецької зброї — тепловізори й прилади нічного бачення.
Начальник відділу доповідає, що на довіреній йому ділянці обладнано 12 кілометрів дороги, 6 кілометрів огорожі, ровом — майже 80% ділянки. Але все те, що було зроблено торік, треба починати робити заново. Інакше ще через рік від колишніх рову та валу і сліду не залишиться. Втім, якщо трохи проїхатися уздовж цього кордону, то можна побачити, що будівельні роботи велися тільки на зручних ділянках, на сухій місцевості. А яри, болота, зарослі очеретами торф’яні луги? Коли до них дійде техніка і які капіталовкладення знадобляться, щоб і на такій місцевості звести цю найдорожчу огорожу в Європі?
«Якщо фінансування буде — буде високоінтелектуальний кордон. Якщо ні — прикордонник із собакою», — міркує начальник відділу. — «А якщо не рів, не вал, не огорожа, а невеликі безпілотники, вартість яких порівняно з нинішнім проектом сущі копійки?» — «Як варіант так, — погоджується прикордонник, — але як наздоганяти порушника? Техніки нема, нема всюдиходів, нема вертольотів».
Так, може, дійсно проектувати, виробляти потрібні машини, поки ще не всі інженери розбіглися на заводах, висилати наряди за сигналом тривоги, а не закопувати мільйони й мільярди в нібито неприступні рови?
Присутність хоч військових, хоч прикордонників у будь-якій місцевості, а тим більше в степовій, ніяк не сховати від уважного погляду людини, знайомої з армійським життям. Десь проїде незвична машина, десь з’являться люди в камуфляжі. Але за кілька годин, які я провів у зоні відповідальності прикордонного відділу «Веселе», мені так і не довелося побачити яку-небудь прикордонну рутину. Старші офіцери, котрі супроводжували мене, лише багатозначно й задоволено усміхнулися: якщо ви не бачите прикордонників, це не означає, що їх тут немає — вони скрізь.
І незабаром, справді, з’явився прикордонний наряд. Дорогою, що обривалася в болотистій місцевості, вздовж грубо поораної смужки землі, яку тут чомусь називають КСС (залишити на ній слід при всьому бажанні не вийти), якось не браво, не по-воєнному рухалися два різношерсті прикордонники-контрактники з... собакою, якоюсь приблудною дворняжкою. Різні головні убори, пошарпане обмундирування. Якось дуже далекі вони були від образу надійних вартових східного українського кордону на тлі багатомільярдних у нього асигнувань. Начальник відділу на ходу вчить підлеглих, як правильно треба тримати зброю при доповіді начальству, щоб на знімку все було правильно. Фото вийшло, але от виставляти показуху на публіку зовсім не хочеться.
Прошу показати мені прикордонне відділення, тобто матеріальну базу. Хочу подивитися, як улаштовані прикордонники, як організована їхня служба, побут. Але одержую швидку відповідь: не можна! Начальство не дозволяє. Хоча на відносно зразковій ділянці прикордонного пропуску «Дергачі» двері були відкриті скрізь.
Не думаю, що розкрию велику військову таємницю, коли покажу й розповім, який вигляд має прикордонне відділення в с. Веселому.
Кажуть, раніше в цьому приміщенні був дитячий садок. Не знаю, як виглядала будівля, коли її мешканцями були діти, але розквартирування тут прикордонників не додало їй особливого військового шарму. Територія не прибрана, сміття солдатської мітли не бачило, напевно, з весни, непристойна гірка битої цегли при вході й жодного руху військових, техніки навіть при найпильнішому погляді. Втім, один технічний засіб все-таки з’явився — трактор з купою гною. Ось такий тепер вигляд мають українські прикордонні застави (на знімку).
Але все-таки наявність прикордонників в одному місці в с. Веселому підтвердили — у місцевій продуктовій крамниці. «Служба на кордоні — справа вигідна, — розтлумачує мені продавщиця як майбутньому контрактнику. — Багаті люди, і на продукти вистачає, і на горілку, і навіть енергетики купують»...
Будуємо межу, якої де-юре не існує
Помічник начальника регіонального управління підполковник Едуард Марков пояснює, що перші будівельники прибули в Харківську область тільки влітку минулого року.
— На папері, на мапах між Україною та Російською Федерацією державний кордон існує, при укладанні договору про проходження лінії державного кордону були підписані делімітаційні мапи, на яких цей кордон позначено. Але на території Харківської, Луганської, Донецької областей демаркація не проводилася. Тільки спільна демаркаційна група двох країн може встановити кордон на місцевості. Проте «Євровал» ми будуємо, заздалегідь офіційно сповістивши російську сторону про проведення таких робіт на своїй території.
Підполковника Едуарда Маркова мені відрекомендували як найбільш обізнану людину в Харкові в будівництві східного кордону. Тож довірятимемо його словам і міркуватимемо над викладеними ним фактами.
Довжина ділянки кордону Східного регіонального управління ДПС майже 2000 тисячі кілометрів, Харківського загону — 284 км. Довжина сухопутного кордону — 1541,5 км, решта півтисячі кілометрів — річковий і морський кордон. На сьогодні у нас за цією програмою тільки в Харківській області обладнано (в інших регіонах роботи взагалі не починалися) 140 кілометрів рову, прокладено 88 кілометрів рокадної дороги, 64 кілометри сітки. Втім, за словами Е. Маркова, повне технічне оснащення не передбачене по всій довжині кордону, тільки на найбільш прикордонно небезпечних напрямках. Але всі 100 % ділянки кордону регіонального управління планується закрити інженерними спорудами.
Усі ці роботи переважно виконали торік. Виділені 400 мільйонів освоєні повністю. Хоча спочатку планувалося витратити майже 900 мільйонів. Однак пильна увага до «Європейського валу» правоохоронних і контролюючих органів, порушені кримінальні провадження, різні перевірки в 2016-му практично заблокували спільну роботу прикордонників і будівельників. На сьогодні із 1200 мільйонів, які повинні були виділити на цей рік, прикордонники очікують лише 200 мільйонів, але фактично цих грошей на продовження будівництва підрядники ще не одержали. Тому ніякі роботи цього року не велися.
Повністю готового проекту ще нема, але кошторис уже відомий
Від прикордонників дізнаюся ще один цікавий факт. Повністю готового проекту облаштування майже 2000 км східного кордону поки що немає. На місцевості проектувальники не працювали, тому які види робіт з якими витратами необхідно провести, ніхто не знає, а тим більше якими технічними засобами й на яку суму необхідно оснастити кордон. Є проект тільки на Харківську область і частково на Луганську. Але загальна сума фінансування «Європейського валу» вже відома. Звідки вона взялася? Правильно — з усної заяви високопоставленої посадової особи, якій не можна було не повірити на слово.
Що ж маємо нині? За словами підполковника Едуарда Маркова, у Харківській області є 140 кілометрів рову, 67 відсотків від необхідного. Стільки ж відсотків від необхідного поставлено огорожі. Дороги зроблені на 33 відсотках від запланованого. Повністю технічно оснащені тільки 22 кілометри. На інших ділянках, якщо вірити цьому усному зведенню, роботи тривають.
А тепер давайте міркувати та рахувати. Якщо фінансування в 2016-му буде відкрито, то незабаром може бути й закрите через погодні умови. Фінансовий прогноз на наступний рік не більш передбачуваний, ніж погода. Тому не складно підрахувати, що з такими ударними темпами ми закінчимо це будівництво століття років через 100, не раніше. Адже 22 кілометри нібито цілком закінченої інфраструктури кордону — це всього 1 %(!) від довжини східного кордону. А на цій ділянці ще 261 км річкового кордону й 132 км морського. І ці 400 кілометрів теж треба якось облаштувати, і тут уже банальною канавою не обійтися. А ще є й увесь інший кордон української держави. Тож не так швидко робиться, як мовиться.
Але добродії прикордонники в цих розрахунках наполягають на іншій цифрі — 10 відсотків, з урахуванням усіх заділів. А розрахунки базуються на тому, що «треба 4 мільярди, а ми вже освоїли 400 мільйонів». Але освоїти, ще не означає побудувати, не без резону заявляють у правоохоронних органах. А з другого боку, ще раз підкреслю, обладнані лише благополучні ділянки, у полі, у сухій місцевості, а в болотах, заболочених ярах ще, як то кажуть, і кінь не валявся, і які будуть потрібні кошти, щоб там надійно застовпитися — ніхто не знає. Ми довго об’їжджали одне таке болотисте місце, з кондачка його не візьмеш. А якщо тільки в цьому болоті осяде річна розрахункова сума, то це означатиме, що кордон уже на замку?
Харків.
Фото автора.
