По цей бік «Стіни»

Володимир ЧЕРНОВ.

29 вересня 2016 148

За сім місяців мало що змінилось. Хіба що розтанув сніг та невидиме зробилося видимим. Востаннє я приїздив на «Юнаківку» у лютому, і ось тепер знову трапилась така нагода. Пункт прикордонно-митного пропуску, розташований біля однойменного села — один із багатьох на Сумщині, що облаштовані на смузі «водорозділу» між Україною та Російською Федерацією. Вирішив побувати знову на «Юнаківці», а не десь в іншому місці, аби побачити, якими темпами просувається вперед надзвичайно важлива справа убезпечення України від агресивного сусіда. Принаймні важливішої справи зараз у нас і немає.

Пильність — насамперед

Помічник начальника і керівник прес-служби Сумського прикордонного загону Роман Ткач запропонував цього разу оглянути не бліндажі у пункті пропуску, не інші споруди та укріплення на його території, а власне кордон — відрізок 560-кілометрової міждержавної межі, котра пролягла сухопутною територією Сумщини. Але спочатку ми піднімаємося на 17-метрову металеву спостережну вежу, звідки ділянка, котрою опікується відділ прикордонної служби «Юнаківка», — як на долоні. Звичайно, коли дивитися не «неозброєним оком», а в бінокль.

За словами заступника начальника Сумського прикордонного загону Сергія Тупахіна, вежу поставили так, аби «охопити» максимально широкий сектор спостереження.

— Он бачите оті деревця, що стоять, ніби їх вишикували в шеренгу? — запитує полковник Тупахін. — Ото і є лінія державного кордону.

Без бінокля, звичайно, та шеренга лише вгадується. Прапорщик Юрій Бурик, котрий не так давно заступив у наряд на спостережній вежі, простягає мені «двоокий» оптичний прилад, і деревця миттєво наближаються, ніби ростуть на сусідньому городі.

Щодо городів, їх тут немає жодного, бо пункт прикордонного пропуску розташований далеко за селом. Сіріють лише поля, на більшості з яких вже зібрали зернові, на деяких бовваніють соняхи, а подекуди землю вже зорали під новий урожай.

Позашляховик прикордонної служби ковтає кілометри нешвидко, але впевнено. Сітчаста огорожа, яку змонтували на флангах пункту пропуску, закінчується. З лютневої поїздки пригадую, що та сітка двометрової висоти, а в землю заглиблена на 70 см. Угорі вона «увінчана» спіраллю із колючого дроту. Здається, ту «колючку», а точніше — «різачку», називають «єгозою».

На жаль, такої огорожі спорудили небагато. Далі нашу територію відмежовує від ворога лише КСС — контрольно-слідова смуга. Уздовж неї тягнеться бруствер. Його насипали, коли рили на кордоні глибокий рів. Його не видно, бо він за бруствером, а підійти ближче не дає п’ятиметрова КСС. Чомусь вважається, ніби рів, раптом що, трохи захистить від танкової атаки. Він теж викопаний згідно зі стандартами: два метри углибину і чотири завширшки.

Нас у машині п’ятеро. Окрім Романа Ткача, Сергія Тупахіна, водія та кореспондента, ще й начальник відділу прикордонної служби «Юнаківка» Іван Васильчук. Дорогою вони розповідають, що ділянку прикордонного відділу «Юнаківка» неукріпленою та незахищеною назвати аж ніяк не можна. Де немає сітчастої огорожі з «єгозою», там стоїть інша «колючка», а де немає рову, там українську територію захищають природні перешкоди. Капітан Васильчук дорогою комусь телефонує та дає розпорядження у зв’язку з інформацією, що надійшла від місцевого жителя: той повідомив про «невстановлену особу», котра намагається перетнути кордон поза офіційним пунктом пропуску. За словами військовослужбовців, селяни допомагають їм охоче і часто, тож перетнути кордон непоміченим дуже непросто. А якщо пильнувати рубежі з використанням тепловізорів, на відстані 1,5 км від цього приладу непоміченою не прошмигне навіть миша. Точніше, вона прошмигне, але тільки через те, що їй дадуть це зробити, бо миші порушниками державного кордону не вважаються.

Я запитую, як тепер у прикордонників із зарплатою. Минулого разу дізнався, що посадовцям нижчого рангу платять лише 2,5 тис. грн., і довелося червоніти за державу. Тепер розмовляти легше: із червня, виявляється, зарплату прикордонникам підняли, і тепер ніхто не одержує менше семи тисяч гривень із хвостиком.

Усе тече, але нічого не міняється

Уже з десяток кілометрів їдемо уздовж КСС. Здається, наш рейд зафіксували російські прикордонники: з того боку уявної «стіни» вгадується якийсь рух. Відчувається, що нас супроводжують паралельним курсом. Стає зрозуміло, чому майор Ткач та полковник Тупахін вирушили в дорогу, озброївшись автоматами, а капітан Васильчук — із табельним пістолетом.

З правого боку по курсу видніється обширний простір, порослий травою і дрібноліссям. З’ясовується, це і є та територія, про яку я писав сім місяців тому. Це майже 100 гектарів землі, яку росіяни ще 10 років тому позначали на картах як свою. Насправді ті гектари — наші, але чому вони й досі не зорані та не засіяні кимось із сільгоспвиробників Сумщини? Виходить, після попередньої публікації ситуація анітрохи не змінилася. Далі шлях пролягає зораним полем, яке підступає упритул до КСС. Значить, і ця проблема залишилась невирішеною. Для прикордонників так і не виділили 50-метрової смуги уздовж лінії розмежування, на яких вони облаштовували б елементи спостереження та засоби контролю.

Ліворуч, на території «великого сусіда», видніється не вельми висока дерев’яна конструкція. Мені пояснюють: то спостережна вежа, з якої російські прикордонники намагаються зазирнути за горизонт. Ніби дрібниця, а приємно: до нашої, 17-метрової, потужно-металевої і свіжопофарбованої, з якої ми щойно злізли, російській конструкції далеко. Вона нагадує вишку з «вертухаєм», яку можна побачити в якомусь кіно про сталінські концтабори. Далі дорога різко падає вниз. На крутому пагорбі видніється не по-російськи мальовниче село. Виявляється, це Олешня Суджанського району Курської губернії. Таке ж село з такою ж назвою — Олешня — є в Охтирському районі на Сумщині. Ще один доказ того, що «великий сусід» загарбав у нас не лише Крим та частину Донбасу, а й ще багато чого.

Без цільового фінансування

Як відомо, захистити Україну від агресії зі сходу має «Стіна» — комплекс інженерно-технічних споруд уздовж лінії кордону на території кількох областей. Це не буде схоже на Велику китайську стіну, бо часи тепер не ті, і надійність оборони не залежить від товщини та висоти мурів.

На фінансування проекту «Стіна» передбачено 4,14 млрд. грн., із яких у 2015 році мали освоїти 1,07 млрд. грн., а нинішнього року — 1,24 млрд. грн. Проте, як повідомив у Фейсбуці спікер Держприкордонслужби Олег Слободян, за перші два роки реалізації проекту «Стіну» побудували лише на 12%. Найкраще йдуть роботи на Чернігівщині та Харківщині, де облаштовано відповідно 46 та 47 відсотків кордону. На Сумщині минулого року на «Стіну» не виділили жодної копійки. Передбачалося, що область буде включена до програми цільового державного фінансування нинішнього року, але не так давно стало відомо, що сумчанам доведеться зачекати ще. Поки що у рамках проекту «Стіна» замість Сумщини укріплюватимуть кордон на Луганщині.

— Незважаючи на відсутність державного цільового фінансування, ми укріплюємо кордон, так би мовити, за рахунок внутрішніх резервів, — каже полковник Сергій Тупахін. — Звичайно, рови та загородження не зупинять військового вторгнення, але коли ми встановимо новітні технічні засоби, це дасть можливість завчасно попередити про ворога та відстежувати його дії.

Порівняно із показниками, які я називав у лютневій публікації про «Стіну» на Сумщині, цифри збільшилися. За словами заступника начальника Сумського прикордонного загону, протяжність лінії протитанкових ровів подовжили на 0,7 км, і тепер їх на Сумщині — 51 км. Прокладено додатково 4 км протитранспортних ровів, і цей показник зріс до 78 км. До 16 км подовжилася загорожа із колючого дроту — нинішнього року проклали ще 1,5 км. Зазнали ремонту оборонні укріплення, вертольотні майданчики та інші інженерні споруди.

Залишається лише дивуватися, як прикордонникам без цільового фінансування вдається виконувати роботи, котрі, хоч як крути, коштують значних грошей. Минулого року сумському загону 3,6 млн. грн. виділила Держприкордонслужба. Окрім цього, продовжують допомагати волонтери, свідомі керівники та просто небайдужі громадяни. Мабуть, патріотична свідомість українців — це і є та справжня стіна, яка зупиняє ворога скрізь, у тому числі й на кордоні.

Сумська область