Історично склалося, що наймолодші міста Київщини виростали як супутники великих енергетичних об’єктів. Так було із Прип’яттю, а пізніше — зі Славутичем, які своїм народженням, хоч як боляче про це згадувати, зобов’язані Чорнобильській АЕС. До таких належить і Українка, що розташувалася поруч із Трипільською ТЕС і ось уже майже 50 років є життєвою колискою практично всього багатотисячного колективу станції.

...Якихось півгодини їзди і ми в цьому затишному, по-своєму оригінальному містечку. Його південно-західна частина — це житлові квартали, переважно багатоповерхові, центр буяє об’єктами соціальної сфери, а східна околиця мало не «вросла» в ТЕС. Але най більша гордість українців напевно набережна, що оперезала тутешній правий берег широченного Дніпра й по-особливому прикрасила місто. Саме на неї в міського голови Українки великі плани й надії на розвиток міста як туристичної Мекки.

Задуми і проблеми міського голови

Павло Козирєв працює міським головою в Українці вже 14 років. Якщо брати історію незалежної України, то більш як половину цього часу в Українці головує він. Виходить, що з ним пов’язана чверть біографії міста. Закінчив теплоенергетичний факультет Київського політеху. Каже, «ви собі не уявляєте, що таке була Українка в 2000, 2001, 2002 роках». Тоді Павло Козирєв дійшов висновку й вірить понині, що не можна добре жити в поганому місці. І з цим переконанням і твердим наміром усе в місті поміняти пішов на вибори. Люди обрали його й довіряють досі. В Академії держуправління отримав другу професію — магістр держуправління. Розповідає, що якось почув цікаву думку: мовляв, людина за життя повинна освоїти десять ремесел. Із роками полічив свої й вийшло вісім. Отже, «заповітна» мета вже близько.
— Павле Генріховичу, зрозуміло, що перша професія в Українці — енергетик. А друга?
— Ми її намагаємося навчитися — це туризм. Хочемо стати українською Юрмалою. У переддень 50-річчя міста є бажання зазирнути в майбутнє, визначитися, як житимемо наступні 50 років і яка в нас буде наступна професія. Отже, ми бачимо наступні 50 років і нову історію Українки як історію міста, що живе не тільки за рахунок промисловості, а також за рахунок індустрії туризму й розвитку пов’язаних із ним сфер.
— Вважаєте, що в місті є для цього всі передумови й підходящі обставини?
— З точки зору необхідних для туризму умов все практично ідеально. У нас три річки — Козинка, Стугна і Дніпро, чудовий ліс. Нашій міській набережній, яку облаштували й утримують спільно місто й підприємці, немає рівних. Тут створено всі умови для відпочинку, діють центри розваг для дітей, торгівлі, харчування. Чистоту й порядок підтримує спеціальна міська служба, що є, за нашим переконанням, прообразом муніципальної поліції. Є й прогулянковий теплохід. Сьогодні сюди приїжджають багато киян. Нині вибудовуємо концепцію подальшого розвитку інфраструктури набережної, обговорюємо її із громадою. Улітку в нас працювала школа молодих архітекторів. Знаєте, дуже цікавий погляд на місто з боку особливо 20-річних. Як свіжа кров. Одне слово, хотілося б, щоб наша майбутня туристична індустрія була така само надійна, як енергетика, і стала опорою подальшого розвитку Українки.

Є своє свято

За словами Павла Козирєва, найбільшим і найпопулярнішим святом в Українці є День міста. Триває він три дні, беручи початок у п’ятницю другого тижня вересня.
Цього року в рамках Дня міста запущено окремий проект: досліджується історія становлення міста, ведеться пошук перших тутешніх лікарів, учителів, міліціонерів, перших випускників школи. Люди гаряче відгукнулися — спогадів і реліквій набралося вже на цілу книжку. Напередодні 50-річчя міста, що наближається, вирішено ще більше активізувати цю роботу.
У другий день святкування, суботу, традиційно проходить Фестиваль дворів. Цього року він пройшов в одинадцяте. Його мета — задіяти у святі всі двори. Українка — місто багатоповерхівок. Побудовано їх так, що кожні три-чотири мають загальний двір. Там і відбувається в суботній день свято. Люди спілкуються, дітвора активно бере участь у конкурсах. У рамках заходу нагороджуються переможці конкурсу квітників. В Українці приблизно 150 під’їздів. У першому конкурсі взяли участь семеро осіб. А цього року — вже 250. Тепер Українка вся у квітах — квітників більше, ніж під’їздів. Створюються навіть скульптурні композиції. Головне, що турбота про благоустрій своїх дворів стала для городян повсякденною справою. Щорічно задається певна тема Фестивалю. Нинішнього року вона стосувалася учасників АТО. Їх в Українці 112 людей, і кожен двір ушановував своїх. Як уважає міський голова, це дуже важливо. Адже проблема багатоповерхового сектору — незнання найчастіше сусідів навіть на одному сходовому майданчику. Коли ж проходять святкові фестивалі, люди починають дружити, спілкуватися. А це перетворює девіз українців «В громаді, як у родині» в реальність. Знову-таки в суботу проходять зустрічі однокласників, на які з’їжджаються до Українки тутешні випускники різних поколінь.
У неділю всі святкові заходи переміщаються на міську набережну. Ранок починається з відкриття ярмарку спортивних секцій. В Українці з міського бюджету фінансується 16 секцій із 38 наявних. Усі демонструють свої досягнення, проводять показові тренування. Батьки приходять із дітьми й можуть поспілкуватися із тренером про умови й графіки занять, поїздки на змагання. У програмі також — урочиста хода жителів, виставки виробів українських майстрів, вручення нагород, фінал пісенного конкурсу «Голос Українки», вручення нагород переможцям, посвідчень почесного громадянина міста, медалей «Патріот Українки», якими цього року було визнано гідними учасників ліквідації аварії на ЧАЕС.

Місто і його турботи

— Мешканці підтримують починання й новації, ініційовані міськрадою?
— Авжеж. До того ж не тільки щодо створення комфортних умов для проживання, а й у розв’язанні побутових та інших проблем, що виникають. В Українці створено і діє цілодобово кол-центр, куди люди телефонують з різних питань. Він з’єднаний із системою керування електронним документообігом, що дає змогу контролювати виконання кожного звернення, кожної заявки. І справа поставлена так, що через певний час заявникові передзвонює сам диспетчер і цікавиться своєчасністю і якістю виконання роботи тією чи іншою службою міста. Поки людина сама не підтвердить, що її питання вирішили, воно не знімається з контролю. Через кол-центр надходить щорічно майже 5000 заявок.
Ще одну проблему в найближчому майбутньому вдасться вирішити місту. У нас лише три садки — один відомчий і два міські. Якщо початкову школу перевести в основну і звільнити тим самим приміщення для дитсадка, то будемо змушені ввести для школярів другу зміну. Тому шість років тому ми запроектували будівництво початкової школи: 4 поверхи, 16 класів, свій актовий і спортивний зали.
Розробили за рахунок власних коштів проект, але кілька років не потрапляли до держпрограми за фондом регіонального розвитку. Цього року завдяки підтримці обласної влади, нашому обласному депутатові Георгію Цагареішвілі все-таки домоглися виділення траншу в сумі 12 мільйонів гривень плюс 3 мільйони гривень ми додали з нашого бюджету. І будівництво почалося. Одночасно стали проектувати будівництво четвертого садка, а також житловий будинок із «вмонтованим» невеликим дитсадком для потреб тих людей, які там живуть. У результаті згодом це повністю зніме проблему стосовно дитячих садків.
Ще одна важлива нині програма — утеплення житла. Для початку утеплили один 14-поверховий будинок за рахунок міського бюджету, щоб подивитися на результат. Далі будемо разом із громадою тиражувати цей проект у місті. У будинках встановлено лічильники тепла, тепер думаємо про монтаж його регуляторів.
— Павле Генріховичу, сьогодні на слуху, особливо в Київській області, центри надання адмінпослуг. Як із цим справи в Українці?
— Я б сказав, що це одна з головних турбот міської влади. Наш проект центру муніципального обслуговування ще в 2012 році переміг на конкурсі Ради Європи. Впроваджувати ново-
введення нам було в принципі неважко. Ідея зводилася до того, щоб на першому поверсі міськради людина отримувала всі послуги, які їй необхідні від муніципалітету й не тільки. Центр працює шостий рік. Коли ми починали, в малих містах нічого схожого не було. З обласних першою була Вінниця. Тепер в українській транскрипції наш центр, як і в інших містах, називається ЦНАП. Тут є інфобокси, які, крім міського сайту, мають вихід в Інтернет: відвідувач може роздрукувати одразу те, що йому необхідно, — є інформаційні картки і бланки. Тобто людина може сама підготувати всі необхідні для нього матеріали. Показово, що папери приходять до міськради й тут «помирають»: уже дев’ять років у нас електронний документообіг.
— А чим ще в плані організації життя громади може похвалитися Українка?
— Українка — одне з перших міст в Україні, де є партипаційний бюджет. Тобто бюджет участі. Він діє з 2015 року. Що це означає? Одну з найважливіших позицій бюджету — фонд розвитку ми виносимо на відкрите обговорення. Наші громадяни через сайт міськради вносять пропозиції, куди спрямувати кошти, і голосують. Пропозиції, що набрали понад сто голосів, розглядаються міськрадою й фінансуються з цього фонду розвитку. Відповідне обговорення ми вже провели щодо бюджету на 2017 рік.
Ще один наш цікавий соціальний проект — інститут третього віку. Відсоток людей похилого віку в місті високий. Одні приїхали сюди ще на початку шістдесятих років минулого століття на будівництво Трипільської ТЕС, інші — трохи пізніше. Та так і осіли тут, стали пенсіонерами. Їхнє число поповнили однолітки-кияни, що поміняли столичний шум і неспокійний ритм на розмірене життя в Українці, що має нині один із кращих на Київщині рівнів комунальних і соціальних послуг. У нас є низка програм, реалізованих для людей похилого віку. В їх рамках розвивається партнерство між молодіжним парламентом міста і радою ветеранів. Молодь навчає пенсіонерів роботи на комп’ютері, читає лекції із психології, медицини. В інституті вже відбувся перший випуск, і тепер бажаючих піти туди вчитися стало ще більше.
— Частина, а то й більшість жителів пристоличних населених пунктів як правило працюють у Києві. Яка щодо цього ситуація в Українці і як вона позначається на житті міста?
— Камінь спотикання — у вітчизняній системі оподатковування, що доволі недосконала. Це особливо відчувається на місцях. Адже людина податки платить там, де працює, а послуги отримує за місцем проживання. І дуже часто ці два місця не збігаються. Українка в цьому плані — показовий приклад: отримуючи весь соціальний пакет у нашому місті, наші жителі, що працюють у Києві, «внесок» у нього не роблять, вони залишають податки в столиці. А якщо врахувати, що офіційно в Українці мешкають 15 тисяч громадян, а насправді майже 25 тисяч, то цей дисбаланс дуже відчутно позначається і на дохідній, і, особливо, на видатковій частинах міського бюджету. Схожа ситуація і з оподатковуванням підприємств. Багато які з них, розташовуючись на певній території, користуючись її ресурсами та інфраструктурою, податок на прибуток платять за місцем реєстрації, тобто не там, де здійснюють виробничу та іншу діяльність. Ми цю проблему не раз порушували. Але Центр, на жаль, поки що не готовий до обговорення і змін.

Чи бути центром?

— Пане голово, не можу не поставити запитання про реформування місцевого самоврядування, можливу участь Українки в об’єднанні громад. Яке місце в цьому відводить собі місто?
— Процес об’їдання громад, мабуть, захлинувся, чого й варто було очікувати за відсутності чіткої й повної визначеності. Адже, крім часткової фінансової децентралізації, інших її ознак поки що немає. Тому на поверхні рішення: запустити знову процес об’єднання і навколо цього ще півроку «поламати списи». Тривають дискусії, суперечки, круглі столи, консультації, працюють офіси реформ, їхні представники їздять по регіонах, пояснюють, як тепер кроїти і складати карти територій. Зачепив «перезапуск» і конкретно Українку. Адже вона — місто районного значення, хоча давно заслуговує на статус обласного. Перебуваємо ми в структурі Обухівського району. Тож його керівництво вважає, що Українка не може й не повинна бути центром громади. Питання про це з ініціативи райдержадміністрації було винесено на розгляд районної сесії. На щастя, воно не отримало підтримки. Знаю, що нині готується повторне внесення. Ось така ситуація, несподіваний поворот децентралізації й реформи самоврядування.
— Але ж Українка, наскільки відомо, самодостатня. Вона має право залишатися або окремою громадою, або об’єднати навколо себе ще декілька.
— Це так. Наша громада й окремо взята, і в об’єднанні з навколишніми селами абсолютно самодостатня і з економічної точки зору, і з технологічної, і з інфра-
структурної. У нас є відділення міліції, лікарня, пожежна частина, ЦНАП — усе необхідне для життєзабезпечення громади. Ми маємо навчальні заклади, в тому числі професійно-технічний ліцей і медичний коледж, авто- і залізничний вокзали, річковий порт. Із тих грошей, які у вигляді податків збирає Українка в бюджети всіх рівнів, на неї витрачається лише половина. Хіба не дивно водночас чути, що в Українці не буде самоврядування? Що, об’єднану громаду хочуть зробити одну на весь район із центром в Обухові? До речі, ідея «один район — одна громада» на Київщині нині насаджується посилено.
— Проте в об’єднанні передбачалась добровільність, урахування позицій сільських і міських громад...
— Пропонована нині концепція об’єднання «один район — одна громада» не тільки позбавлена логіки, вона — безглузда. І мова не тільки про випадок з Українкою. Є й інші райони, де кілька економічних центрів. Наприклад, Білоцерківський, в якому розташований Узин. Це само по собі місто, здатне об’єднати навколо себе найближчі села. Самодостатні потужні населені пункти є у Васильківському районі, зокрема, Гребінки й Калинівка. Або візьмемо Кагарлицький район. Там, як і в нашому випадку, два міста — Ржищів і Кагарлик. І свого часу Ржищів зробили містом обласного значення. Він вийшов із району, існує окремо. Логічно абсолютно. Щоб люди не їздили в Кагарлик по послуги. Те саме повинні були зробити щодо Українки. Але вчинили навпаки — містом обласного значення зробили Обухів, прийнявши абсолютно нелогічне рішення. Тому що жителі Обухова все одно в Обухові отримували всі послуги. А от Українка як їздила в Обухів, так і продовжує їздити, хоча може забезпечити всі послуги в себе.
— Ну добре, з об’єднанням проблеми. Ви очолюєте Асоціацію малих міст України. Який рецепт продовження реформи бачать малі міста?
— Є дві можливості насправді дати реформі поштовх. Перша — дозволити часткове об’єднання. За участі «якірної громади». Деякій частині громад це розв’яже руки. Але далеко не всім.
Справжнім потужним і системним кроком на шляху децентралізації стало б надання містам районного значення статусу міст обласного значення. Технічно це не спричиняє жодних проблем, перебуває в чинному правовому полі й переведе 248 двигунів (стільки в Україні міст районного значення) у режим «форсаж».

 

 

Під час святкування Дня міста.

Фото надано міським виконкомом Українки.