Дорофєєвій Ганні Данилівні (на знімку) незабаром виповниться 93. Більше двох років життя під час Другої світової війни вона віддала боротьбі з фашистами в партизанському тилу.
Згадуючи пережиті події, жінка не стримує сліз. Починаєш розуміти, що кожна зморшка — то слід пам’яті, який може розповісти так багато...
«Коли мені було 17 років, я працювала в конторі, була комсомолкою. Почалася війна, і ми зі співробітниками пішли записуватися в армію, але нас не взяли. Сказали, що ми потрібні для народного ополчення. Так почалися мої перші кроки в партизанський рух. Ми пройшли місячні навчання — як стріляти, надавати першу допомогу та інше. Після цього мене направили в загін імені Івана Нечаєва санінструктором.
4 серпня виїхали на нашу базу, а вже 5-го почали діяти, саме розпочалася окупація села Дмитрівка Знам’янського району. Першим партизанським завданням було розбити обоз. Ми його захопили, знищили фашистів, забрали їжу та зброю. Далі нас посилали на диверсійні завдання — підривати мости та потяги в Пантаївці, Користівці...
Так тривало, доки нашого командира не спалили в лісі гітлерівці, потім загін розформували. Мене направили зв’язковою до нової групи — імені Ворошилова. Тут було дуже тяжко, бо мала носити різні повідомлення, термінові листи та доноси. Саме під час виконання одного з таких завдань потрапила в гестапо. Було дуже страшно. Там мене сильно били. Відливали водою і знову били, доки я не знепритомніла. Німці подумали, що я мертва, і викинули в сніг. Але я прийшла до тями, і мене підібрала група партизанів та доставила до Дмитрівки в лікарню. Після тривалого лікування та операції я знову стала до виконання партизанських завдань. Моя партизанська діяльність тривала з серпня 1941 року по березень 1943-го. Потім застудилася. Саме в цей час наше село вже визволяли від окупації»...
Партизанку Ганну Данилівну Дорофєєву відзначено 12 нагородами. Серед них — орден «За мужність», медаль Жукова, нагрудний знак «Партизан України».
Той далекий героїчний партизанський гарт жінка зберегла на все життя. І сьогодні, в своєму поважному віці, вона сама утримує господарство. А ще — відвідує школи. Розповідає учням про своє партизанське життя та роки війни. Щоб вони знали й ніколи не допустили повторення такого. А вони бажають здоров’я цій світлій жінці. Бо вона — взірець! Патріотизму, самовідданості й мужності...
Кіровоградська область.
Фото Ольги ПОЛЯКОВОЇ.
