Пригадується, не раз і не два ми говорили про гостру потребу дружби між Україною і Росією. Але частіше про те, що цю дружбу щоразу ламають наші російські брати. Яким ми ніяк не догодимо навіть зі своїм президентом: утискали нас при всіх — від Кравчука до Януковича. І жодного разу не подали дружньої руки — листопадові 15 млрд. доларів кредиту з раніше награбованого в Україні «Газпромом» якщо й пообіцяли, то дали лишень три, та й то під порятунок персонально прем’єра Азарова. І от тепер маємо черговий прояв «дружби». Тобто, фактично, — війни, з офіційним її оголошенням російською стороною. Поки що, дякувати, без трупів, але втім...

Воно вам було треба?

Одразу скажемо: у Росії — безліч важелів впливу на Україну. Газ і митниця, «п’ята колона» і СБУ, значна частина ще радянської номенклатури і майже радянська міліція, «Сбербанк России» на кожному розі та ВТБ-Банк — поруч. А ще є «червоний» директорат і типовий пострадянський олігархат, є сила-силенна «штірліців» — громадян з російським громадянством, що мають українські документи, звання, посади, депутатство й пільги. Є цілі партії, як піонер готові виступити за першим свистком В. В. Путіна. Живий і «радянський Агітпроп» — і у вигляді єдиного інформаційного простору, і у вигляді домінуючої в Україні «свободи антиукраїнського слова».

І раптом — війна в Криму! Навіщо й чому? Люди, ще вчора готові розцілувати Володимира Володимировича, самі знаєте, в яке місце, раптом стають щирими патріотами України. Уже нормальних «тітушок» на місці не знайдеш — везуть їх побешкетувати в Донецьку чи Харкові (завдячуючи прозорому кордону й беззубим «прикордонцям»), кажуть, із самої Самари й навіть Кургана. Номенклатура, яка після харківського «сєверодонецька» була готова до відповіді «бандерівської влади» у Києві, спочатку схилила голову — сепаратизм за обставин майже воєнного часу «річ серйозна», а нині організовано (крім випадків, коли бандити з Росії буквально над душею висять) демонструють хоч і стриманий, утім теж патріотизм.

Верховна Рада й уряд, хоч і без особливого ентузіазму, але послідовно, згортають відносини з братньою Росією — і жодних ознак того, що побіжать і стануть у Москві просити «ярлик на князювання», не видно. Армія хоч, здавалося, і мусила втекти з першим пострілом — після міністрів оборони «за квотою Путіна», Саламатіна й Лебедєва, втім «не розбіглася в різні боки».

А все інше — ще гірше! Решта — це реакція світу. Поки що навіть Гондурас не проголосив, що підтримує путінську агресію в Україні. А от гнівний осуд у середовищі найбагатших і найвпливовіших — скрізь і всюди...

Постає запитання: воно вам було треба? Хто-небудь порахував наслідки? А якщо точніше, то вони вже відомі. Росію просто викинули з «Великої вісімки» — клубу провідних імперіалістичних держав. І тільки за понеділок втрати російського фондового ринку, через обвал котирувань акцій провідних компаній («Газпром» — мінус 14 відсотків!) одномоментно, становили суму більшу, ніж усе, що витрачено й розкрадено на сочинській Олімпіаді. А це, нагадаємо, 51 мільярд доларів.

Найголовніше, що це тільки початок. Адже президент США Б. Обама і його держсекретар Дж. Керрі відкритим текстом сказали слово «санкції». Для бізнесу інших слів і говорити не треба — почалася панічна втеча капіталів з Росії.

Зрозуміло, що доля кримських бандитів (а новий «прем’єр» АРК, як стверджує в інтерв’ю Радіо «Свобода» народний депутат від півострова Андрій Сенченко, саме бандит зі стажем на кличку «Гоблін») не байдужа В. В. Путіну. Інше питання: чи варто було через їхнє піднесення й підтримку пустити під укіс усі дипломатичні, а може, й економічні досягнення Росії за останні 15 років? Ну, і зрозуміло, що на роки (якщо все обійдеться без крові) й на десятиріччя (якщо з кров’ю) будуть зіпсовані відносини Росії з Україною та українцями. Тобто громадянами України всіх національностей, і російськомовних у тому числі. Утім у чому річ?

Є такі думки

Спробуємо послухати не останніх у світі, в Росії й в Україні людей. Слово, мабуть, найближчому союзникові Путіна (білоруський Лукашенко та казахський Назарбаєв стоять подалі) — канцлерові Німеччини Ангелі Меркель. «Канцлер ФРН Ангела Меркель у телефонній розмові із президентом США Бараком Обамою зазначила, що російський президент втратив «зв’язок з реальністю» і перебуває «в іншому світі». Такого висновку вона дійшла після телефонної розмови з Володимиром Путіним, повідомляє газета «The New York Tіmes».

Хто без пляшки не зрозумів, про що розмова, ось думка Станіслава Бєлковського, одного з провідних російських політологів і соціологів. (Додамо: багато чого, що зараз робиться на виборах у Росії, у нас і навіть у світі, придумане його недурною, але досить суперечною головою):

«Я щойно прибув з наради Інституту судової психіатрії ім. Сербського, де ми з колегами провели оцінку подій, що відбуваються. Ми поставили Володимирові Путіну діагноз — гіпертоксична шизофренія. За психотипом він — параноїк, людина оборонної свідомості. Але під впливом зовнішніх складних подій параноїк може стати шизофреніком... Зовнішній імпульс справляє на психіку цієї людини незабутне враження... Цією переломною подією була сочинська Олімпіада. Путін настільки вірив і чекав, що стадіон «Фішт» обрушиться під час церемонії відкриття чи закриття або що Росія програє Олімпіаду, що коли цього не сталося, він вирішив, що здатен на все. У психіатричній літературі цей феномен описано як кесареве божевілля: коли людину ніщо не обмежує, вона перестає усвідомлювати те, що вона робить. Це синдром, дуже близький до гіпертоксичної шизофренії. Дружина Путіна ще якось стримувала його божевілля, але він з нею розлучився». (Станіслав Бєлковський. Путіну бідному мозок хворий звело. Ж-л «Сноб», 1.03.2014).

Про кігтик, що загруз

Отже, є думка, що рішення про введення військ в Україну ухвалювала, схоже, не зовсім здорова людина. Ми абсолютно з цим не згодні! Адже в розвідку від КДБ брали тільки справжніх арійців — з характером нордичним і витриманим. Зрозуміло, що здоров’я — воно не залізне, та й «хлопчики криваві в очах» після московських вибухів, «Норд-Осту», Беслана, різних інших трупів в електричках, тролейбусах і на вокзалах, зрозуміло, чого варті. Але одразу — ціла зграя лікарів, огляди, перевірки тощо, щоб був здоровий і виграв ще з десяток виборів.

І це не звичайні «заклопотаності», а добре продумані й організовані санкції. На рахунок «раз» — ви поза «великою вісімкою». На рахунок «два» — і увесь світ знає, що «Путін — це Гітлер». На рахунок «три» — 50 «з гаком» мільярдів доларів корова язиком злизала за одне присідання. (Та ще ж нічого й не було!).

Понад те, «хохли», котрі за своїм звичаєм зобов’язані або розбігтися, або впасти на коліна, або заявити про відділення Сходу від «бандерівців», навіть не подумали нічого такого робити. Ви не повірите, але завчасно привезені, у тому числі, із Самари до Харкова, Донецька й Одеси молодці, спочатку наїлися досита, а потім пішли в атаку. Віддухопеливши принагідно у тому ж Донецьку, найкращих людей Партії регіонів. За повної бездіяльності «радянської міліції»...

До речі, затяті набіги на Донецьк, Луганськ, Харків та Одесу, коли всі місцеві вже практично стали патріотами України, — це батіг. Пряник — у тому, що, гарантую, сьогодні або вчора новій владі в Києві мільярди прямісінько в руки тицяли. Тільки скажи, що все добре, що в нас дружба, що конфлікт вичерпано. Бо нам же потрібно з Криму з «перемогою» повернутися. Та ще й дуже швидко! Тоді Захід з рік поморщить носа, а потім пробачить. Якщо затриматися на тиждень-другий, то тільки виліт кулею Чорноморського флоту із Севастополя і втрата ще 50 мільярдів буде зовсім непоганим результатом.

Зрозуміло, що в такій ситуації в України з’являється шанс зміцнити незалежність. Шанс з’являється й у Росії. Подолати путінщину, спробувати жити по-людськи і дружити з Україною. Дружити, а не грабувати, ламати через коліно й принижувати. І ми разом багато чого досягнемо.

Утім, ми не самотні у схожій думці. Знову слово С. Бєлковському (та сама стаття): «Ми дуже довго сиділи й думали, коли ж упаде режим Володимира Путіна і як це може статися. Сьогодні Володимир Володимирович дав нам вичерпну відповідь на це запитання... Ми маємо ідею ввести війська в Україну. Утопити російський Чорноморський флот можна двома-трьома ракетами П’ятого флоту США, який перебуває в Бахрейні. Для цього навіть не треба вводити П’ятий флот у Чорноморський басейн, треба просто натиснути кнопочку й запустити ракету... У мене є припущення, що от-от усе скінчиться. Проблема в одному: що прийде на зміну всьому? Це набагато важливіше й трагічніше запитання, ніж падіння Володимира Путіна, який, нарешті, підписав свій смертний вирок. Якого, до речі, у нього ніхто не просив». Що тут ще додати? Боже, врятуй Росію...