Оборонна реформа

8 жовтня 2016 366

Не розраховувати на «Джавеліни», а активізувати свої «Гарпуни»

Воєнна загроза не зникла, хоч і відійшла на другий план. Справді, констатуємо відсутність ознак можливого масштабного воєнного сценарію. Ризики військового характеру можуть пов’язуватися із тактичними атаками, обстрілами та загальним продовженням війни низької інтенсивності з метою підживлення самої ідеї збройного протистояння всередині України. Тому використати час потрібно для того, щоб ЗСУ отримали можливість вести всепогодну безконтактну війну в будь-який час доби.

На жаль, Мінські домовленості мають дедалі менше перспектив. Москва удосконалює форми ведення війни проти України. Це потребує відповідної реакції військово-політичного керівництва України. А саме — необхідні рішення щодо кардинальної зміни вигляду ЗСУ та модернізації системи переозброєння, а також розвитку національного оборонно-промислового комплексу (ОПК). Усі ці рішення не прийняті... За два з половиною роки війни не з’явилося програм розвитку ЗСУ і ОПК, а занадто утаємничену програму розвитку ОВТ було ухвалено без документа, що регламентує розвиток армії.

Мотиваційна професійність

«Нова армія — це нові українські військові, нові солдати. Дуже мотивовані, патріотичні, професійні та молоді». Саме такі слова можна знайти у промові Петра Порошенка 16 вересня 2016 р. — під час пленарної частини щорічної зустрічі Yalta European Strategy. Але на практиці владою робиться дуже мало для реальних змін у сфері посилення обороноздатності. Хоча Генеральний штаб ЗСУ запланував за рахунок контрактників відмовитися від нової хвилі мобілізації (кожен місяць в ЗСУ приходять майже 6 тисяч контрактників, до кінця року очікується добір 15—18 тисяч; до 2016 року в ЗСУ було прийнято на службу за контрактом 53 тисячі, з яких майже 11 тисяч — з числа мобілізованих військовослужбовців), однак із поповненням не все так добре. Президенту Порошенкові навіть довелося ветувати закон, що дозволяє військовим, які уклали на початку АТО контракти «до завершення особливого періоду», розірвати їх або укласти такі контракти заново. По суті, це є ознакою демотивації певної частини військовослужбовців. І це, без сумніву, є наслідком помилкових підходів у формуванні ідеології національного війська.

Очевидно, військово-політичному керівництву слід повернутися до розгляду реалістичного мотиваційного пакета та змінити стратегію будівництва ЗСУ майбутнього. За певними ознаками, від початку військової російської агресії Україна реалізовує помилковий шлях розвитку збройних сил, в результаті армія досягла чисельності майже 280 тисяч військовослужбовців, на утримання яких йде понад 80% оборонного бюджету. Це не дозволяє оперативно перейти на рейки створення професійного війська та розгорнути масштабне переозброєння на нові зразки озброєнь і військової техніки (ОВТ). За розрахунками ЦДАКР, доцільним є створення професійного ядра ЗСУ чисельністю 30—40 тисяч військових, необхідних для ведення бойових дій на сході України. За умов вдалого впровадження рішень уже через 4—5 років Україна могла б мати 140—150-тисячну професійну армію та розвинуту систему підготовки мобілізаційного ресурсу через утворені за рахунок місцевих бюджетів Війська територіальної оборони.

Що ж до «мотиваційного пакета», то варто включити низку пільг та преференцій для професійних військовослужбовців. Зокрема, передбачати привабливі умови раннього виходу на пенсію солдатського та сержантського складу, пільгові умови отримання житла, освіти, якісне медичне забезпечення, страхування, монетизовану систему нагород та значно вищий рівень грошового забезпечення.

На сніданок замовляємо західну допомогу, на вечерю — свої «Оплоти»

До розвитку ЗСУ належить налагодження процесу переозброєння війська. Нещодавно військове відомство провело брифінг під назвою «Поточний стан та перспективи забезпечення Збройних Сил України озброєнням і військовою технікою» за участі начальника озброєння Збройних Сил України генерал-майора Миколи Шевцова. Даний захід підтвердив побоювання аналітиків нашого центру щодо відсутності намірів профільного міністерства забезпечити армію стратегічно важливими озброєнням та військовою технікою. Серед вагомих перспектив згадали лише проект «Вільха» — створення нової системи РСЗВ на базі РСЗВ «Смерч». А також про наявність програми підготовки до випробувань оперативно—тактичного комплексу «Грім-2». Навіть броньована машина «Оплот», закупівля якої передбачена Держпрограмою розвитку озброєнь, очікується лише в 2017 році.

Питання систем ППО, бойових літаків або безпілотних комплексів не розв’язані.

Водночас, важливим стало повідомлення польських партнерів про готовність посилити військово-технічне співробітництво з Україною. Так, польський «Промисловий центр оптики» почав постачати нашим захисникам прилади нічного бачення, системи спостереження для бронетехніки і різне електрооптичне обладнання для особового складу. Після періоду ретельної підготовки угоду про співпрацю з Україною в сфері безпілотної розвідки минулого року підписано з приватною компанією WB Electronіcs.

Серед позитивних подій — рішення НАТО збільшити допомогу Україні для реформування сектору безпеки та оборони. Такої позиції досягнуто під час засідання комісії Україна—НАТО в Брюсселі 22—23 вересня. У цьому контексті цікавою є думка Сергія Згуреця, директора інформаційно-консалтингової компанії Defence Express, щодо необхідної військово-технічної допомоги: «Якщо говорити про те, яку зброю ми хотіли б отримати, то я б із задоволенням виділив би протикорабельні і крилаті ракети. Ті самі «Гарпун», наприклад, можна поставити на будь-яку платформу і створити так званий «москітний флот» для ефективної боротьби з російськими кораблями на Чорному морі. Але згадаймо про те, що є у нас. Маємо досить ефективні, високоточні протитанкові ракети, які виробляються серійно. На жаль, далеко не завжди особовий склад здатний користуватися українськими засобами ураження. По-перше, місце цих розрахунків не враховано в бойових порядках нашої армії, а по-друге, в нас не передбачена ефективна підготовка фахівців для експлуатації нових зразків озброєнь. Тому перш ніж кричати: «Дайте нам «Джавеліні», я пропоную в повній мірі користуватися вітчизняним потенціалом, який теж може підняти обороноздатність країни».

Меню вітчизняного ОПК потребує нової кухні

Зараз ДК «Укроборонпром» постачає лише те, що може. Поки що український оборонно-промисловий комплекс не здатен забезпечити левову частку потреб армії, причому в найважливішій номенклатурі ОВТ і послуг. Україна ніколи не виробляла й не виробляє бойових літаків, комплексів протиповітряної оборони, корабельного озброєння, ударних і оперативно-стратегічних та оперативно-тактичних безпілотних авіаційних комплексів (БАК), бойових вертольотів, значної частини авіаційного керованого озброєння, переважної більшості боєприпасів, стрілецької зброї і ще багато чого. І це означає, що вибір способу забезпечення сил оборони в цих потребах повинен вирішувати міжвідомчий орган, з урахуванням виразно виведеного Генштабом ЗСУ переліку пріоритетів, аргументованих висновків інституту генеральних конструкторів і науково-технічної ради (остання може формуватися з директорів оборонних підприємств, економістів, провідних профільних учених). Між іншим, українські чиновники і політики все ще їздять світом із проханнями про військово-технічну допомогу замість пропозицій на взаємовигідних умовах спільних проектів з виробництва зброї. Для цього просто не створено умов.

Багато проблем і всередині держави. Так, згідно з постановою КМУ №464 (ухваленою ще в часи Януковича), підприємства можуть при ціноутворенні ОВТ додати в прибуток 1% на закуплені комплектуючі, й не більше 15% на інші вузли виробу — і все це до оподаткування. В той час, коли кількість приватного сектору ОПК зростає, є сенс забезпечити рівні права приватних і державних підприємств. Щоб не вийшло «тотальної імпортизації» зброї.

Влада мала б реалізувати низку заходів. Зокрема ліквідувати ДК «Укроборонпром» та перенести функції вироблення військово-технічної політики, а також координації і управління підприємствами в Кабмін — в центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Там доцільно утворити наглядову і громадську ради. Будь-який імпорт має проходити через рішення замовника без жодних посередників у вигляді спецекспортерів.

Природно, довести до кінця справу з ключовими програмами — розвитку ЗСУ й ОПК. Прийняти до десятка законів, яких бракує, — від законів про виробництво ОВТ та про державно-приватне партнерство до багатостраждального закону про військово-технічне співробітництво. На законодавчому рівні вирішити проблему підготовки виробництв (нинішнього року було передбачено 1% ВВП — виділено чистий нуль, на 2017-й передбачено вже 0,2% — очікується теж нуль...). Максимально використовувати ВТС для створення спільних виробництв із використанням нових технологій на території України, а також для залучення інвестицій провідних світових компаній, зокрема й для ринків третіх країн. Нарешті, створити рівні умови для приватних і державних підприємств. Для цього здійснити лібералізацію всієї системи військово-технічного співробітництва (ВТС), перейти від заборонної до повідомної системи експортного контролю. А також забезпечити держгарантії під приватні ініціативи — включенням у державне оборонне замовлення при відповідності заявлених характеристик.

До цього можна додати активну й повністю прозору приватизацію оборонних підприємств із залученням провідних світових компаній. Чутлива система виробництва та торгівлі зброєю має регулюватися виключно законами.

Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР).