За роки незалежності головною подією у сфері вітчизняного енергозбереження було і залишається прийняття в дев’яностих роках минулого століття Закону України «Про енергозбереження».

Відповідно до цього закону створили профільну державну інституцію — Держкомітет з енергозбереження. Дещо пізніше — Державну інспекцію з енергозбереження, а ще за рік — Центральну групу енергоаудиту. Спираючись на державні гарантії, стала працювати енергосервісна компанія УкрЕСКО і реалізували перші проекти за стратегією ЕСКО. Почалась доволі активна робота над створенням нормативно-правової бази енергозбереження: основоположні державні стандарти, інші нормативні документи, налагоджено систему контролю за використанням енергоресурсів завдяки діяльності Державної інспекції з енергозбереження і, нарешті, було закладено основні підвалини енергетичного аудиту в Україні.

 

 

Затим розпочався пошук реальних джерел фінансування, зокрема для створення так званого «економічного механізму енергозбереження». Хоч як прикро це констатувати, але поки що жодна із спроб не дала бажаних наслідків. Ми продовжуємо залишатися енергозалежними і аж надто енерговитратними. Можливо, не ті джерела для фінансування проектів та не ті підходи до стимулювання енергозбереження обрали? Давайте зупинимося на кожному окремо.


Запровадити податок 


Збільшення податкового тиску на підприємства, що працюють в Україні та сплачують податки, не може бути безмежним, а тому розраховувати на це не варто. Перша (і остання!) спроба встановити п’ятивідсотковий податок на нафтопродукти була дуже швидко — за кілька тижнів — скасована.


Штрафи за понаднормативне споживання


Досвід Державної інспекції з енергозбереження засвідчив недоліки «штрафного стимулювання енергозбереження». Відповідно до її приписів призначалися штрафні санкції за неефективне використання енергоресурсів. Проте за відсутності в підприємств грошей це джерело навряд чи допоможе розв’язати фінансові проблеми енергозбереження. Мали місце вельми сумнівні приписи щодо штрафних санкцій. Певною мірою через це було прийнято не бездоганне рішення про припинення діяльності Державної інспекції з енергозбереження.


Створення фондів


Вітчизняний досвід створення фондів енерго-збереження значною мірою дискредитував саму ідею. Гроші, що надходили до такого фонду, спрямовувалися до державного бюджету. А регіональні фонди енергозбереження, за поодинокими винятками, — не зовсім прозорі. Так, рішення про використання грошей згаданих фондів часто приймають невідомо ким створені ради та невідомо з кого створені експертні структури цих фондів.

Сподіватимемося, що остання спроба створення фонду енергозбереження з урахуванням зарубіжного досвіду, що нею нині так опікуються експертне середовище та уряд, стане успішною. Найважливіше — поставити дієві запобіжники корупції.


Про джерела формування


Може бути три джерела формування фонду: приватний капітал, бюджетні кошти та бюджетні кошти із залученням іноземних інвесторів. Приватний капітал за наявності сприятливого для інвестицій клімату може реалізовувати проекти у сфері енергоефективності та енергозбереження без створення спеціального фонду та узгодження його з міністерствами та відомствами. Створення фонду тільки з використанням бюджетних коштів не видається реалістичним через обмежені можливості бюджету, адже досі жодна із програм та стратегій не була профінансована. Не слід відкидати й небезпідставні побоювання корупційних проявів. Тим часом презентована віце-прем’єр-міністром — міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадієм Зубком концепція створення Фонду енергозбереження передбачає, окрім бюджетних коштів, залучення іноземних інвесторів. Задля зменшення корупційних ризиків, мабуть, доцільно було б передбачити право вето іноземних партнерів фонду на використання коштів.


Не забуваймо про пільги


Запровадження пільг на проведення робіт з енергозбереження, на енерго-зберігаючі технології та обладнання, тобто директивне енергозбереження. Це є спробою запозичення західного досвіду. Оскільки важко визначити юридично, яка саме технологія чи обладнання є енергоефективними в кожному конкретному випадку, ці спроби приречені. Винятком тут може бути хіба що так зване «маркування» побутової техніки. Несерйозними є також аргументи щодо оцінювання енергоефективності обладнання й технології за питомими витратами енергоресурсів: один і той само тип обладнання чи технологія в одному разі можуть бути ефективні з точки зору економіки, а в іншому — ні. Так само за умови зростання обсягів виробництва питомі витрати для більшості випадків зменшуються. А створення будь-яких експертних органів, що визначатимуть, яке саме обладнання є енергоощадним, призведе до надмірної частки суб’єктивізму під час оцінювання. За відсутності вітчизняного виробництва переважної більшості типів енергоефективного обладнання ми стимулюватимемо закордонних виробників такого обладнання.


Реалізація проектів за стратегією ЕСКО


Цей підхід до фінансування проектів у сфері енергозбереження широко застосовується в розвинутих країнах уже впродовж багатьох років. Рік тому було прийнято два основоположні закони щодо запровадження енергосервісу. На жаль, традиційно для сфери енергозбереження ці закони позбавлені «прямої дії». Справді, передбачалася реалізація ESCO-проектів згідно з примірним договором, форму якого затверджує Кабінет Міністрів. Період окупності проекту визначається під час проведення енергоаудиту, після чого фіксується в договорі на реалізацію проекту. До того ж на час реалізації ESCO-проекту надаються податкові пільги. На жаль, минулого літа було скасовано систему енергоаудиту в Україні. Тому нині відсутні будь-які застереження щодо достовірності показників ESCO-проекту, а відповідно, і до можливих втрат надходжень до бюджету.


Групою експертів розроблено концепцію реалізації так званого «економічного механізму енергозбереження». Уявімо ситуацію: протягом року підприємство знизило у структурі собівартості частку витрат на енергоресурси, збільшивши — не зменшивши — водночас обсяги виробництва. У такому разі частина витрат на енергоресурси, що її вдалося заощадити, підпадає під пільгове оподаткування або взагалі не оподатковується. Державі це дасть змогу щонайменше не знизити податки, оскільки обсяги виробництва і прибуток зросли, а з урахуванням ПДВ та інших податків надходження до бюджету зростуть. Тривалість цієї пільги становитиме рік, після чого зростання надходжень до бюджету буде ще більше. Підприємства від запровадження такого підходу отримають реальні — не бюджетні — гроші на реалізацію енергоощадних заходів. Зросте зацікавленість реалізовувати саме безвитратні (організаційні) та маловитратні швидкоокупні — протягом одного року — проекти. Зацікавленість у запровадженні неенергомістких технологій і підвищенні матеріало- та фондовіддачі та у випуску неенергомісткої продукції.


Для держави навіть протягом першого року надходження від оподаткування не зменшаться, а з урахуванням ПДВ — зростуть. У подальшому грошові надходження збільшаться за рахунок підвищення доходів підприємств.

Більше того, зменшиться навантаження на бюджет, оскільки гроші на енергозбереження підприємства отримуватимуть безпосередньо від конкретних інвесторів конкретних проектів, а не від держави. Зменшаться також витрати на закупівлю під державні гарантії енергоносіїв, а народ України отримає більш сучасні та енергоефективні технології, що завдяки зменшенню енергоспоживання дасть змогу істотно поліпшити екологічну ситуацію.


Володимир МАМАЛИГА, кандидат технічних наук,  доцент, магістр бізнес-адміністрування, сертифікований енергоменеджер.


Мал. Миколи КАПУСТИ.