16 вересня 2016 року у Львові відбулась Західноукраїнська панель Національного форуму «Всеукраїнське громадське обговорення реформи державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні», на якій представники влади, експерти та громадськість обговорили нагальні питання щодо проведення реформи в сфері інтелектуальної власності. Це перший етап такого широкого обговорення вказаної проблематики. Наступні відбудуться у Харкові, Одесі та Києві.


Про що говорили та до чого домовились — з вуст учасників.

 

Степан КУБІВ, Перший віце-прем’єр-міністр -міністр економічного розвитку та торгівлі України:

 


— 16 вересня цього року у Львові відбулась Західноукраїнська панель Національного проекту «Всеукраїнське громадське обговорення реформи державної системи правової охорони інтелектуальної власності». Участь у роботі Форуму взяло понад 100 експертів та представників громадськості, які обговорили нещодавно схвалений урядом План реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Одне з ключових завдань реформи — створити прозорий, ефективний, вільний від корупції Національний орган інтелектуальної власності (НОІВ). Функції НОІВ виконуватиме державна організація, що буде створена на базі «Укрпатенту» шляхом його реорганізації та Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується. Це дозволить суттєво спростити процедури отримання охоронних документів на результати інтелектуальної праці без складних бюрократичних процедур, корупції та зловживань чиновників. Оновлений офіс працюватиме максимально прозоро за принципом «єдиного вікна». До процесу створення НОІВ залучено провідних науковців, юристів-практиків, представників міжнародних компаній, які мають досвід роботи у цій сфері.


Попри опір старої системи і багатьох популістів ми створимо нову європейську модель державного управління сферою інтелектуальної власності. Це буде поступовий процес, зважений та прозорий, адже маємо забезпечити надійний захист та ефективну роботу. Адже саме ефективність роботи органів державної влади, їх відповідність вимогам часу та високому рівню професіоналізму — є основною вимогою сучасної державної політики у будь-якій сфері.


Загалом План реформи складається із трьох напрямів: перше завдання — інституційні зміни, другим завданням є реорганізація системи колективного управління, третє завдання — імплементація положень Угоди про асоціацію з ЄС у національне законодавство. Важливо, що зміни відбуватимуться поступово, поетапно, що дозволить реалізувати Концепцію без будь-яких ризиків для функціонування системи.


Реалізація реформи згідно з Планом реформування потребує якнайширшого громадського та експертного обговорення. Це дозволить публічно проаналізувати план та концепцію, віднайти найбільш ефективні та швидкі механізми її впровадження у життя.


З цією метою Мінекономрозвитку започаткувало Національний форум, який пройде у кількох найбільших містах України. Перший етап відбувся у Львові 16—17 вересня 2016 року. Форум у Львові організовано Мінекономрозвитку спільно з Львівською обласною державною адміністрацією та Львівською обласною радою за сприяння та підтримки низки громадських організацій, вищих навчальних закладів та наукових установ з метою максимально широкого та професійного обговорення реформи сфери інтелектуальної власності як одного із пріоритетів діяльності уряду на 2016 рік.


Під час Форуму ми підписали Меморандум про співпрацю між Мінекономрозвитку, Львівською ОДА та Львівською обласною радою, який сприятиме формуванню злагодженого та взаємовигідного співробітництва у сфері захисту прав інтелектуальної власності.


Щиро сподіваюсь, що саме в такому відкритому та професійному діалозі ми в змозі знайти правильний вектор розвитку нашої держави.


Олександр СВЯТОЦЬКИЙ, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, радник Першого віце-прем’єр-міністра України:

 


— Сьогодні в Україні діє 48 міжнародних договорів і угод, що ратифіковані Верховною Радою України, у тому числі, підписана та ратифікована Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також 12 міжурядових угод з питань охорони інтелектуальної власності, які, зокрема, зобов’язують нашу державу забезпечити:


1. Високий рівень реалізації прав інтелектуальної власності.


2. Законні засоби для ефективного припинення протиправних дій, які були спрямовані проти будь-якого правопорушення прав.


3. Умови для здійснення цивільно-правових, кримінально-правових та адміністративних способів захисту прав, а також для відповідних заходів на митному кордоні.


4. Умови для того, щоб власники прав інтелектуальної власності одержували «адекватну компенсацію» за збитки, що заподіяні порушеннями їхніх прав.


5. Прийняття справедливих рішень, які ґрунтуються на доказах, що можуть бути перевірені та спростовані сторонами.


6. Ефективність і передбачуваність судової системи в частині провадження у справах, пов’язаних із інтелектуальною власністю.


7. Процедури, що стосуються захисту прав, повинні бути справедливими та рівними для всіх. Вони не повинні бути необґрунтовано обтяжливими, складними або затратними, а також не обмежуватися в часі для прийняття необхідних дій.


Водночас, на сьогодні в Україні існують певні проблеми імплементації міжнародних стандартів щодо захисту прав інтелектуальної власності, серед яких:


1. Передусім неефективне державне управління і відсутність координації діяльності органів державного управління щодо охорони прав інтелектуальної власності та застаріле законодавство, яке не відповідає сьогодні європейським актам і сучасному стану суспільних відносин.


2. Невиправдано ускладнені процедури державної реєстрації та захисту прав інтелектуальної власності, які містять корупційні та дискримінаційні ризики через їх непублічність та непрозорість.


3. Правоневизначеність щодо підвідомчості спорів у сфері захисту прав інтелектуальної власності.


4. Відрив науки від бізнесу через відсутність інфраструктури комерціоналізації наукових досягнень і впровадження їх у виробництво.


5. Відсутність культури і поваги у суспільстві до права інтелектуальної власності.


6. Відсутність прозорих і доступних процедур набуття та захисту прав інтелектуальної власності.


7. Недосконалі механізми протидії корупції у сфері захисту прав інтелектуальної власності.


8. Неврегульованими залишаються також проблеми:


— колективного управління авторськими та суміжними правами;


— володіння та управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, які створені за рахунок коштів державного бюджету та централізованих загальнодержавних фондів;


— не визначено, в яких конкретних випадках, в якому порядку держава може набувати і використовувати права власності на об’єкти інтелектуальної власності.


9. Проблема законодавчого врегулювання питань захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, український законодавець приділяє значну увагу лише процедурі надання прав, але не дуже замислюється про долю охоронюваного об’єкта в його подальшому життєвому циклі, як і про наслідки реєстрації.


10. Сьогодні в Україні існує проблема у ряді сфер, особливо комп’ютерних програм, аудіовізуальної продукції, де діють стимули до споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності і також до її виробництва через високі надприбутки, які можна отримувати внаслідок недотримання таких прав.


Одне із основних завдань України на сучасному етапі — імплементація європейських норм прав інтелектуальної власності, що випливає з Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.


Руслан СТЕФАНЧУК, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, радник Першого віце-прем’єр-міністра України:

 


— Сьогоднішня реформа інтелектуальної власності, безумовно, тісно пов’язана із підготовкою нової концепції законодавства у цій сфері. І саме на визначення концептуальних засад нового законодавства, а також перспектив його систематизації і повинна бути спрямована на сьогодні діяльність науковців та практиків з інтелектуальної власності. Це все разом іменується збалансована правова політика.


Повертаючись до питань систематизації законодавства в сфері інтелектуальної власності, хотілося б одразу зазначити, що розпорошений масив національного законодавства не сприяє його одноманітному, а відповідно і ефективному законодавству. Адже, якщо з викладених позицій розглянути чинне українське законодавство у сфері інтелектуальної власності, то в неупередженого дослідника воно навряд чи викличе велику кількість позитивних оцінок. З одного боку, всі чинні у цій галузі закони містять численні й досить серйозні протиріччя один з одним (а іноді — і з іншими законами). З другого боку, — сам їх «набір» є досить випадковим, бо навряд чи хтось в змозі чітко пояснити необхідність існування, наприклад, спеціального Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». Крім того, зміст деяких із законів не містить жодного адекватного регулювання найважливішої частини відносин інтелектуальної власності — договорів про використання її об’єктів. Інакше кажучи, власне «ринок інтелектуальних продуктів» (їх майновий обіг) залишається практично неврегульованим. Тому нові ідеї, які закладаються в період реформування сфери інтелектуальної власності та її захисту, змушують нас шукати нові підходи, одним із яких є створення Кодексу законів про інтелектуальну власність. До такого висновку нас також підштовхує і світовий досвід. Так, у Франції кодифікація у сфері інтелектуальної власності відбулась в 1992 р. та завершилась прийняттям Кодексу інтелектуальної власності Франції (Code de la Proprіete Іndustrіelle), набрав чинності 01.07.1992 р. У Філіппінах Кодекс інтелектуальної власності (Іntellectual property code) був введений в дію Законом № 8293 1997 р. і включає в себе норми стосовно патентів, торговельних марок, авторського права, комерційних найменувань та товарних знаків. В Італії Кодекс промислової власності (Іndustrіal Property Code) стосується лише сфери промислової власності, авторські та суміжні права регулюються окремим Законом про авторське право № 633/19411. У Португалії сфера інтелектуальної власності регулюється Кодексом про авторське право і суміжні права, затвердженим декретом від 14.03.1985 р. № 63/85 із змінами і Кодексом промислової власності (Іndustrіal Property Code), затвердженим декретом від 05.03.2003 р. № 36/2003 із змінами, внесеними до нього у 2007 і 2008 роках.


Робота щодо створення Кодексу інтелектуальної власності на сьогодні проводиться в Естонії, яка у 2012 році успішно здійснює її за підтримки Європейського Союзу в рамках національної програми «Розвиток кращого законодавства». Цікавим є той факт, що в Бельгії було прийнято Кодекс економічного права (Code of Economіc Law), який набрав чинності 01.01.2015 року. Одинадцята книга цього кодексу присвячена висвітленню положень у сфері інтелектуальної власності.


Також варто зауважити, що на сьогодні серед науковців та законодавців на європейському рівні все частіше звучить пропозиція розробити найближчим часом Європейський кодекс права інтелектуальної власності, що сприяло б інтеграції права інтелектуальної власності у майбутньому та виробленню єдиних підходів до регламентації відносин у сфері інтелектуальної власності у європейських країнах. Такий кодекс зміг би увібрати все найкраще з національних правопорядків та запропонувати єдиний набір правил, які би сприяли ефективному здійсненню та захисту прав інтелектуальної власності.


Тому одним із найбільш ефективних способів вирішення законодавчих проблем у сфері інтелектуальної власності є прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта — Кодексу законів про інтелектуальну власність, який би об’єднав і консолідував усі норми стосовно здійснення та захисту прав інтелектуальної власності, що б, з одного боку, полегшило пошук необхідних положень та, з другого боку, сприяло би однозначному правозастосуванню.


Богдан ЛЬВОВ, Голова Вищого господарського суду України:

 


— Сучасний розвиток механізму судового захисту прав інтелектуальної власності безпосередньо пов’язаний з реформуванням судової системи. Судова реформа має на меті, з одного боку, оновити суддівський корпус, з другого — якісно покращити здійснення правосуддя. На це спрямовані конституційні зміни та новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», що набрали чинності 30 вересня.


Проте оновлення суддівського корпусу стрімко відбувалося і до «старту» судової реформи. Нині фактична чисельність суддів становить майже сім тисяч (з дев’яти тисяч штатних посад). Понад півтори тисячі суддів перебувають у процесі звільнення, найбільше у відставку чи за власним бажанням. Невідома доля і близько 800 суддів, щодо яких вирішується питання про їх обрання безстроково. У разі припинення повноважень таких суддів, в Україні працюватиме менш як п’ять тисяч суддів. Тож уже вивільняється достатня кількість суддівських посад для заповнення їх новими кадрами, зокрема з числа адвокатів і науковців. Як відомо, для цих фахівців новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» спростив процедуру доступу до суддівської професії.


Новим законом спрощується і система судоустрою, яку складатимуть місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд. При цьому оновлена структура найвищого судового органу передбачає як збереження спеціалізації суддів, оскільки в складі Верховного Суду діятимуть відповідні чотири касаційні суди, так і закладається механізм забезпечення єдності судової практики, можливість вирішення міжюрисдикційних спорів насамперед завдяки запровадженню Великої Палати Верховного Суду.


Важливим елементом підвищення якості і професійності правосуддя має стати створення нових вищих спеціалізованих судів: Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду. Хоча щодо доцільності створення окремого антикорупційного суду є певні питання. Адже фактично йдеться про суд з розгляду окремої категорії кримінальних правопорушень. У чому полягатиме його особливість? Думаю, замість особливого порядку захисту суддів Вищого антикорупційного суду та забезпечення їх незалежності від впливу, краще захистити суддів місцевих загальних судів, які розглядають складні кримінальні справи про бандитизм, розбійні напади, інші небезпечні злочинні воєнізовані угруповання.


Створення ж Вищого суду з питань інтелектуальної власності, безперечно, є позитивним. Доцільність концентрації розгляду всіх справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, на моє переконання, очевидна.

Завдяки широкій юрисдикції цього суду та спеціалізації суддів повинна підвищуватися якість судочинства, скорочуватися строки розгляду справ. Це, в свою чергу, сприятиме покращенню інвестиційної привабливості України. Звичайно, певні складнощі щодо територіальної доступності, кадрового забезпечення цього суду озвучуються аналітиками. Проте пріоритет у будь-якому разі має залишатися за якістю.


Олена ОРЛЮК, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, директор Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України:

 


— Серед цілей, що стоять перед розробниками реформи у сфері інтелектуальної власності, є прийняття закону про національну систему охорони інтелектуальної власності. Його прийняття обумовлено необхідністю саме на законодавчому рівні визначити правові, організаційні й фінансові засади функціонування і розвитку Національної системи охорони інтелектуальної власності в Україні та її суб’єктів, зосередити зусилля на розв’язанні таких завдань, як забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, створення сприятливих умов для розвитку інтелектуального, творчого, науково-технічного потенціалу нації, стимулювання використання об’єктів права інтелектуальної власності у господарській діяльності, підвищення поваги до інтелектуальної власності, та задоволення потреб суспільства і держави в розвитку інноваційної економіки. Адже наявною в Україні є проблема комерціалізації результатів інтелектуальної, творчої діяльності, отримання зиску від їх використання і для авторів, винахідників, і для суб’єктів господарювання.

Інтелектуальна власність має стати рушійною силою для інноваційного розвитку держави, курс на який сьогодні проголошено в усіх стратегічних документах України.


У результаті проведення реформи на базі ДП «Український інститут промислової власності» («Укрпатент») має бути заснований національний офіс інтелектуальної власності (НОІВ). Завдяки цьому буде нарешті розв’язано питання проведення експертизи об’єктів інтелектуальної власності та видачі документів в одному вікні. Сьогодні «Укрпатентом» зроблено дуже багато для формування міжнародного іміджу України, і мета реформи -жодною мірою не втратити всі напрацювання. А навпаки — дати законодавчу можливість їх примножувати, закріпити на законодавчому рівні джерела фінансування, визначити роль НОІВ у реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності (не обмежуючись виключно видачею охоронних документів). Враховуючи те, що змінам підлягає усе спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності, і в результаті реформування має бути введена процедура адміністративного оскарження, у пропонованому законопроекті виписується статус Апеляційної палати, роль якої суттєво зростає у процесі захисту прав інтелектуальної власності. Серед завдань, які мають бути розв’язані — створення прозорої системи видачі охоронних документів, пришвидшення електронного обігу документів, формування підзвітності та контролю з метою усунення можливостей корупційної складової у діяльності НОІВ. Політика буде спрямована також на збільшення експертів, що працюватимуть у складі НОІВ, підвищення їх якості.


Оксана БЛАЖІВСЬКА, доктор юридичних наук, суддя Господарського суду міста Києва:

 


— Необхідність правових і законодавчих змін була зумовлена в нашій державі взяттям на себе зобов’язання адаптації національного законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Внаслідок правової та судової реформи в нашій державі внесено ряд змін до Конституції України в частині «Правосуддя» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».


Однією з новел є створення спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності. Це питання доволі всебічно обговорювалось на науковому та практичному рівнях, і дедалі більше позицій лунало на підтримку щодо його створення та модернізації законодавства в сфері інтелектуальної власності, а особливо в частині її захисту.


Так, саме створення відповідних спеціалізованих судів з питань інтелектуальної власності є правильним інструментом для забезпечення належного та об’єктивного захисту прав інтелектуальної власності. Відповідні приписи передбачені як у договорах про створення Світової організації торгівлі, так і Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRІPS). Але ж їх утворення не є повністю обов’язковим, так як мають лише рекомендаційний характер. Хоча у світовій (особливо європейській) практиці ми маємо можливість спостерігати утворення та вдале існування таких спеціалізованих судів у сфері захисту інтелектуальної власності, до прикладу, Німеччина, Франція, Іспанія, Португалія, Сполучені Штати Америки та інші. У відповідності до закону, законодавець наділив цей суд спеціальним правовим статусом, а відтак і вказав на прийняття спеціального закону про створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. А тому цей закон має вмістити найкращі норми, які будуть взяті з національного та міжнародного законодавства, що ми вибудували свою національну модель спеціалізованого суду. Як один із можливих варіантів пропонується розглянути такі підходи щодо удосконалення та належного, всебічного наповнення спеціального закону про створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності.


Аналізуючи внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачено створення вищих спеціалізованих судів, одним з яких є Вищий суд з питань інтелектуальної власності, бачимо, що законодавець у положеннях статті 32 цього закону визначив, що вказаний суд здійснює правосуддя як суд першої інстанції у справах, визначених процесуальним законом. Такий підхід до визначення статусу суду як першої інстанції є підставою для виникнення ряду проблемних, як теоретичних, так і практичних, аспектів. На мою думку, приписи даної статті вказують на особливий і водночас обмежувальний характер щодо принципу інстанційності.


Наступне дискусійне питання — це забезпечення суб’єктам права на належне та ефективне оскарження до апеляційної та касаційної інстанцій. Але ж апеляційне оскарження прямо не передбачено, а відтак касаційне оскарження здійснюється до Верховного Суду, у складі якого діє Касаційний господарський суд з відповідно утвореною палатою щодо захисту прав інтелектуальної власності. Отже, право на захист має бути у суб’єктів однаково рівним та об’єктивним, а тому невирішеним залишилось питання, за якими ж правилами будуть тоді переглядатись такі спори. А відтак має бути дотриманий принцип інстанційності, який дозволив би розширити функції та повноваження суду, як суду першої інстанції. Зазначене має покласти в основу підхід щодо поділу на вищу і нижчу палати, у яких буде збережено принцип інстанційності (нижня палата — як суд першої інстанції, вища палата — як суд апеляційної інстанції).


Незавершеною видається відображена в законі норма щодо неоднакових кваліфікаційних вимог до суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (зокрема, суддів палати з розгляду спорів, щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством) та суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності (як спеціалізованого суду). Така неузгодженість повинна бути усунута у спеціалізованому законі, який конкретизує кваліфікаційні вимоги.


Ще одним із питань, що має бути відображеним у новоствореному спеціальному законі, є визначення палат, які відповідно до приписів ч. 4 ст. 31 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» утворюються у складі Вищого спеціалізованого суду. Як приклад, можуть бути утворені: палата зі спеціалізації з розгляду спорів щодо захисту авторських і суміжних прав; палата з розгляду спорів щодо захисту прав промислової власності, а можливо, дані палати мають бути більш деталізованими.


Дотичним до вищезазначеного є питання щодо того, які категорії спорів мають бути передані на розгляд відповідного суду. На мою думку, (спеціалізованому) Вищому суду з питань інтелектуальної власності мають бути передані усі спори, які торкаються сфери захисту прав інтелектуальної власності, і вказівка про це має бути передбачена прямо в спеціальному законі.


Тому питань доволі багато, але переконана, що такі громадські обговорення дадуть можливість зважити усі «за» та «проти» і вийти на оптимальну модель цієї важливої судової інституції.

 


Олександра ЯВОРСЬКА, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права (Львівський національний університет імені Івана Франка):

 


— Публічне обговорення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні із залученням фахівців, заінтересованих осіб є свідченням того, що необхідність реформування назріла. У Концепції запропоновано такі ключові шляхи: реформування державної системи управління; реорганізація системи колективного управління авторськими і суміжними правами; удосконалення національного законодавства та його гармонізація до законодавства ЄС.


Щодо реформування державної системи управління у цьому сегменті, то створення Національного органу інтелектуальної власності України (НОІВ) як юридичної особи публічного права замість кількох різних структур очевидно є виправданим.


У сфері колективного управління майновими авторськими та суміжними правами варто запропонувати загальне бачення політики держави щодо множинності ОКУ чи монополізму. Світова практика свідчить про заснування ОКУ суб’єктами авторських та суміжних прав. Тому «утворення в публічний та прозорий спосіб нової організації колективного управління шляхом трансформації державної організації в недержавну організацію колективного управління», як зазначено у Концепції, видаються неприйнятними.


Щодо удосконалення національного законодавства та його гармонізації до законодавства ЄС варто відзначити, що національне законодавство на сьогодні загалом відповідає визнаним міжнародним стандартам. Пріоритетна мета законодавчої роботи — охорона та захист національних інтересів у сфері інтелектуальної власності на основі визнаних світових стандартів. Також варто змістити акценти і замість постійних закликів до удосконалення, тверезо оцінити стан справ з виконанням уже чинного законодавства. Чому зберігається високий рівень піратства, плагіату, патентного «тролінгу» та інших негативних явищ у досліджуваній сфері. Чи тільки тому, що маємо брак та недоліки законодавства? Однозначно, що не тільки. Явище піратства має і економічні умови для свого існування — явну неспівмірність вартості об’єктів інтелектуальної власності та реальних доходів наших громадян, переважна більшість яких не в змозі собі дозволити дорогі придбання. Окрім цього, відсутність механізмів притягнення та, що немаловажно, реалізації засобів відповідальності за порушення законодавства у цій сфері. Потрібен постійний моніторинг чинного законодавства саме у його дії, впливу на суспільні відносини. Слід своєчасно реагувати на проблеми правозастосування, неефективності окремих правових підходів, механізмів тощо.


Окреме питання — популяризація знань щодо правової охорони інтелектуальної власності. Має йтися про комплексні заходи щодо інформування населення, фахівців через різні форми, засоби, але з єдиною метою — підвищення рівня елементарних знань про свої права і способи їх захисту. Фрагментарне викладання права інтелектуальної власності для студентів зокрема, правників, не сприяє формуванню кваліфікованих спеціалістів у цій сфері (мала кількість академічних годин для правників, для інших спеціальностей — у кращому разі незначний лекційний курс, другорядна дисципліна, викладання нефахівцями тощо). Загальний низький рівень правової культури — один із серйозних чинників суспільного стану не тільки у цій сфері.


Олександр ДОРОШЕНКО, кандидат юридичних наук, судовий експерт, заступник директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України:

 


— Питання, пов’язані з призначенням та проведенням судової експертизи, зрозуміло, не є першочерговими в контексті інституціонального та законодавчого реформування системи інтелектуальної власності. Однак, зважаючи на традиційну роль судово-експертних досліджень у процесі судового захисту прав ІВ в Україні, а також у зв’язку з перспективою створення Вищого спеціалізованого суду з інтелектуальної власності, можна навести деякі міркування з цього приводу.


Так склалося, що в Україні, на відміну від інших країн, зокрема й пострадянського простору, судова експертиза призначається в абсолютній більшості справ щодо об’єктів ІВ. Виняток становить лише система адміністративного судочинства, щоправда, й результати таких підходів з боку адміністративних судів є сумнівними.


Днями Рівненським окружним адміністративним судом було постановлено рішення зобов’язати ДСІВУ зареєструвати словесний знак для товарів і послуг «Степан Бандера» щодо товарів 30 класу МКТП. Для розуміння ситуації поясню, що Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ст. 6, ч. 4) передбачено, що «не реєструються як знаки позначення, які відтворюють прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди». Це означає, що у випадку, коли немає кому надавати таку згоду, реєстрація взагалі неможлива. До честі експертів «Укрпатенту», саме на цій підставі ними й було відмовлено в реєстрації цього позначення, після чого заявник звернувся до суду. В разі, якщо б у даній справі була призначена судова експертиза, експертом могла б бути досліджена відповідність позначення умовам надання правової охорони з цілком прогнозованим результатом. Однак суд поклався на власну компетентність, надавши у такий спосіб монополію на використання імені, що являє собою символ і гордість української нації, виробнику кондитерських виробів.


Ще однією особливістю процесу доказування у справах щодо об’єктів ІВ в Україні є те, що експертизу проводять атестовані судові експерти — кваліфіковані фахівці з різних галузей знань, що проходять відповідну підготовку та атестацію з вибраних судово-експертних спеціальностей. Розповсюдженою практикою є участь експертів у судових засіданнях, проведення взаємних консультацій з особливо складних питань між суддями та експертами, що дозволяє говорити про значний процесуальний досвід провідних судових експертів. Більш того, без зайвої скромності можу сказати, що не в останню чергу саме участь судових експертів у процесі захисту прав ІВ дозволила виявити ті недоліки законодавства у цій сфері, які зараз ми намагаємося виправити шляхом реформування.


Все це могло б бути підставою для залучення провідних судових експертів до роботи спеціалізованого суду з ІВ саме у якості суддів, і про це ми неодноразово говорили при обговоренні перспективи створення такого суду. Такий крок, на наш погляд, дозволив би значно пришвидшити розгляд справ та підвищити якість судових рішень за рахунок застосування спеціальних знань безпосередньо в судових засіданнях, без призначення експертизи. Однак у новому Законі «Про судоустрій і статус суддів», яким передбачено створення спеціалізованого суду, в якості можливих претендентів на посади суддів зазначаються лише адвокати та патентні повірені, що відповідають певним вимогам. З цього, очевидно, випливає висновок, що створення спеціалізованого суду не позбавить необхідності призначення експертиз у цій категорії справ. І тут постає питання вже щодо самої системи судової експертизи в Україні, оскільки, на наш погляд, вона далеко не відповідає європейським підходам до цієї сфери, є надто заадміністрованою та спрямованою на встановлення монополії державних спеціалізованих установ.


Сподіваємося, що реформа сфери ІВ, той приклад, який подає Міністерство економічного розвитку і торгівлі на шляху до європейських стандартів, стане поштовхом для позитивних змін і в інших напрямках правової галузі, зокрема і в судовій експертизі.


Олександр БУТНІК-СІВЕРСЬКИЙ, доктор економічних наук, професор:

 


— Концепція реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні з позиції її економічної перспективи має за мету заземлене сприйняття її потенційних можливостей та визначення на короткостроковий період головних економічних завдань, спрямованих на підвищення рівня результативності сфери інтелектуальної власності в країні.


Всі намагання можуть стати успішними, коли кожний реалізатор Концепції реформування у своїх діях буде переконаний, що інноваційна дифузія результатів наукової та технічної творчості на основі інтелектуальної власності у господарську систему принесе позитивний ефект для економіки суспільства. Впровадження інтелектуальної власності неможливе без розробки та впровадження системи винагороди її творців. Розвиток інноваційних компонентів можливий лише за стратегією «виживання науки», її відродження за пріоритетним вектором дії з максимальним впровадженням інноваційної інфраструктури, а саме за спрямуванням «фундаментальна наука — прикладна (галузева) та вузівська інноваційна наука з дослідно-експериментальним виробництвом — комерціалізація інтелектуальної власності — виробництво нового покоління на передових технологіях — споживання інноваційної продукції» з залученням приватних та бюджетних коштів. Перспективним тут є досягнення режиму інноваційного конвеєра при патентно-ліцензійному його забезпеченні. Особливим регулюванням є інтелектуальне адміністрування, спрямоване на здійснення державної інноваційної політики. Доцільно підсилити економічні інструменти впливу щодо обмеження продажу або переуступки прав фізичним особам інтелектуальних розробок, створених за державні кошти, здійснювати державну реєстрацію виключних ліцензій тощо, що суттєво зменшить тіньову складову в сфері інтелектуальної власності (економіка детінізації).