Минулого тижня ми не раз ставали свідками драматичних політичних суперечок і зіткнень. Іноді на їх підтримку маніфестували певні партійні чи громадські об’єднання, проте, схоже, більшість із цих проблем так і не стали по-справжньому суспільно значимими. Але, оскільки цей тиждень був пленарним у Верховній Раді, вартує почати саме з короткого парламентського огляду.
Попри деякі затримки та заминки, Рада таки потішила нас доволі конструктивною й ефективною роботою. Маємо додаткове підтвердження того факту, що парламент загалом праце-здатний і спроможний повноцінно відпрацювати відведений йому Конституцією термін. Параліч, як бачимо, настає лише тоді, коли для цього докладаються спеціальні зусилля. Очевидно, що цього разу такої злої волі не було, тому більшість питань були проголосовані. Довів свою ефективність блочний принцип формування порядку денного. Так, удалося повністю відпрацювати заплановані екологічний, інвестиційний, культурно-освітній та медійний блоки. Також депутати проголосували поєднані питання в галузях психіатрії, благодійності, інфраструктури тощо. Судячи з позиції Голови Верховної Ради, експеримент визнано вдалим і принцип блоковості стане постійною практикою.
До повністю політичних можна віднести голосування щодо продовження мораторію на ринок землі. Досі не можу зрозуміти, що мало відбутися в головах наших політиків, щоб один із базових лозунгів початку нашої незалежності, принцип, який виправдав себе у всіх цивілізованих та успішних державах, став для них чимось одіозним і неприйнятним. Цілком логічною була б дискусія щодо мораторію на продаж державних земель, але як можна заборонити власнику, якому належить земельний наділ, вільно ним розпоряджатися та отримувати під заставу землі дешеві кредити?! «Досягнення», яке мали б назвати торжеством лобістів великих латифундистів, які заробляють мільярди на заниженій орендній платі, у нас чомусь цього тижня знову назвали «перемогою здорового глузду»...
Ще до числа політичних рішень можна віднести прийняття двох постанов: про незаконні репресії проти українських журналістів в РФ та про переслідування кримськотатарського народу на його окупованій російським агресором історичній вітчизні. Але це приклади тієї некон’юнктурної політики, якою й повинна займатися Верховна Рада як вищий орган представницької влади.
Цього разу перелік законопроектів, які так і не були проголосовані, не вражає розмірами, але свідчить про певні тенденції. Найбільший скандал у Раді виник через провал законопроекту про обмеження доступу в Україну медіапродукту з країни агресора. Тема дуже актуальна, але, на мій погляд, законопроект аж надто сирий, а обурення дещо награне. Під час свого депутатства я та мої колеги теж вносили проекти-декларації, але, якщо в плани входило прийняття акта, то його таки старалися відшліфувати до належного вигляду. Це голосування показало, що Рада часом ділиться не лише за фракційним принципом. Цього разу лінія розлому пройшла через персональний склад низки фракцій, включно з найбільшою із них, а визначальними з обох боків були не політичні, а лобістські інтереси.
Проте найбільшого розголосу набула інша парламентська ініціатива, до якої депутати навіть не приступилися, — введення візового режиму для громадян Російської Федерації. Насправді тема не варта й шкаралупки виїденого яйця. Аналізуючи всі «про і контра», численні експерти забули повідомити, що йдеться не про закон, а лише про постанову, якою уряду (а саме він і є суб’єктом прийняття таких рішень) рекомендується скасувати право росіян на безвізовий в’їзд. І це при тому, що підготовка до візового режиму вже й так ведеться. Сьогодні мова йде не про те, бути візовим бар’єрам у стосунках з країною-агресором чи ні, а про мінімалізацію негативних наслідків та уникнення деяких зовнішніх проблем. Для України політично було б вигідніше, щоб раніше здали нерви у протилежної сторони, адже той, хто перший здійснює такі жорсткі односторонні дії, переважно отримує весь негатив. Крім того, будь-яке серйозне рішення веде до багатьох дуже віддалених наслідків, які теж необхідно пропрацювати. Наприклад, візовий режим з РФ автоматично призведе до двосторонніх візових обмежень із Білоруссю, з якою у нас максимальні ділові й людські стосунки. Добре, що в керівництва Верховної Ради вистачило витримки, щоб відкласти абсолютно політичний документ, який може розколоти коаліцію, на наступний пленарний тиждень, щоб до того часу провести відповідні консультації та узгодження.
Ще до парламентського «пасиву» можна зарахувати неголосування змін до закону про державну службу (там досі немає єдиної позиції), кількох десятків постанов щодо членства депутатів у парламентських комітетах (це вже якась інфантильність та дріб’язкове зведення порахунків) і черговий провал законопроекту про так звану спецконфіскацію. Це вже навіть не смішно — ця епопея за своєю цинічністю починає нагадувати нездійснені обіцянки щодо зняття депутатами із себе недоторканності. Очевидно, що цей закон матиме шанс лише тоді, коли останній з обранців не побачить у ньому загроз для свого власного бізнесу та для своїх покровителів. От тільки чи буде він тоді потрібний суспільству? Іще кілька проектів не встигли пройти чисто технічно або з нейтральних причин були відкладені, ну і традиційно жодного питання не проголосували в п’ятницю. Тож минулий тиждень, хоча й перемежовувався скандалами й гучними заявами, але все-таки був доволі продуктивний.
Ще пару слів про перспективи на цей тиждень. Він не пленарний, а тому пристрасті будуть надійно приховані парламентськими кулуарами. Проте дещо зможемо розпізнати за вторинними ознаками. Головною темою внутрішніх консультацій залишається проект бюджету на наступний рік. Це можна називати хоч «торгами», хоч «узгодженням та оптимізацією», але й таланту Шекспіра не вистачило б, щоб описати все те напруження, яке панує в стінах Бюджетного комітету та Мінфіну. Іноді ми помічаємо, як абсолютно «непримиренні» стають «шовковими», а «конструктивні» вибухають бурею емоцій у цілком відсторонених справах. Але в цей осінній період пояснення таких метаморфоз переважно лише одне — наслідки перерозподілу запропонованого урядом бюджетного пирога, якого, звісно, на всіх не вистачить.
Ще паузу в публічній діяльності Ради намагатимуться використати, щоб зняти суперечності навколо двох уже згаданих проектів щодо протидії Росії в її гібридній війні проти України. Це цілком реально. Просто законопроект щодо обмеження використання медійної продукції держави-агресора потрібно належним чином допрацювати, а з постанови щодо візового режиму усунути декілька надто імперативних (як для рекомендаційного рішення) висловлювань. Якщо буде на те політична воля, то такі яскраві збудники неспокою зможуть за тиждень уже не роз’єднувати, а об’єднувати сесійну залу.
А загалом новий тиждень має всі шанси у внутрішньополітичному контексті пройти доволі тихо. Заяви, гучні інтерв’ю будуть, але вони не надто корелюватимуться з настроями суспільства. Опозиційні політики очікують опалювального сезону з новими тарифами: якщо система субсидій дасть збій, нас чекатиме гаряча політична осінь (недарма весь попередній сезон велась потужна арт-підготовка), якщо уряд упорається й населення не зазнає надмірних втрат, то можемо розраховувати ще й на доволі спокійну політичну зиму. Що стосується політиків із провладного табору, то вони більше приглядаються до тих позитивних змін економічної ситуації, які намітилися останнім часом. Тут теж виникає стійкий причинно-наслідковий зв’язок: позитивні тенденції в економіці з невеликим запізненням призводять до поліпшення соціальної ситуації та ще з кількамісячним запізненням корегують електоральні симпатії виборців. Тож якщо поки що нестійка тенденція збережеться, то незабаром уже зовсім інші партії зможуть у полеміці погрожувати своїм опонентам достроковими виборами, а ті, хто нині найбільше на них наполягає, називатимуть це спробами узурпації. Немає нічого не-змінного у нашому політикумі!
Стихання баталій у Києві знову змістить політичну активність у деякі регіони. Я вже писав у минулих статтях, що ми стаємо свідками створення нової об’єднаної опозиції із раніше непримиренних опонентів. Реванш, який силами обох партій вдалося реалізувати в Херсонській облраді, матиме продовження ще в кількох областях. Тренд цього тижня — підготовка конкурсу на заміщення посади голови Київської ОДА. Тут кожної миті теж можуть вибухнути чималі пристрасті.
Але, направду, визначальні події, від яких залежить майбутнє України, відбувалися на стику зовнішньої та безпекової політик або й зовсім поза межами нашої країни. Так, вибори в Грузії не принесли очікуваної реставрації політичної системи Міхеіла Саакашвілі. І це для нас новина негативна, оскільки є свідченням певного геополітичного успіху Росії. А коли в московських політиків відновлюється почуття самовпевненості, ми дуже швидко відчуваємо це через зростання кількості обстрілів та жертв уже на нашому східному фронті...
Усе ще невизначеним залишається майбутній результат виборів у США, але тривожний для України кандидат-республіканець отримав минулого тижня такий удар через свої сексистські висловлювання, що для пуританської Америки це вже мало б бути понад усі межі. Те, що світ став тісніший, свідчить і український слід в американських виборах. Скандал навколо екс-очільника виборчого штабу Трампа Пола Монафорта, до розкручування якого вніс свою дрібненьку дещицю й ваш покірний слуга, вперше поставив «пляму на мундирі» кандидата, який перед тим хвалився непричетністю до політичної корупції. Цього й наступного тижнів зростатиме дипломатична активність Президента й МЗС України на американському напрямі. Схоже, наші очільники вирішили діяти на випередження й максимально втягувати США у розв’язання наших проблем з агресивною Росією, не чекаючи президентських виборів в їхній країні.
А головним для нас міжнародним фактором стало викристалізовування нового образу Росії в очах наших західних партнерів. Його можна порівняти лише зі знаменитою рейганівською «імперією зла». Бомбардування гуманітарних конвоїв у Сирії, викрадення та арешти українських журналістів, погрози збивати американські літаки та ледь не залити Європу кров’ю... Режим нашого сусіда, схоже, остаточно попрощався із здоровим глуздом. Однак ми цей апофеоз агресивного божевілля на собі відчули вже давно, а західному обивателю тепер доведеться вчитися жити в новому світі, де внаслідок амбіцій одного маленького параноїка ана-хронізмом стали такі принципи, як мир, безпека, взаємоповага, непорушність кордонів тощо. Офіційний звіт про знищення російською воєнщиною малайзійського «Боїнга» багатьом (хоча й не всім) відкриє очі.
Але мені хотілося б повернутися до наших реалій у контексті переосмислення цих глобальних подій. Чи ви звернули увагу, що в нас вибудувалася когорта в кілька сотень експертів та журналістів, які всі події представляють у викривленому російському переосмисленні? Візьмемо хоча б московський візит Вікторії Нуланд. Було добре відомо, що вона їде до Москви аж ніяк не для того, щоб роздаровувати компліменти та поступки. Але в Україні слідом за російською геббельсівщиною було піднято добре скоординовану хвилю дезінформації, що американська чиновниця прибула до Москви здавати Україну й обумовлювати ледь не умови капітуляції. Такі інформаційні вкиди у нас тиражуються по кілька разів на тиждень, тож, ураховуючи гібридний характер війни, яку веде проти нас Росія, це вже підстава для реагування СБУ.
І остання гучна тема, яка вже зібрала на минулому тижні всі можливі оцінки від «перемоги» до «зради», — це точкове двостороннє відведення військових на кількох обмежених ділянках. Ні цей, ні наступний тижні не дадуть відповіді, чи цей крок стане прообразом майбутнього переходу до стійкого миру, чи знову буде нівельований російськими терористами. Але на тлі таких передислокацій ми побачили одну колосальну зміну, яка таки відбулася на українському Донбасі. У містах і селищах, де два роки тому місцеві жителі блокували українську військову техніку, кричали: «Путін, пріді!» та зустрічали як визволителів пітерських «парєбріков», сьогодні проходять мітинги проти виведення українських військ. Щось таки змінюється на краще в нашій країні!
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог, незалежний експерт.
