Там, де росте кизил, лікар не потрібний

12 жовтня 2016 37816

Кизил справжній, або звичайний (Cornus mas L.), українська назва — дерен, дерен справжній, дрінкове дерево, є однією з найцінніших плодових рослин у родині кизилових — Cornaceae Dumort.

Кизил — дуже давня культурна рослина. Ще до початку нашої ери в Криму греки вирощували кизил і пили кизиловий сік та кизилове вино. У відомій поемі Івана Котляревського «Енеїда» посли-козаки в царя Латина «пили сикизку, деренівку і кримську вкусную дулівку...».

Стародавня кримська легенда розповідає: якось у хана тяжко захворіла дочка. Пообіцявши велику винагороду, він покликав відомого візантійського лікаря. Заморський гість, зайшовши до кімнати, де лежала хвора, кинув оком на широкі вікна, за якими гойдалися золотаво-жовті суцвіття кизилу, і раптом сказав, що негайно повертається на батьківщину. Здивований хан із тривогою запитав, чому важливий гість не оглянув хвору, на що той відповів: «Там, де росте кизил, лікар не потрібний. Якщо ця рослина не допомогла хворій, то її не врятує й сам Аллах». Дочка видужала завдяки чудовим властивостям кизилу. По-татарськи кизил — «шайтан-дерево».

Кизил культивують у багатьох європейських країнах, однак спеціальних плантацій його немає. У садівництві його використовують в Італії, Франції, Польщі, Чехії, Словаччині, Іспанії. Пам’ятаєте одкровення Санчо (М. Сервантес «Дон Кіхот») про те, як кизил та жолуді слугували їжею для шляхетного лицаря Дона Кіхота і його вірного зброєносця Санчо Панси?

У Болгарії — це садова рослина. За старовинним болгарським звичаєм гілочка, зрізана з кизилового дерева і прикрашена яскравими квітами та різнобарвним папером, напередодні Нового року дарує людям щастя. Звичай простий: люди — знайомі й незнайомі — при зустрічі легенько торкаються кизиловими гілочками, примовляючи: «Сурва, сурва, веселий час». І все. Цього достатньо. Сурвачка обов’язково принесе в новому році здоров’я та щастя.

Дуже люблять кизил у Грузії, Вірменії, Азербайджані. Кизилові дерева ростуть в Україні — садах Криму, західних і південних областях, але знають його також і на півночі України.

На околицях Києва —Куренівці, Корчуватому, а також на Подолі і на території Національного ботанічного саду зустрічаються 150—200-літні рослини кизилу, які досі рясно плодоносять. Яке їхнє походження? Нащадки кримських народних сортів, які були завезені сюди, або тих рослин з лісів, які колись оточували Київ? Можна впевнено говорити про інтродукцію (введення в культуру) кизилу в період становлення Русі, і, як це часто буває в історії, позитивну роль у цьому процесі зіграло духівництво, а саме — монастирі, особливо Видубицький, Межигірський, Києво-Печерський, які славилися своїми садами та були розташовані поблизу Києва на відомому дніпровському шляху «з варяг у греки».

Садами захоплювалися князі, вони вирощували їх у своїх вотчинах і біля палаців. Як свідчать духовні й договірні грамоти, при князівських палацах були садівники, із плодів і ягід тут готували різні напої та делікатеси.

Хоча також є й кизили південного походження. На початку XX сторіччя (в 1905 р.) у садибі київського художника Фотія Красицького, родича Тараса Шевченка, на Куренівці (вул. Брюсова, 20) часто гостювала Леся Українка. Садиба на околиці Києва потопала в садах. Леся Українка привезла кілька рослин кизилу з Кавказу. Історія їх посадки та вирощування зафіксована в листуванні сестер Косач. Дотепер рясно плодоносять ці кизилові рослини в Києві та у сімейному маєтку письменниці в Колодяжному на Волині.

Значення, використання і лікарські властивості рослини

Плоди кизилу вживають у їжу в сирому вигляді, а також використовують для виготовлення варення, желе, мармеладу, джему, сиропів, начинок, компотів. Свіжі плоди тривалий час можна зберігати перетертими із цукром.

Високі харчові та лікарські властивості кизилу зумовлені наявністю в плодах пектинових речовин, глюкози й фруктози, що легко засвоюються, вітамінів, мінеральних солей — заліза, калію, кальцію, фосфору, магнію, які чинять сприятливий вплив на людей із захворюваннями серцево-судинної системи.

Особливе значення мають біологічно активні речовини: катехіни, антоціани, флавоноли, так звані Р-активні сполуки. Вони нормалізують проникність і еластичність стінок кровоносних судин, запобігаючи склерозу, підтримують нормальний кров’яний тиск.

Із кизилом пов’язано багато цікавих легенд, звичаїв, пісень, у яких так чи інакше відображено його цілющі властивості. Ось одна з пісень-коломийок на цю тему:

Ой, деренка зелененька,
Деренко-косиця,
Ті, хто твої плоди
любить,
Мають файні лиця.
Із деренки листя нарву,
в узварі ся скупаю
Через оту дереночку
добру силу маю.

Щоб новонароджена дівчинка росла здоровою та гарною, батьки купають її у відварі з молодих пагонів кизилу, примовляючи: «Як деренка на ялу, так ти, дівко, на вроду. На здоров’я, на життя, абись була, як вона». А за шість тижнів, зазвичай на хрестини, молодій матері подають пироги із плодами кизилу на знак подяки за дочку.

Свіжі плоди корисні хворим на цукровий діабет, оскільки знижують рівень глюкози в крові, підсилюють ферментативну активність підшлункової залози, стимулюють процеси травлення, підвищують апетит.

У народній медицині Китаю кизил популярний як зміцнювальний та тонізуючий протитуберкульозний засіб, що зв’язує та виводить токсини. У тибетській медицині кору й листя цієї рослини застосовують при плевриті, лихоманці, порошок із сухих плодів — при хворобах нирок (нефриті).

Дослідженнями останніх років установлено, що плоди кизилу згубно діють на бактерії тифо-дизентерійної групи, стрептокока, туберкульозну паличку й показані при шлунково-кишкових розладах.

Вимоги до умов вирощування

Росте кизил на будь-яких ґрунтах — сухих, кам’янистих, вапняних, краще росте на легких, багатих живильними речовинами, дренованих ґрунтах. Після внесення в ґрунт вапняку прискорюється плодоносіння.

Хоча кизил і посухостійка рослина, однак любить помірно зволожені ґрунти. Найкраще кизил почуває себе в незначній тіні.

На присадибних, дачних ділянках місце для посадки кизилу вибирають уздовж межі (відступаючи 3—4 м від неї), враховуючи, що рослини живуть 100—150 років і весь цей час при відповідному догляді рясно плодоносять. На родючих ґрунтах площа живлення рослин повинна бути 6х5 м, на бідних й без поливу — 4х5 м.

Посадкові ями копають діаметром 80—100 см і завглибшки 70—80 см. Заправляють їх родючим ґрунтом, змішаним з органічними й мінеральними добривами. Висаджені рослини поливають із розрахунку 25—30 л на ямку.

Після посадки пагони треба обов’язково вкоротити на 1/2—1/3, щоб збалансувати надземну й кореневу системи.

Сорти

Створення сортів, вивчення особливостей культури, способів розмноження протягом декількох десятків років проводить Національний ботанічний сад НАН України. У Державному реєстрі сортів України до 1990 р. кизилу не було. Цей пробіл заповнено роботами НБС.

Генофонд кизилу НБС вирізняється великою різноманітністю біологічних і господарських особливостей. Середня маса плода становить 5,0—8,0 г, максимальна їхня маса досягає 7,0—10,0 г. У найкращих сортів маса кісточки становить 7,5—10,0% від маси плода (у диких форм розмір кісточки становить 18—21% від маси плода).

Дуже оригінальні сорти з жовтими і дуже солодкими плодами, які використовуються переважно в сирому вигляді. Особливо витончені жовті плоди грушоподібної форми в сорту Ніжний. У природі рослин з жовтими плодами практично немає. Ще на початку ХХ ст. відомий український учений Левко Платонович Симиренко писав, що в Криму (а тут кизил був дуже розповсюджений у природі й культурі) жовтоплідний кизил зустрічається рідко.

Розмноження

Найбільш ефективний спосіб розмноження — окулірування вічком за кору в Т-подібний розріз або в приклад залежно від погодних умов. Цікаво, що до наших досліджень кизил в Україні таким способом не розмножували. Цей спосіб забезпечує отримання достатньої кількості саджанців. Приживлюваність вічок становить 85—90 %. Звичайні строки окулірування — з 25 липня до кінця серпня.

У плодоносіння саджанці вступають на 2—3-й рік, тоді як сіянці — лише на 5—7-й рік.

У насіння кизилу тривалий період спокою, у природних умовах вони проростають через 20—24 місяці. Для посіву насіння стратифікують (змішують із вологим піском і витримують до посіву при температурі від 0 до +50С).

Насіння, закладене на стратифікацію одразу після вилучення його з плодів, в умовах звичайної стратифікації проростають уже через 16—17 місяців. При постійному промиванні насіння водою строк стратифікації можна скоротити до 11—12 місяців.

Перспективи культури

Кизил — цінна плодова, лікарська, декоративна рослина. Основні біологічні особливості виду: у плодоносінні немає періодичності, біологічна продуктивність у сприятливих умовах вирощування становить 25—100 кг із дерева, залежно від його віку. Рослини практично не пошкоджуються шкідниками й хворобами та не вимагають обробки отрутохімікатами. Садовий кизил не вимагає якоїсь особливої агротехніки. Сорти селекції Національного ботанічного саду є основою для створення продуктивних рентабельних фермерських і приватних кизилових садів.

Світлана КЛИМЕНКО, доктор біол. наук, професор.