Офіс Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) відкрив у Сєверодонецьку фотовиставку «Невідомість. Сім’ї зниклих безвісти з обох сторін конфлікту». На ній були представлені знімки Грегора Хоффмана, причому в нетрадиційний спосіб. Стенди з фотороботами мали вигляд розкритих книг, кожна з яких розповідає про чиюсь конкретну долю. Ці знімки Грегор робив протягом тривалого періоду, а оприлюднив їх з допомогою МКЧХ до Міжнародного дня зниклих безвісти. Спочатку виставку подивились у Києві, а другим містом її проведення став Сєверодонецьк.

 

Воєнний конфлікт на сході України триває вже понад два роки, і проблема зниклих безвісти стоїть дуже гостро. За офіційними даними, доля десь тисячі осіб сьогодні невідома. Відповідно до зібраної МКЧХ інформації, переважну більшість зниклих безвісті становлять чоловіки — 96% , причому половина з них не має жодного стосунку до військової служби і до того ж 40 відсотків із них — це люди віком до 36 років.
12 липня 2014 року в Любові Лукаш з села Валуйське Станично-Луганского району пропали одразу обидва сина. Молодший був трактористом, старший у чині майора служив у міліції. Того дня Микола та Олександр повертались додому із сусіднього села на двох машинах. На блокпості їх запам’ятали через міліцейське посвідчення. Очевидці розповіли Любові Лукаш, що далі до машин під’їхали якісь люди, сіли за кермо і кудись повезли хлопців. Останній сигнал по Інтернету йшов з господарства «Родіна», де стояв один із перших добровольчих батальйонів. І все. До цього часу мати нічого не знає про своїх синів, хоча всіляких звернень до різних інстанцій у неї вдосталь.
— Відповідь звідусіль отримую завжди однакову — немов їх писали під копірку: «...таких не затримували і кримінальну справу на них не відкривали», — розповідає Любов Степанівна і не втримується від сліз: «Де мої діти?»
У Раїси Гринько з Новоайдара син теж пропав у 2014-му, тільки у грудні. Доброволець Юра Гринько пішов у розвідку і не повернувся.
— В Інтернеті досі «висить» відео «Лайфньюс» про розстріл української розвідгрупи, — розповідає дружина Юрія Наталя. — Показують тіла трьох осіб, але їхні обличчя закриті. А ще показують документи, серед яких і документи нашого Юри. Водночас офіційного підтвердження, що мій чоловік загинув, немає. Отже, він вважається зниклим безвісти.
— Куди ми вже не звертались за ці два роки, — доповнює невістку Раїса Іванівна. — У нас ціла купа листування. Щоб врешті з’ясувати долю Юри, Наташа навіть ризикнула поговорити з бойовиками. Але вони іронічно зауважили: «Укропов мы у себя не хороним, потому что это сорняки. Ищите у себя».
Сьогодні МКЧХ розпочав спеціальну програму «Супроводження», мета якої — підтримка сімей безвісти зниклих. Допомога різна. Скажімо, вирішення адміністративних та юридичних проблем, фінансова, медична чи психологічна допомога.
— Кожен день сім’ї думають про свого зниклого родича і плекають надію на його повернення, — розповідає психолог МКЧХ Анна-Кристина Энрикес. — Ну уявіть собі, як мати кожного дня заходить до кімнати сина, поправляє на ліжку подушку, а потім йде до хвіртки, бо їй здалося, що хтось постукав у неї... Емоційно це дуже виснажує. Отже, головна мета психологічної підтримки, яку ми надаємо, — це навчити людей жити в ситуації невизначеності. Протягом восьми років я працювала в десяти різних місіях, що проходили в Чечні, Вірменії, Грузії, Шрі-Ланці тощо. Так ось, страждання, викликане ситуацією невизначеності через зниклого безвісти родича, в усіх однакове.
Сьогодні під патронатом психологів Міжнародного Комітету Червоного Хреста перебуває 12 сімей області, які нічого не знають про долю свої рідних. Але це далеко не всі, хто потребує підтримки. На жаль, населення ще слабо інформоване про те, яку допомогу може отримати у розшуку зниклих безвісти через бойові дії на Донбасі і звідки саме.
Отже, не можна не підтримати тих, хто вважає, що Україні треба ухвалити закон про безвісти зниклих, а саме — створити національну комісію, яка б синхронізувала та координувала дії усіх, хто залучений до розшуку. Такий закон міг би гарантувати права сім’ям зниклих безвісті, а також фінансову підтримку. Крім того, як показує практика, варто створити механізм, який би залучав виконавців по обидва боки лінії розмежування, що в результаті допомагало б прискорити пошук людей. МКЧХ готовий бути незалежним, нейтральним посередником у діалозі між сторонами конфлікту. Отже, свою виставку планує показати і в окупованому Луганську. Сім’ї з обох сторін лінії зіткнення відчувають однаковий біль втрати.

Луганська область.

 

Раїса Гринько та її невістка Наташа оглядають світлини.


Фото автора.