Де, хто і коли підказав йому бути саме у цьому місці і саме у цей час? Катю він побачив серед волонтерів на зустрічі з військовими, що служать в зоні АТО. Спочатку його спантеличили великі очі дівчини, потім здивувала її тонка талія, слухав, як вона говорила, сміялася. Зрештою, під кінець зустрічі зрозумів, що просто пропав... 

 

 

Дівчину, було схоже, їхнє знайомство ніяк не зачепило. В кінці зустрічі вона легко попрощалась із ним і зникла. Ні номера телефону, ні адреси — жодного свого координату не залишила. Але не знала ця симпатична сєверодончанка, на що здатен полтавський хлопець. Уже на другий день після повернення до своєї військової частини, що дислокувалась у Біловодському районі, Володя знайшов Катю у Фейсбук. Дівчина відгукнулась, і між ними почалося листування. Буквально через тиждень дисциплінований, зразковий командир роти Володимир Горячко збіг у першу «самоволку». До дембеля залишалось якихось два місяці, і він не хотів марно втрачати час, бо закохався «по-дорослому». 
В армії він прослужив майже рік, доводилось бувати і в гарячих точках, але вцілів, уникнув поранень. Отож мав вже їхати додому на Полтавщину. А що, як повернеться не один? А, може, навпаки, залишиться на сході? Тут багато що залежало від Катерини. Знайомство з Володею Катя називає «хімією», оскільки їхнє зближення відбулося на якомусь енергетичному рівні. Її, наприклад, перш за все привабив позитив молодого військового. Ще тоді, на зустрічі, вона зрозуміла, що біля Володі відчуває комфорт і захищеність. А Каті на той час саме цього і не вистачало, бо вона переживала нелегкий період свого життя: перенесла дві операції, негаразди в особистому житті. Їй хотілося притулитися до сильного плеча і просто по-жіночому пожалітись. І тут з’являється Володя, людина зовсім іншої ментальності, ніж місцеві чоловіки. Катя давно дійшла висновку, що на Донбасі жінки сильніші за чоловіків, оскільки звалюють на свої плечі всі тяготи сім’ї та відповідальність за її благополуччя. Проте хочеться бути по-жіночому слабкою. Біля Володі вона і була такою.
Він одразу ж взяв ініціативу у свої руки, визначивши не лише їхні подальші стосунки, а й зміну образу життя. Насамперед, став опікуватись здоров’ям Катерини або, як він сам каже, почав відгодовувати кохану, яка згодом набрала десять кілограмів. Потім повів боротьбу з різними фобіями Каті. Зокрема, вона не користувалася залізничним транспортом, і цей страх перед потягом позбавляв її можливості подорожувати. За той рік, коли вони разом, Володя, можна сказати, відкрив їй світ, показав Україну, яку Катя знала лише з телевізора. Як з’ясувалось, їхати в купе поїзда надзвичайно цікаво і... зовсім не страшно. Боялась висоти — піднялися на гору — і все минуло. Коли Володя поруч — все здається простим і не вартим переживань.
Їхні планети зійшлися так вдало, що вони не сваряться, бо завжди знаходять компроміс. А від Володиних букетів квітів та компліментів Катя й досі шаріє. До речі, вони спілкуються двома мовами: Катя в основному розмовляє російською, Володя — українською, але Катя вважає, що компліменти, якими її обдаровує чоловік, українською звучать краще. «Ти у мене найгарніша у світі», — часто промовляє він. І це лунає так мелодійно... Володя помітив: якщо у розмові з ним Катя з української мови переходить на російську, то точно чимось схвильована. І тоді досить лише запитати: «Кохана, чим ти стривожена?», щоб почути одкровення.
До Володі у Каті була суто жіноча сім’я — вона з донькою, мати та кішка. Разом за стіл вони сідали досить рідко, хіба що на свята чи день народження. Зазвичай кожен із них хапав тарілку і біг до телевізора чи комп’ютера. Володя поклав край такій традиції. Перше, до чого він привчив жінок, сідати за стіл всією сім’єю, а перед тим, як лягти у ліжко, поцілувати кожного і побажати солодких снів. Така культура сімейних стосунків зайвий раз переконувала Катю в тому, яку надійну людину, чоловіка вона зустріла на своєму життєвому шляху. Такою щасливою вона ще ніколи не була. Та інколи замислюється: Володя прищепив їй смак до життя, а що вона для нього зробила такого значущого? Певно, відчуття, що він справжній мужчина. Попервах Катя за звичкою хапалася лагодити праску, забивати гвіздок чи ремонтувати кран, а він охолоджував її словами: у домі є чоловік. Так само забороняв носити важкі сумки з магазину. Казав: «Я сам». Через деякий час Катя втратила свою «чоловічу» силу, і стала «маленькою дівчинкою». До речі, Володя тривалий час привчав Катю і до компліментів. Причому він говорив їх не лише в «букетно-цукерковому» періоді, а й до сьогодні, коли їхнім стосункам вже більше року.
За ті два місяці, що лишались до дембеля, Володя вирішив для себе, що залишиться у Сєверодонецьку і одружиться з Катериною. З’їздив додому, розрахувався з роботи. Батьки від такого рішення відраджувати не стали. «Це твоє, синку, життя, отже, будуй його, як вважаєш за краще. Вирішив поїхати на схід України — то твоя справа». Ці краї хлопець полюбив, як і Катю, тому проблеми вибору перед ним не було. Хіба тільки що йому не подобається жити у багатоповерховій «шпаківні». Він хотів би жити у своїй хаті, щоб поруч був город, а може, ще й животина якась. Він сільський хлопець і звик до того, щоб ходити до крамниці лише по хліб та цукор. Максимум продуктів харчування повинні бути своїми — вирощеними на городі чи у хліву. Отже, слід думати, що «шпаківня» — це ненадовго.
Обираючи дату свого весілля, молодята вчинили нестандартно. Володя ткнув пальцем у календар, заплющивши очі, і накрив 22 липня. Катя відреагувала на цю дату схвильовано: «А ти знаєш, що це за дата? Визволення Сєверодонецька від бойовиків у 2014-му. Це якась містика!». Для Каті ця дата дуже важлива і символічна як патріотки, волонтера і корінної сєверодончанки. Тому перший букет квітів після отримання документа про шлюб вони поклали до пам’ятника людини, яка визволяла Сєверодонецьк і через кілька днів загинула, визволяючи сусідній Лисичанськ — генерал-майора Національної гвардії України Олександра Радієвського.

Луганська область.


Фото з сімейного альбому.