Пам’ятаєте нещодавній яскравий перформанс Генерального прокурора із склянкою? В якій вода — це уявні гроші бюджету, що витікають через дірки, і тому їх не вистачає ні на що: ні на школи, ні на лікарні, ні на гідні пенсії та зарплати, ні на підтримку підприємництва. На багато чого не вистачає, майже на все, що пов’язано з виконанням державою прописаних у Конституції функцій.

 

 

За вічним законом збереження енергії, ніщо не виникає з нізвідки і не зникає в нікуди. Так, гроші в бюджеті з’являються з наших із вами податків, а зникають вони в кишенях чиновників. І жодні численні антикорупційні структури, інституції та бюро не зможуть самостійно припинити цей добре налагоджений грошовий потік. Не зможуть, бо всі вони починають працювати постфактум, тобто тоді, коли гроші вже вкрадено, розподілено за потрібними рахунками й успішно виведено в офшори. Тобто просто констатується факт вчинення злочину, а вірогідність повернення вкраденого — нульова. Ну не можна ж сприймати серйозно суму у 7 тисяч 865 гривень 75 копійок, яку повернули до бюджету за 2014 — першу половину 2015 року, або 78 тисяч гривень, які конфіскували за сім місяців 2016-го в корупціонерів.


«Багаті люди багаті тому, що контролюють грошовий потік, а бідні люди бідні тому, що не вміють цього робити. Більшість фінансових проблем спричинено нестачею контролю над грошовим потоком», — зазначив культовий інвестор Роберт Кійосакі. І він мав рацію. Бо спокуса підживитись бюджетними коштами є в усіх країнах і за будь-яких режимів, але тільки в успішних і багатих державах на заваді цій спокусі стоїть належний контроль за державними фінансами та політична воля.


Демократичні практики ґрунтуються на принципах попереднього контролю та контролю за фактом порушення; незалежного зовнішнього та внутрішнього контролю; фінансової незалежності; розслідування; звітування; контролю за надходженням податків; відкритих замовлень робіт та послуг за державні кошти.


Майже кожного дня на екранах телевізорів ми бачимо, як чергового чиновника «хлопають» на хабарі. Гнівні пости в ФБ, півгодини піару в ефірі — і тема вмирає. Чиновник, покрасувавшись в об’єктивах телевізійних камер та зробивши селфі на пам’ять про цю хвилюючу подію, у кращому разі по-тихому звільняється, а потім поновлюється на посаді через суд. І знову бере хабарі.


Ні, звісно, в нас є Державна аудиторська служба, яка перебуває у стані перманентної реорганізації після того, як її колишній керівник пан Микола Гордієнко виступив із сенсаційними фактами, що проливають світло на масштаби крадіжок з державного бюджету. Нагадаю, ішлося про зловживання в розмірі 7,5 мільярда гривень. Нині відомство очолює Лідія Гаврилова, яка є дружиною керівника ДП «Укртранснафтопродукт», пов’язаного з реалізацією сумнозвісних нафтопродуктів Курченка. Можуть платники податків розраховувати на чесну і незалежну роботу служби? Питання риторичне.


Звідси можна зробити висновок, що обов’язкові для всіх демократичних країн принципи, затверджені на Лімському конгресі, залишаються пустою декларацією. Тоді чого дивуватися діркам у склянці?


Окрім Державної аудиторської служби, законодавством передбачено ще один орган контролю — Рахункову палату, якій під тиском наших західних партнерів новим законом надано безпрецедентні повноваження, цілком достатні для дієвої роботи на рівні стандартів розвинутих країн. Вона має стати всевидячим оком парламенту й одночасно його безжалісно караючим мечем, що не має вкладатися ані до рук Президента, ані до рук представників виконавчої влади. Рахункова палата має працювати виключно для народу України.


На жаль, цей орган наразі також цілком безпорадний, це безпомічна квазіструктура, здатна тільки виявляти та констатувати порушення в межах дозволеного.


Потрібно кардинально змінювати підходи до функціонування цього надзвичайно важливого органу, впроваджувати попередній і поточний аудити найбільш ризикових операцій та підсумковий аудит.


Звіти палати повинні мати практичні наслідки, а не тільки розміщуватись на сайті, тому єдиним показником ефективності роботи РП має стати не кількість сторінок у звіті, а кількість коштів, повернутих до бюджету.


Це неможливо без тісної співпраці з правоохоронними та антикорупційними органами. І головне — в умовах тотальної корупції та панування еліт, що зацікавлені у збереженні статус-кво, реальний контроль неможливий без інститутів громадянського суспільства. Упевнена, що якщо Рахункова палата зможе стати органом публічним та буде інформувати про результати своїх перевірок не тільки правоохоронні органи, а й суспільство, то горезвісна посудина з бюджетними коштами нарешті стане наповнюватись.


Механізми є, є багато пропозицій, як зробити їх дієвими. Я озвучувала їх перед членами Бюджетного комітету Верховної Ради під час представлення свого бачення функціонування Рахункової палати. Це і зміна підходів до перевірок, і використання інструментарію чорного ящика, і розробка та публічне оприлюднення чітких індикаторів оцінки економічності витрачання бюджетних коштів, і застосування світових стандартів і керівних принципів боротьби з корупцією, і відповідність принципам, що містяться в законі Сарбейнса—Окслі, це регулярний моніторинг та термінове реагування на факти порушень.


Є механізми і алгоритми їх впровадження. Відсутня політична воля до змін. Бо інакше чому до цього часу працює той склад Рахункової палати, що дивним чином не помітив, як із державного бюджету за минулої влади було вкрадено та виведено за межі держави сотні мільярдів доларів.


Олександра КУЖЕЛЬ, народний депутат України.