Минулий тиждень, можливо, став визначальним для нашого майбутнього на середньострокову перспективу. Дуже стрімко відбулися зміни геополітичної ситуації, Президент зробив жорсткий демарш з приводу черговості виконання Мінських домовленостей, у ПАРЄ прийнято неочікувано гострі резолюції щодо російської агресії тощо. Але це все відбувалося немов у паралельному з нашими політичними реаліями світі. Уже вкотре мушу написати цю звичну фразу: «Тиждень був непленарний, і політичні пристрасті та дискусії пішли на спад...»
Довго не міг зрозуміти цього феномена. В країні, де саме життя, яке в нас теж стало політикою, навіть у своїх найбуденніших виявах (ранній прихід холодів, на диво швидкий старт опалювального сезону), цього тижня мало б докинути тем для чергової «бурі в склянці води». Теми є, але їх обговорення якесь мляве, безініціативне — максимум на рівні експертних середовищ.
А потім осінило: у нас дійсність давно підмінена віртуальною перверзією якоїсь чергової «Доярки з Хацапетівки» чи призабутої від початку дев’яностих «Маріанни». Політичне життя в країні виявилося занадто складним, а розуміння її широким загалом не такими однозначними. Таке припущення дуже спрощене, але пояснює доволі багато. Бо часом маємо всіма принижену «дівчинку (або хлопчика) з низів», яка ж просто хоче утворити свою сім’ю (коаліцію) й бути щасливою мамою багатомільйонного сімейства.
А тепер повернемося до реального життя. Отож, попри непленарний парламентський тиждень помітна робота в Раді велася. Цьому сприяв активний бюджетний процес. Відбулися парламентські слухання з питань прав дитини та комітетські щодо реформи аграрної галузі. Жорстка дискусія щодо причин «пробуксовування» електронного декларування пройшла в антикорупційному комітеті. Хоча за її наслідками виникли питання не лише до державних органів, а й до деяких представників громадянського сектору та міжнародних організацій...
Ще, принаймні, шість інших комітетів підготували законопроекти до розгляду. Більшість з них важливі. Точно бурхливе обговорення мав би викликати проект змін до «закону Савченко» — можливо, хоч зараз вдасться зменшити фатальні наслідки непродуманої законодавчої ініціативи. Найімовірніше, що в зал може бути винесено й законопроект стосовно амністії в 2016 році.
Найважливіше за минулий тиждень те, що в бюджетному комітеті спільно з Міністерством фінансів почали розглядати пропозиції депутатів, фракцій і комітетів до проекту закону про державний бюджет. Робота ця йде традиційно в двох площинах: професійній та політичній. Фахова складова дещо спрощено виглядає так: відхилити понад 90 відсотків пропозицій як такі, що не містять джерел покриття видатків або викликають підозру щодо корупційної складової. Решту пропозицій, в яких усе ж є певний сенс, частково врахувати в бюджеті й самостійно їх збалансувати (бо автори переважно не ускладнюють собі життя виконанням цієї вимоги Бюджетного кодексу). Щодо політичної складової, то з власного досвіду знаю, що переважно в обгортку «соціально значимих і реформаторських» вимог загортають відвертий лобізм. І що гарніші та гучніші слова, то підступніша суть.
На жаль, ультиматуми ставлять не лише представники опозиції, а й чимало членів коаліції, тому виникає жорстка потреба пошуку голосів. Перефразовуючи відоме прислів’я: людям краще не знати, з чого роблять ковбасу і як виписують бюджет... Але цьогоріч ситуація, попри всю її неприглядність, усе ж буде менш корупційною. Просто вкрасти з бюджету гроші, конвертувати їх і, що найважливіше, безкарно ними скористатися стає дедалі складніше. І це додає оптимізму. Але голий популізм, самореклама й політична корупція, для якої нема статті в Кримінальному кодексі, усе ж призведуть до неефективного використання значних ресурсів. Це все, безумовно, дуже погано, але, будьмо реалістами, все ж краще, ніж відвертий кримінал.
У Раді цього тижня буде знов продовжено практику голосування питань порядку денного тематичними блоками. Як бачимо, така незначна зміна процесу розгляду питань дала хороші результати. Вже на вівторок виноситься блок, присвячений проблемам житлово-комунального господарства. Буде розглянуто великий блок законопроектів у сфері безпеки й оборони. Але найпомітнішим стане пленарне засідання у четвер. Згідно з Бюджетним кодексом саме до цього дня має бути проголосовано у першому читанні проект закону про державний бюджет. Подальші зміни повинні носити лише технічний, а не концептуальний характер. Може, саме через це такими обережними у висловлюваннях були більшість учасників Погоджувальної ради. Характерно, що це вперше за багато років бюджет проходить усі належні стадії розгляду в суворій відповідності з передбаченою процедурою.
Загалом, перші враження від початку нового пленарного тижня більш-менш позитивні й дають нам надію на спокійну та майже конструктивну роботу Ради.
Але основні події минулого тижня розгорталися на міжнародній арені. В тому числі й за участю народних депутатів України. Ми змогли отримати дуже важливі для країни резолюції ПАРЄ. Звичайно, перебільшувати їх значення не слід, але й применшувати роль теж не варто. Уперше на рівні важливої міжнародної організації агресора таки назвали агресором, а ще визнали таку самозрозумілу істину, що без врегулювання безпекової частини Мінських домовленостей про перехід до політичних кроків не може бути й мови. Резолюції ПАРЄ справді не мають імперативної сили, а санкції проти порушника обмежуються лише відстороненням національної делегації, але вплив цих резолюцій на прийняття рішень в ЄС таки існує, про що однозначно заявив минулого тижня міністр закордонних справ Німеччини. Брудний лобізм та політичний підкуп, до якого опустилася Росія в своєму прагненні повернутися в зал засідань ПАРЄ, викликали абсолютно протилежний ефект, що може свідчити про тектонічний розлам між демократичним світом і відверто фашистською Росією по межі цивілізаційних цінностей. Втішає, що це починають розуміти й визнавати наші надміру обережні західні партнери.
Є така погана людська звичка — втішатися й ледь не пишатися своїми стражданнями. Тому багато хто з українців були навіть ображені тим, що не наша трагедія, яка триває вже понад два роки, а бомбардування сирійського Алеппо стало останньою каплею в зміні ставлення до Росії. Але гуманітарна катастрофа, голод, страждання, масове знищення мирного населення, численні військові злочини та злочини проти людяності, які російська воєнщина разом зі своїм відданим партнером творить на сирійській землі, таки жахливі. Схожий розвиток подій готували й для нас. І це щастя, що унаслідок виважених дипломатичних дій та прискореного створення потужної й боєздатної армії нам вдалося не допустити розвитку цього сценарію. А те, що не наші, а чужі страждання нарешті спромоглися зруйнувати стіну відчуження західних обивателів і політиків, то це вже справа десята. Але схоже, що терпець таки увірвався. Ми входимо в небезпечний період, коли наймогутніша держава світу, яка єдина може реально стримувати імперські амбіції кремлівського карлика, занурилася в свої внутрішні політичні проблеми. Але, схоже, Путін настільки перегнув палицю, що навіть тимчасова відсутність основного гравця не дасть Росії шансів на політичний реванш у Європі.
Ми ще не до кінця оцінили геополітичний надлом (ще не перелом) минулого тижня, але він таки започаткувався. І річ навіть не в жорстких заявах французьких президента й міністра закордонних справ, яких у нас деякі «експерти» вже до агентів Кремля записали. Цей надлом почався у дуже характерний для цивілізованого світу спосіб — через чітку зміну тональності в провідних європейських виданнях. Уже не український депутат на сесії ПАРЄ, а авторитетні журналісти почали порівнювати Путіна з Гітлером, Алеппо з Гернікою, російську авіацію з люфтваффе тощо. А ще ж не прозвучали остаточні висновки слідства щодо збитого росіянами малайзійського боїнга... Через цей механізм уже пройшли деякі диктатори — Путін тут не перший і не останній. Дотепер він був просто авторитарним і небезпечним лідером, з яким треба домовлятися, а ще на проплаченому лобізмі якого розцвітали цілі політичні династії. А зараз він поступово перетворюється на політичну реінкарнацію персонажа, з ким не можна вести нормальний політичний діалог, лобіювання інтересів якого незмінно обернеться на політичне самогубство. Це ще тільки початок процесу, але вся логіка існування агресивних диктатур свідчить, що вони неспроможні корегувати свої дії та йти на істотні поступки, без яких діалог уже не відновити. Цього тижня будуть ще певні спроби умиротворити агресора на переговорах у Лозанні, але тривалого політичного замирення та відновлення довіри вони не зможуть принести.
Які висновки для України? Нам знову потрібно, стиснувши зуби, вистояти в протистоянні з агресором. Зазнавши геополітичного провалу, Путін уже традиційно зганяє свою лють на українцях та сирійцях. Нас чекає важкий тиждень на межі з окупованими територіями, а також зростає терористична загроза. Після вбивства в так званому ДНР відомого бандита-сепаратиста «Мотороли» вже прозвучали відповідні погрози з боку російських маріонеток. Нам треба вистояти, пережити складний період та зміцнити оборону не лише на лінії розмежування, а й у тилу. Ще нам необхідно максимально закріпитися на новому плацдармі, який вдалося зайняти минулого тижня. Йдеться про жорстку позицію Президента стосовно порядку й черговості виконання політичної складової Мінських домовленостей. Поки що маємо мовчазну згоду західних партнерів та вибух обурення російського керівництва й їхніх терористичних утворень. Якщо вдасться витримати удар, то вже незабаром зможемо добитися істотних зрушень саме на наших умовах.
Загалом, цього тижня Україні буде нелегко, але є надія, що принаймні в середині країни нам вдасться уникнути надмірного протистояння. Вже перші заяви політичних лідерів цього тижня свідчать, що хтось із усвідомлення складності ситуації, хтось через невигідну для себе політичну кон’юнктуру, але надмірно розхитувати ситуацію не відважаться.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
