Учора в Берліні після річної перерви лідери «нормандської четвірки» все-таки зустрілися. Президент України Петро Порошенко під час спільної прес-конференції в Осло з Прем’єр-міністром Норвегії Ерною Солберг зауважив, що він «дуже оптимістичний щодо майбутньої України, але, на жаль, не дуже оптимістичний щодо зустрічі в Берліні». Україна наполягає на затвердженні так званої дорожньої карти, що має чітко зафіксувати послідовність кроків і гарантії виконання Мінських угод. Однак сподівань, що цей документ буде підписано в Берліні, небагато. Передусім — через позицію російської сторони.
Інформація про те, що вечеря у канцлера Німеччини Ангели Меркель все ж відбудеться, з’явилася тільки напередодні події. А от мету і очікування від берлінського побачення всі його учасники озвучили заздалегідь. Так, Ангела Меркель закликала не чекати від зустрічі «дива». «Але переговори завжди важливі, навіть коли ми дуже різко обмінюємося думками», — зауважувала вона і наголошувала, що перемовини радше стануть «підбиттям підсумків, просто безжалісним, щодо того, де ми зараз перебуваємо» у виконанні Мінських домовленостей.
Прес-секретар В. Путіна Дмитро Пєсков також повідомив, що лідери лише «звірять» годинник. При цьому Москва знову звинуватила Київ, що він «не має наміру виконувати взяті на себе зобов’язання за Мінськими домовленостями». В унісон із московськими звинуваченнями цього разу прозвучала і заява міністра закордонних справ Франції Жана-Марка Еро, який заявив у переддень зустрічі, що метою саміту в «нормандському форматі» є домогтися від України просування зі «статусом Донбасу» і законом про вибори на його окупованій частині. А учасники саміту вимагатимуть від України «детальних зобов’язань щодо «статусу Донбасу» і календаря» проведення таких виборів, повідомило Радіо Свобода. Крім того, і від України, і від Росії домагаються поступу в розведенні сил сторін і «засвідчення щирості» в цьому. І якщо цілком зрозумілою видається кардинальна протилежність позицій України та Москви, то чого очікувати в майбутньому від інших двох учасників «нормандського формату»? Адже виходить на те, що вони почали схилятися до позиції Москви. Цю ситуацію «Голос України» попросив прокоментувати директора Центру прикладних досліджень «Пента» Володимира ФЕСЕНКА.
— Позиції Франції та Німеччини відрізняються. Франція схиляється до моделі: «спочатку вибори, а потім — безпека» і нині тисне на Україну. Але Київ резонно каже: «ні»! Це не влаштовує нас, бо не гарантує безпеку в зоні конфлікту. Простий приклад: на сьогодні під Донецьком справді фіксують тільки епізодичні обстріли. Але на маріупольському напрямку йдуть активні бойові дії. Кожен день — масштабні обстріли. Є загиблі серед українських військових. Стала складнішою ситуація на луганському напрямку. За таких умов не можна проводити вибори. Навіть Франк-Вальтер Штайнмаєр це зрозумів і минулого тижня, коли він був на сесії
ПАРЄ, визнав: на даний момент передумов для проведення виборів на Донбасі немає.
— Але Франція досить категорично наполягає на тому, що спочатку на Донбасі мають відбутися вибори. І тон заяв дедалі категоричніший.
— По-перше, позиція Франції також коливається. По-друге, (скажу те, що чув від дипломатів) французька сторона не грає активної ролі у «нормандському форматі». Провідну роль тут грає Німеччина, яка нині ще й очолює ОБСЄ. І Франк-Вальтер Штайнмаєр, який зараз є формально очільником організації, добре знає ситуацію на Донбасі. Дуже обізнана й Ангела Меркель. Франсуа Олланд, а особливо новий міністр закордонних справ Франції не так добре розуміються в деталях. Тому Росія й маніпулює і впливає на позицію Франції. Але не можна сказати, що Париж налаштований проросійськи. Французи дуже обурені останніми бомбардуваннями Алеппо та діями Росії в Сирії. Саме тому й було зірвано візит до Франції Путіна.
Окрім того, не треба забувати, що на всі зовнішні переговори впливають внутрішні процеси. Наступного року у Франції вибиратимуть президента, а в Німеччині — Бундестаг. І для нинішніх керівників цих країн дуже важливо досягнути якогось конкретного миротворчого результату. А для нас важливо — якою ціною. І саме тому українська сторона не поступається. Позиція Києва дуже жорстка: є «червоні лінії», пов’язані з безпекою. Як кажуть дипломати: «Ми вичерпали ліміт наших компромісів». Україна пропонує діяти покроково: спочатку стале перемир’я, і не на кілька тижнів, а хоча б на декілька місяців. Лише після цього можна починати політичний процес.
І тут теж є багато нерозв’язаних питань: хто гарантуватиме безпеку на виборах? Переговорники використовують термін «local securіty provіders», тобто місцева міліція. Саме ті люди, які нині арештовують і навіть убивають проукраїнськи налаштованих громадян. Українська сторона наполягає, і на мій погляд, це компромісний варіант, щоб безпеку забезпечувала третя сторона, наприклад поліцейська місія ОБСЄ. Але навіть зараз спостережну місію ОБСЄ бойовики не допускають в місця, де не має бути, але, очевидно, є — зброя. Багато питань стосовно кордону і присутності на Донбасі російських військовиків, «кураторів» та російської зброї. Все це треба вивести з регіону до виборів і закрити кордон. Так, у Мінських угодах записано, що Україна отримає контроль над кордоном тільки після виборів. Але закрити його треба ще до виборів і зробити це може, наприклад, ОБСЄ.
Проте Москва на жодні компроміси не погоджується.
— На вашу думку, чи не спричинить чергова «недомовленість» з принципових питань нового збройного загострення конфлікту?
— Ризик є. На жаль, є й не дуже добра закономірність, яка проявляється з 2014 року: влітку — активні бойові дії, у вересні-жовтні — умовне перемир’я й переговори, а в листопаді — знову ескалація конфлікту. Убивство «Мотороли» теж може стати поштовхом, адже ми чули погрози О. Захарченка (лідера самопроголошеного «ДНР» — Ред.). І саме тому Київ і погоджується на переговори, бо краще переговори, ніж війна. І мета мінімум берлінської зустрічі — відновлення повноцінної роботи «нормандського формату» на вищому рівні. По-друге, не допустити нової ескалації конфлікту і, можливо, вийти на більш серйозні домовленості щодо припинення вогню.
Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.
Востаннє лідери «нормандської четвірки» зустрічалися рік тому, 2 жовтня в Парижі.
Фото Михайла ПАЛІНЧАКА (прес-служба Президента України).
