Ми живемо у достатньо складний і швидкий за плином час, коли демократія набуває цивілізаційного змісту, а школа стає головним чинником у вирішенні питання життєздатності нашої цивілізації.
Освіта сьогодні, як ніколи, набирає особливої ваги і як суто внутрішня система державотворення, і як важлива складова світового значення у розвитку людства, як вияв конкурентоспроможності кожної країни, так і вияв співпраці на міжнародному рівні. Бо освітня політика однієї держави сьогодні вже не може існувати без огляду на міжнародну.
Бо освітня політика однієї держави сьогодні вже не може існувати без огляду на міжнародну. Особливості розвитку сучасної цивілізації, зростання ролі особистості, демократизація суспільства, інтелектуалізація праці і швидкий розвиток сучасних технологій потребують створення таких умов, за яких народ України, опановуючи сучасні знання, став би високо розвиненою інтелектуальною нацією, а освіта — одним з головних пріоритетів держави.
Освіта кожної європейської країни є національною компетенцією. Європейська ж компетенція полягає у сукупності кращих національних практик, у взаємодії та співпраці. Українська освіта має свої традиції, свій почерк, своїх видатних педагогів, які увійшли у класику всесвітньої педагогіки. Серед них К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, 100-ліття якого у 2018 році ми маємо відзначити не тільки на державному рівні, та багато інших яскравих освітян, знаних за межами нашої країни. Всі вони були директорами відомих шкіл, в основі роботи яких лежала суто українська родинна педагогіка, де вчитель і директор виступають у ролі передусім батьків, наставників, моральних лідерів, носіїв загальнолюдських цінностей та національних традицій. Серце і любов віддані дітям, високий професіоналізм та творчий пошук оберталися стократною ефективністю навчально-виховного процесу, високими результатами навчальних досягнень учнів, зрілістю їхньої життєвої позиції. У час бурхливого розвитку технічного прогресу, з ризиком перетворення людини на роботоподібну модель, людину без співчуття та серця особливо актуальним стає вчення В. Сухомлинського, який вводить дітей у світ пізнання життя через оточуюче середовище, природу, стверджує шляхетні почуття, виховує громадянську гідність, віру в добро, любов та відданість Батьківщині. І недарма, повернення до витоків всього людського перебуває у центрі уваги сучасної всесвітньої педагогіки.
Орієнтуючись на європейський вибір сьогодні, ми чомусь почали забувати про своє освітянське коріння. Ми не враховуємо той факт, що
прагматична, але мудра Європа очікує від входження України в орбіту євроспільноти набагато більше, ніж механічне копіювання давно пройдених ними шляхів та досягнень.
У пошуку нової парадигми освіти, відповіді на виклики часу Європа розраховує на Україну як рівноправного партнера, який має збагатити європейську практику своїми національними здобутками.
Якщо бути відвертими, за європейським зразком, розуміючи, що це найкращі ліки від усіх негараздів, то треба визнати, що останнім часом слово «реформа» в освіті скоріше стало прикриттям її дієвої відсутності, а «європейський» напрямок залишається більшою мірою у назві, ніж у змісті. Розтягнутий на роки план перетворень дійсно потребує часу на детальне обміркування, бо має багато невирішених питань. Але, з іншого боку, він наражається стати застарілим на момент його реалізації, або частково просто забутим, як це трапилося з реформуванням системи управління освітою. Яскравий приклад — районні управління освіти. Скільки пропозицій було висловлено на їхню адресу за браком потреби в них. Перетворившись з центрів методичної допомоги школам на знаряддя політичних замовлень, жорсткого інспектування на догоду не завжди порядним поодиноким батькам, які переслідують власні інтереси, в гонитві боротьби з корупцією, вони завдали серйозної шкоди повазі до вчителя і школи. Інший приклад — це відкритий конкурс на посаду директора школи. В жодній європейській країні, де такий конкурс має місце, він не відбувається так, як це, поспіхом, робиться у нас: з порушенням людських прав та гідності попередніх керівників; неврахуванням думки педколективів; без належної професійної підготовки претендентів. У той час, коли в європейських країнах це — вибір найкращих з кращих; досвідчених педагогічних працівників, з підготовкою до управлінської діяльності не менше одного року; директорів не просто менеджерів, а лідерів; за рішенням професійного журі; у присутності громадськості. Бо директор є ключовою фігурою освітнього процесу загалом.
На останній європейській конференції в Італії порушувалося питання про підвищення статусу директора школи.
У центрі європейської реформи освіти сьогодні: автономія школи, система керівництва та системні керівники шкіл.
Це — лідери, які працюють на успіх не тільки своєї школи, а й інших шкіл з метою змінити на краще загальну систему значною мірою. Успіх школи вони вимірюють досягненнями учнів, покращенням навчання, зниженням кількості педагогічних промахів, професійною самооцінкою. Основні зрушення до нового типу директора — це перехід від директора-менеджера до директора-лідера. Концепція лідера на відміну від менеджера, де акцент робиться на адміністративній та рутинній роботі, фокусується на: наявності стратегічного бачення розвитку школи; спроможності поділитися цим баченням так, щоб інші його охоче підтримали; спрямуванні та формуванні культури організації. Для сучасного керівника-лідера важливі такі риси, як: емоційна інтелігентність; самосвідомість та соціальна свідомість; самоменеджмент та менеджмент взаємовідносин. Творчий пошук не карається, а підтримується, промахи ретельно аналізуються. «Діалог, добра воля, візія прогресу, довіра школі роблять реально можливим якісне навчання» — звучало на конференції. За європейський передовий приклад сьогодні береться Фінляндія, де значні місцеві кошти від муніципалітетів з незначними дотаціями в освіту від центральної влади є нормою. Серцевиною реформи освіти у Фінляндії став визнаний професіоналізм директорів та вчителів шкіл. Їх настільки поважають і довіряють, що формальна система інспекції скасована, а 75 відсотків учнів бажають стати вчителями.
Рада Європи пропонує щорічно опубліковувати рейтинги країн із залучення інвестицій в освіту. Чому б і нам не започаткувати такий рейтинг, створивши сприятливі умови для інвесторів. Інвестиції в освіту могли б забезпечувати реалізацію конкретних програм, а звільнені кошти додавались би до зарплати вчителя.
Освітяни України багато і традиційно завзято працюють, демонструючи ініціативу, творчість, небайдужість, оптимізм, бо знають, що від них залежить майбутнє країни, що авторитет учителя вимірюється його відповідальністю і за свою країну, і за увесь світ, що освіта є найціннішою річчю, яку кожна людина отримує у своєму житті, а недолік освіти, або фальшива освіта, може зруйнувати не тільки особистість, а й цілу націю.
Думаємо всі про це і втілюємо найкращі ідеї у найкращі справи, пам’ятаючи слова Тараса Григоровича Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Ірина КОЗІНА, представник України в Європейській Асамблеї директорів шкіл, віце-президент Асоціації керівників шкіл України, заслужений працівник народної освіти України.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
