Редакція переконана, що наші шановні читачі пам’ятають публікацію в нашій газеті за 19 жовтня «А чи жили ви досі...». То був відгук на нову поетичну книжку «Незамулимі джерела» письменника Миколи Махінчука (на знімку). Вважаємо так, бо, думаємо, неможливо забути такий заголовковий закид автора усім нам. Там же, до речі, повідомлялося про те, що має відбутися презентація цієї збірки у Будинку письменників України. Так, вона відбулася у зазначений день і час. А чи не помилилася редакція в своїй позитивній оцінці цієї книжки?
Одразу наголошу — ні, не помилилася. А щодо однієї із зауваг, що прозвучала під час обговорення, виникла коротка цікава й актуальна творча дискусія.
Приємно, що на презентацію прийшли поети, які давно і добре знають творчість Миколи Махінчука, автора 16 прозових і поетичних книжок.
Петро Перебийніс згадав першу збірку його поезій і відзначив значне зростання майстерності автора в новій. Вона різноманітна, бентежна. У ній вміщено цикл цікавих історичних і сучасних поем, вся її поезія щира, сердешна.
Віктор Женченко висловив таку ж думку про збірку. А кажучи про глибину змісту історичних новел, особливо «Знаки ЗЗ-го», наголосив, що автор перевершив навіть документи.
Щирою людиною, великим патріотом назвав М. Махінчука Петро Медвідь. І підкреслив: «Велике щастя, що Україна має таких поетів».
Багато гарних і добрих слів сказав про книжку Олесь Воля, який «звик казати правду і казати все». Разом з тим він висловив побажання автору: «Треба відходити від злободенної журналістики». Ці слова викликали певну дискусію у залі. Нагадаю, що Микола Махінчук понад 37 років віддав роботі в пресі. Останні — перед виходом на пенсію, працював першим заступником головного редактора газети «Урядовий кур’єр». Та оце перебування на передових інформаційних рубежах життя суспільства позначилося хіба що на різноманітності і багатогранності тем його поезій, проникливому баченні суспільних явищ.
А ось як висловився щодо цього секретар Спілки письменників України Микола Славинський.
— Безперечно, Микола Махінчук — публіцист із відточеним раціональним мисленням, умінням робити вичерпні узагальнення й разючі висновки. Але ж який він — воднораз — тонкий поет. Чутливий, мрійливий, відчайдушний, дерзновенний, вітролетний! Ліричні вірші його весняноокі, бентежні, наївні, сповненні сонця, блакиті й пахощів Київщини, де він народився. А щоб висловити наболіле, він вдається до різноманітних прийомів публіцистичної лірики, толерантно акцентує увагу на її місії — зміцнювати віру в непереможність добра й справедливості, протистояти безнадії й розгубленості.
В обговоренні поезій з обговорюваної книжки взяли також участь Віктор Корніюк, Іван Забіяка, Іван Шпиталь та інші.
У своєму підсумковому слові Микола Гаврилович щиро подякував усім, хто прийшов на презентацію його книжки і зауважив, що він не підтримує у поезії кучеряве філософствування, сентиментальну красивість, пустопорожню голослівність тощо. І підкреслив, що будуть інші часи, переоцінки нинішнього, але не говорити нині про сучасні проблеми, найболючіше, нестерпне — не можна.
Завершилася презентація загальною підтримкою пропозиції Петра Медвідя висунути книжку поезій Миколи Махінчука «Незамулимі джерела» на здобуття премії Спілки письменників України імені Павла Тичини.
