Щодо минулого тижня прогнози робилися доволі мляві: більшість політиків традиційно поїдуть у регіони, спробують ще в кількох місцях реанімувати тему «тарифного майдану», але переважно поринуть у складну й небезпечну епопею заповнення електронних декларацій. Ніщо не віщувало бурі, але неочікувано саме влада збурила суспільний спокій та поставила своїх опонентів перед серйозними політичними викликами.
Найнеочікуванішу новину озвучили спільно Прем’єр-міністр і Президент. І стосувалася вона споконвічного козиря опозиційних сил — підвищення соціальних стандартів, зарплат та інших виплат. Посеред бюджетного процесу раптово прозвучало рішення, щоб із початку нового бюджетного року одномоментно підняти розмір мінімальної зарплати двічі. Перші спроби пояснити цю заяву якоюсь політичною кон’юнктурою виявилися непереконливими. Адже в нас ніколи ті, хто у владі, не займаються соціальним популізмом — бо їм самим відповідати за реалізацію власних зобов’язань. Припущення, що Президент і його політична команда готуються до дочасних виборів і тому вирішили зіграти на полі своїх противників, теж не витримує жодної критики — вибори відбудуться у свій належний термін і жодного їх прискорення ніхто у владі не планує: для цього немає ні юридичних підстав, ні політичних мотивів, ні елементарної потреби. Ще одне припущення, що влада ініціювала популярний крок, але розраховує, що в парламенті він не отримає підтримки, а отже, відповідальність упаде на противників, теж нікчемне. Навіть найзавзятіші критики уряду постануть перед дилемою: голосувати «за» чи втратити будь-яку підтримку своїх виборців, відмовившись підтримати соціальні дії влади. Більшість із них ще пару днів тому жорстко критикували владу саме за відсутність таких дій, а нині, після короткочасної розгубленості, постараються себе проголосити ініціаторами подвоєння мінімальних зарплат. Тож голосів у Раді повинно знайтися більше, ніж удосталь.
Отже, мусимо визнати, що Кабінет Міністрів зіграв серйозну й добре прораховану партію. І логіка в таких розрахунках таки є, хоча й ризиків не менше. Основний акцент робиться на детінізації зарплат у недержавному секторі. Коли ще уряд Арсенія Яценюка реалізував ініціативу скачкоподібного зниження оподаткування фонду оплати праці, були надії, що в такий спосіб стимулюють бізнес вивести зарплати й, відповідно, частину оборотів із тіні, тобто припинити виплати «в конвертах». Але надії на свідомість та патріотизм вітчизняних бізнесменів не виправдалися. Ми тоді не врахували того факту, що в нас країна, в якій не тільки й не стільки корумпована влада, як схильне та толерантне до корупції ціле суспільство. І це надзвичайна загроза для держави, адже змусити кілька десятків тисяч чиновників жити відносно чесно ще якось можна, для цього існують і вже почали діяти відповідні механізми. А що робити з мільйонами, які толерують несплату податків, нечесне ведення бізнесу, обкрадання цілої держави (тобто самих себе) за невеличкий бонус у сотню-дві гривень ніде не оподаткованої зарплати? Не секрет, і аналіз ринку праці це підтверджує, що в приватному секторі практично немає зарплат на рівні теперішнього мінімуму, просто все, що вище, виплачується «чорною готівкою». Звідси й понад п’ятдесят тисяч керівників різних фірм, які, за звітами, живуть на платню в півтори тисячі гривень, і мільйони таких само низькооплачуваних працівників.
Тож уряд розраховує цим дещо жорсткішим методом вивести зарплати з тіні. Саме за рахунок розширення бази оподаткування, скорочення деяких невиправданих соціальних виплат (в їх числі й субсидій) мають забезпечити зростання зарплат у бюджетній сфері. Логіка в таких діях влади є, але й загроз чимало: від необхідності мобілізувати певний ресурс на перші місяці дії нових правил і до відвертого саботажу з боку частини бізнесменів, які постараються остаточно перейти в тінь. Чи вдасться уряду досягнути свого результату, побачимо лише за підсумками першого кварталу вже наступного року. А нині маємо складний виклик для наших опозиційних сил: помірковано критикуючи окремі деталі урядово-президентської ініціативи, все-таки її підтримати чи відверто протиставитися.
Однак згадана урядова ініціатива створила велетенську проблему для парламенту: як імплементувати нові правила, а це не лише зростання мінімальних зарплат, а й повна відмова від теперішньої тарифної сітки, яка вимірюється саме кратністю до «мінімалок», у вже розпочатий бюджетний процес. Тим паче що зміни потрібно вносити в численні закони й підзаконні акти. Ймовірно, що це й стане головним питанням нового парламентського тижня. З одного боку, формально такі можливості збережено. Члени бюджетного комітету на минулому сесійному тижні внесли в парламент та успішно провели голосування проекту постанови про прийняття в першому читанні державного бюджету, до якої потрапило дуже непривабливе доповнення (кілька пунктів базової постанови та окремий додаток №2), яким депутати подвоїли собі платню. Якщо виходити з нових мінімальних зарплат, то це вже буде зростання не в два, а в чотири рази. Прем’єр-міністр і Голова Верховної Ради розкритикували цю жадібність, після чого глава парламенту відмовився підписувати постанову в такому вигляді. Тож формально бюджет у першому читанні ще не прийнято. А отже, паралельно зі скасуванням одіозних поправок можна доповнити проект доволі кардинальними змінами, необхідними для зростання мінімальних зарплат. Але це досить складні розрахунки зростання доходної частини бюджету та збільшення витрат у галузях, де найбільше низькооплачуваних бюджетних працівників. Алгоритм імплементації нових показників до законопроекту про держбюджет може бути й інший, але в будь-якому разі саме бюджетні дебати позапланово стануть головним трендом цього сесійного тижня.
Основна робота Ради цього тижня буде вже традиційно організована за тематичними блоками. На вівторок планується завершити розгляд блоку законів, які регулюють діяльність ЖКГ. Пізніше буде розглянуто законопроекти стосовно фінансів і банківської справи. На середу заплановано блок щодо охорони здоров’я, а в четвер переважну більшість часу присвятять питанням дерегуляції та правоохоронної діяльності. Більшість законопроектів не є конфліктними, тому можна сподіватися, що робота буде йти доволі спокійно та ефективно, хіба що часом перемежовуючись гучними політичними заявами.
Інша тема для бурхливого суспільного обговорення — це результати подачі електронних декларацій державними службовцями. Тут проліг чіткий водорозділ між початком минулого тижня та його закінченням і продовженням теми поточного. Ще тиждень тому численні доволі спекулятивні громадські організації та самозвані активісти (найвигідніша професія, виявляється, у нас — це «борець» з корупцією) лякали Україну і світ зривом декларування, неможливістю заповнити й подати декларації, перспективою вибірковості їх перевірки... Яких лише жахів не напускали та клоунад не проводили. Але в підсумку маємо успішно, хоча й не без проблем проведену процедуру. Те, що декому з чиновників довелося не одну ніч просидіти перед комп’ютером, щоб всунути те, що туди аж ніяк не лізло (тобто спробувати збалансувати свої дуже скромні легальні доходи з вельми нескромними витратами), нас особливо хвилювати не повинно. Сам процес декларування чиновницьких статків уперше відбувся в майже повному обсязі й цілком публічно. І хоч би що вигукували вічні шукачі «зради», але це таки перша значна перемога в боротьбі з корупцією. А далі повинна пройти перевірка сумнівних декларацій та непідтверджених доходів і статків. Тому на цьому тижні, коли вічні критики в очікуванні нової теми притихнуть, ми зможемо почути бурю цілком справедливих емоцій щодо тої розкоші, яку деяким зі «слуг народу» таки довелося засвітити в злиденній воюючій країні. Сподіваюся, що основною темою наступних тижнів стане викриття приховувань своїх статків частиною політиків і чиновників, а також перші кримінальні провадження щодо незаконного збагачення.
На тлі парламентського штилю ще одну тему для активного обговорення нам додав Генеральний прокурор. Загалом переформатування управління спеціальних розслідувань, якому доручалося довести до суду справу про вбивства на Майдані та інші злочини режиму Януковича, навряд чи мало б викликати значний суспільний резонанс. Спеціальне управління пана Горбатюка справді провалило роботу й мало зазнати кадрових санкцій. Адже за два роки діяльності досі немає жодних видимих результатів: перші обшуки було проведено лише через два роки (!!!) та й то під тиском Генпрокурора, жодних матеріалів і кримінальних справ, готових для передачі в суд, немає, крім доволі млявої імітації діяльності та примноження томів справи, жодних дій не спостерігаємо. Очевидно, що будь-яке терпіння колись мало вичерпатися, тим паче що за кінцевий результат відповідальність перед суспільством несе саме Юрій Луценко. Тому кадрові рішення були навіть надто помірковані.
Але вразило інше — бурхлива реакція декого з політиків та частини активістів, яку раптом стали підтримувати цілком притомні люди. Звернути на це увагу варто окремо, поки цей епізод не загубився між іншими не менш знаковими подіями. У цій реакції ми якнайкраще розкриваємо свою суспільну психологію. Колишній Президент Л. Кучма ввів у наше мовлення термін: «Україна — не Росія». І це чудово, що в нас немає їхнього рабського поклоніння й обожнювання влади, але ж не можна деякі ознаки доводити до абсурду. Коли для відторгнення людьми певного законопроекту досить заявити, що він сприяє узурпації влади Президентом (навіть коли там нічого схожого й близько немає), коли кожен викритий злодій та корупціонер може впевнено претендувати на роль «борця за справедливість» та «жертви режиму», то це вже суспільна шизофренія.
Напевно, той, хто очікує для себе лише обману, втрат і злиденного життя, навряд чи зможе розраховувати на щось добре. Тому в очікуванні традиційно бурхливого тижня хочу наостанок пригадати невеличку сучасну притчу. В переповненій маршрутці їде чоловік і стиха бурчить: «Діти — неуки, жінка — непутяща, начальник — деспот, зарплата — мізерна, життя — нікчемне!..». А в нього на плечі сидить невидимий ангел-охоронець, записує все це в малесенький блокнотик і так гірко зітхає: «Які дивні, які незрозумілі побажання, але що поробиш — доведеться виконувати».
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог, незалежний експерт.
