Слід зазначити: за визначенням шоу є різновидом розважальної програми, що має формат телевізійної постановки. Спілкування гостей телепрограми організовує один телеведучий (модератор) або декілька. В основі усіх якісних шоу, котрі спрямовано на об’єктивне інформування глядачів, обмін думками, налагодження конструктивного діалогу, досягнення консенсусу чи пошук шляхів розв’язання певних проблем, лежить інтерв’ю із запрошеними гостями студії — політиками, представниками бізнесу, досвідченими фахівцями чи визнаними експертами з тих або інших питань.
Утім, в Україні можемо спостерігати так звані шоу з негативним або маніпулятивним посилом і навмисним спотворенням інформації. По суті, це навіть не шоу, а приватні пропагандистські майданчики для зомбування населення і плекання невігластва, але вони маскуються під шоу — як підроблені товари на полицях магазинів маскуються серед оригінальних і якісних. Шоу (проект) може називатися як завгодно — «Вагітна у 60», «Міняю чоловіка», «Майстер-шеф пенсіонери», «Всі на одного», «Битва шарлатанів» тощо. В них не буде згадки про реальні проблеми, що існують у суспільстві, — натомість увагу глядача намагатимуться відвести у бік соціальних міфів і різного інформаційного сміття. Забити людям голови телевізійною «жуйкою» — одна з кремлівських технологій...
Для кожного проекту є своя, чітко визначена, цільова аудиторія (групи глядачів відповідного віку, статі, освіти, роду занять) і відповідний ефірний час. Темами для винесення на загальне обговорення завжди будуть резонансні, гучні події чи екстремальні ситуації, інакше глядачам нецікаво. Адже, погодьтеся, на звичайних ситуаціях і історіях пересічних людей складно підвищити популярність телеканалу та його рейтинги.
«Це Марія Іванівна, вона народилася у звичайній сім’ї, закінчила школу, потім здобула спеціальність, вийшла заміж, народила дитину, щодня добирається на роботу і з роботи одним зручним маршрутом...» — таким увагу глядача не привернути, потрібен екшн і щось скандальне. Тому темою популярних ток-шоу стає приблизно таке: «Це сестри-підлітки Марійка та Іванка, їх ґвалтує вітчим. Розкажіть, дівчатка, коли і як це розпочалося...» Ось такий бруд переглядатимуть, жваво обговорюватимуть запрошені гості студії, ще і з неприхованим задоволенням смакуючи пікантні подробиці.
Що так приваблює глядачів у цих екстремальних, скандальних шоу? Насамперед, яскраве емоційне забарвлення, емоційний підйом, відчуття нервового збудження, аж до стану, схожого на афективний, — із готовністю діяти, долучатися до чогось, реагувати й висловлювати свою позицію. І, звісно ж, особливо приваблює глядачів те санкціонування «забороненого», що відбувається з боку ведучого.
Як відбувається схвалення певної девіантної поведінки? Скажімо, проходять студійні зйомки телепрограми. У них задіяні декілька десятків учасників — це «глядачі» та «гості» (запрошені експерти), склад яких заздалегідь планується і ретельно добирається. На початку роботи аудиторію розігрівають, зазвичай демонструючи на екрані якийсь сюжет, перегляд якого викликає конкретно в цих учасників сильні (бажано негативні) емоції. Можна зібрати у залі веганів і показати їм відеозапис забою тварин, можна зібрати прихильників «руського міра» та показати їм відео визволення будь-якого нашого міста з-під окупації, — реакція буде однаково бурхливою та агресивною (бо якби склад учасників був справді різноманітним, то і реакція була б цілком адекватною, але то продюсерам не потрібно, — ми ж ведемо розмову про погані шоу). Демонстрація супроводжується відповідними коментарями ведучого, що спрямовують дискусію в потрібне русло. «Потрібне» тут не означає правдиве чи орієнтоване на пошук істини. Головною і визначальною тут є політика телеканалу.
Телеканали, слід зауважити, у нас є переважно приватними й такими, що задіяні на повну потужність у період підготовки до виборів. У періоди між виборами вони обслуговують корпоративні інтереси власників, у тому числі виконують замовлення певних політичних сил або окремих депутатів для піару, просування тих чи інших ідеологій, програм або підготовки підґрунтя для лобіювання законопроектів.
«Такі не гідні жити!» — вигукують глядачі у студійній залі, і група з декількох десятків інших присутніх на знімальному майданчику це схвалює — або мовчазною згодою, або відвертими висловлюваннями із закликами до фізичного знищення якоїсь конкретної людини (з якою вони навіть особисто не знайомі та вперше бачать наживо), оголошення її «поза законом» в умовах удаваної безкарності. І всі дивляться на ведучого, котрий задає всьому цьому спектаклю мотив і лад: він теж своїми словами, позою, мімікою, жестами підказує (а точніше, диктує) аудиторії певний вид реакції та поведінки.
Інформаційно-психологічний вплив у студії орієнтовано на малі та середні групи. Коли програма виходить в ефір, то далі набагато більша кількість глядачів перед екранами телевізорів або у соцмережах підхоплюють той настрій, з відповідними вербальними маркерами (простіше кажучи, повторюють, як папуги), і поширюють його з тими само шаблонами.
«Це не я прагну мститися, трощити магазин (банк, кафе тощо), закликати до штурмів і погромів — це мені ведучий дозволив» або «це не я готовий убивати — ведучий показує, що це нормально і законно, він і всі тут це схвалюють», — приблизно така формула закладається у свідомість людини замість її власних раціональних переконань. Адже раціональне вимикається повністю, коли щодо індивіда здійснюється вплив на його емоційну сферу.
— Ну, я думаю, скора в праваахранітєльниє органи паступят новиє саабщєнія а самасудах, толька вряд лі каво-та найдут, — промовить ведучий, котрий так само знімає із себе відповідальність за той масовий психоз, який він влаштував у студії.
«Це не я підбурюю до скоєння злочинів та нехтування законом — це експерти у студії констатують», «це не я схвалюю радикальні засоби досягнення мети — так вважається нормальним у суспільстві», «це не я закликаю до фізичної розправи над громадянами — така думка аудиторії», «це не я розпалюю ненависть у суспільстві — це позиція глядачів», «це не я налаштовую до дій щодо повалення конституційного ладу — я тут просто показую, чого хоче народ», «це не я принижую людину, котра намагається обстоювати протилежні погляди — це мені аудиторія передає настрої більшості».
Найчастіше для масового промивання мізків застосовується такий маніпулятивний прийом, як звернення до анонімного авторитету: «вчені встановили», «експерти вважають», «фахівці рекомендують», «громадська думка показує», «всі переконані» і так далі. На якій підставі «вважають»? Хто ці вчені, їхні прізвища, суть висновків, джерело? Звідки взялися «експерти» з «фахівцями» та які підстави їм вірити? Що за «громадська думка»? Те ж саме, що і «всі переконані» — це три—п’ять десятків найбільш екзальтованих фанатиків, яких можна легко зібрати в одному місці для картинки на телебаченні.
Отже, механізм інформаційно-психологічного впливу спрацьовує так: спочатку в людей штучно розбурхуються найнижчі, негативні емоції: гніву, страху, розпачу, люті, ненависті, заздрощів та ін. Раціональне сприйняття реальності вимикається, і його підміняє емоційне, аж до афективного — коли людина не здатна критично оцінювати зміст інформації, свої вчинки та поведінку, а також їх наслідки. На цьому етапі до свідомості присутніх можна закласти будь-які програми, навіть найбезглуздіші. Що більше учасників у студії, то сильнішим буде ефект від таких маніпуляцій.
Учасники проекту і глядачі отримують в особі ведучого (модератора) своєрідного наставника. «Нарешті він наважився за мене висловити те, що я думаю! От молодець, я за нього!» — розмірковує прихильник ведучого з числа гостей або телеглядачів, і тут зовсім не принципово вже, про що йдеться в темі.
Тепер — про побічні ефекти участі у груповому промиванні мізків. Передусім у людини зі слабкою психікою можуть виникнути невроз, реактивні стани та численні соматичні порушення. Адже під час роботи з групою (в цьому разі з учасниками обговорення у студії чи присутніми на знімальному майданчику) штучно створюється психотравмуюча ситуація. І продюсери проекту, ведучий і режисер роблять це навмисно, коли мають конкретну мету навіяти суспільству певні міфи та змусити повірити в реальність брехні.
А потім декого з учасників доправляють до лікарень із серцевими нападами чи у стані гіпертонічного кризу, декого — із симптоматикою нервових розладів. У багатьох після таких «шоу» спостерігаються розлад особистості, нав’язливі стани, депресія, головний біль і запаморочення, дратівливість і напруженість, порушення сну і травлення, інша психосоматика. Таке може статися і з абсолютно врівноваженими людьми. Просто під час зйомок здатні вчинятися небезпечні дії, що можуть призвести до фатальних наслідків, також нерідко провокуються бійки з травмуванням людей. А найстрашніше — людину може бути доведено до самогубства, і такі випадки вже траплялися, тільки про це не прийнято говорити — телеканали захищають свій позитивний імідж. Узагалі ця тема настільки широка, що про це я хочу розповісти вам окремо, і зроблю це одразу, як тільки матиму ще більш повну інформацію та відповіді на запити.
Як розпізнати небезпечні шоу та захистити себе і близьких від негативного інформаційно-психологічного впливу?
Спочатку для тих, хто бажає сам опинитися по той бік екрана. Спробуйте поставити собі просте запитання: як люди потрапляють до телевізора? Вони якісь особливі? Вони такі ж самі, а в чомусь навіть і гірші та менш розумні за нас. Хочете опинитися на їхньому місці? В цьому немає нічого поганого. Людина бажає популярності, телеканал — того ж само, тільки це зветься рейтингом, допомагає розширювати глядацьку аудиторію (що особливо важливо для піару окремих діячів з політичних та бізнес-кіл, а також для роботи з електоратом) і приносить прибутки. Варто пам’ятати: всі відзняті матеріали за вашою участю є власністю телеканалу, який може розпоряджатися ними на власний розсуд. Наприклад, випустити «нарізку» на кшталт «Найжахливіші виступи» або «Кумедні моменти», де під променистим брендом дружини сепаратиста і ворога України Медведчука показуватимуть, як члени журі реготали над невдалими спробами людей показати свої вміння. Відео швидко стане дуже популярним, і мало хто замислиться, як почуваються зараз його «герої» і чи живі вони. Або коли є мета показати певну категорію людей у негативному світлі, подати якусь подію (явище) тільки в тому ракурсі, в якому потрібно, то продюсери з режисером, навіть якщо ви будете єдиний казати правду й мати рацію, перевернуть усе з ніг на голову, за допомогою монтажу повирізають усе їм невигідне, буквально з окремих слів склеять потрібні ваші фрази, зроблять із чорного біле та навпаки.
Якщо ви є фахівцем у певній галузі та самі маєте що сказати, то, цілком можливо, одного дня вас зненацька запросять для участі у проекті, в якомусь тематичному випуску. Або, може, ви пережили події, про які телеканал захоче розповісти глядачам. Тоді вас розшукають самі, з вами зв’яжуться і поводитимуться виключно коректно і ввічливо. Журналісти телеканала та знімальна група оточать вас турботою, заберуть і безплатно привезуть з усім комфортом. Вони будуть такими щедрими аж до моменту ефірного випуску програми, а потім на вас може очікувати «сюрприз» — скільки б хорошого і мудрого ви не сказали під час запису, покажуть лише те, що мають намір показати.
Може статися так, що ви взагалі не дивитися телевізор. Але не полінуйтеся, знайдіть інформацію про телеканал і його власника, перегляньте хоча б останні декілька випусків. Перше, з чим слід ознайомитись — це тематика і сам формат програми. Якщо там мають місце скандали і бійки, то це перша ознака того, що програма не для людини, котра поважає себе.
Друге, на що слід звернути увагу, — це склад експертів. Якщо про проблеми комунального господарства, розпорядження бюджетними коштами, оподаткування і соціальної політики розпатякують актори чи співаки, то шоу є постановочним і слугує або меті піару якоїсь особи, або знімається для підготовки підґрунтя і протягування якогось законопроекту чи програми, прийняття яких вигідне тільки вузькому колу осіб.
За допомогою телевізора можливо все, недаремно однин з телеканалів узяв собі цю фразу за офіційний слоган. Можливо все, коли до справи береться «дипломований фахівець», який пройшов навчання і спеціальну підготовку в Росії, під пильним оком кураторів із ФСБ. Цілком можливо перетворити людей на слухняну біомасу та вбити їм у голову будь-яку маячню, тут по приклади й ходити далеко не треба — в Криму та на Донбасі пропаганда на ТБ і радіо вже зробила свою чорну справу.
Третє — це мова і термінологія учасників. Є таке поняття, як «мова ворожнечі», за допомогою якої суспільству нав’язуються певні стереотипи. Порівняймо: «переселенці» — «українські громадяни»; «біженці з Донбасу» — «проукраїнські патріоти з Донбасу»; «внутрішньо переміщені особи» — «люди, що постраждали внаслідок окупації та збройної агресії». Шаблони проти здорового глузду.
Коли шоу пронизане шаблонами та стереотипами, то від нього не варто очікувати нічого конструктивного. Там, де спостерігається навішування ярликів і таврування, буде спотворено все та показано так, як вигідно замовнику чи власнику телеканалу.
І щодо термінології: шаблонні фрази, порушення вимог логіки в побудові суджень, емоції замість обґрунтування — це примітивні, але дієві маніпулятивні засоби впливу на аудиторію та видавання власних інтересів за громадську думку. Слухаєш мовця і розумієш, що це не його слова, все якось завчено, шаблонно, одноманітно — як у секті. Жодних інших думок мовець не сприймає, в опонентах бачить ворогів і мішені для знущання, готовий жорстко переслідувати кожного, хто вважає інакше.
Четверте — щодо особистості ведучого, а саме його фахової підготовки. Цю інформацію можна легко знайти на сайті телеканалу. Читаємо, наприклад: пройшов курс навчання в МГІ, в центрі нейролінгвістичного програмування у Москві. Навіть серед тих, хто ознайомиться з цією біографічною довідкою, мало хто зауважить, що таке МГІ. Московський гештальт інститут.
У Росії весь гештальт, як і вся сфера практичної психології, перебуває під кураторством ФСБ. Так само на замовлення ФСБ проводить дослідження МГУ ім. Ломоносова, де працює найвідоміший своїми розробками факультет психології. Там зараз розроблюється тематика, пов’язана з методами впливу на групову поведінку людей, прийомами пропаганди, інформаційно-психологічними методами ведення війни тощо. Замовником проведення науково-дослідних робіт і споживачем їх результатів також є ФСБ.
Що являє собою НЛП в руках спецслужб Московії, пояснювати не потрібно.
У питаннях використання масової аудиторії чинне законодавство передбачає відповідальність лише за порушення встановлених вимог щодо заняття народною медициною (цілительством), що передбачено ст. 46-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою запобігання шкоді здоров’ю населення застосування гіпнозу, навіювання, інших методів психологічного і психотерапевтичного впливу дозволяється лише у місцях та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Іншими словами, лікувати методами «а-ля Кашпіровський» не можна, зате робити групове промивання мізків за допомогою телевізора — без проблем. Значна частина телепроектів і шоу, що належать нібито українським телеканалам, насправді не є оригінальними — ідея є запозиченням, калькою з аналогічних проектів Російської Федерації. Такий прихований «імпорт» із країни, де на загальнодержавному рівні всю інформаційну політику спрямовано на виправдання і схвалення імперських амбіцій, нехтування правами людини, плекання невігластва і правового нігілізму, становить серйозну небезпеку для нашої нації. Ми дивуємося тому, як телевізор в РФ замінив пересічному глядачеві розум і став інструментом перетворення народу на стадо, ми сміємося над жертвами пропаганди, але не помічаємо тих отруйних паростків, які російський телевізор пустив у нашому медіапросторі.
Закон «Про основи національної безпеки України» у ст. 7 відносить намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації до загроз національним інтересам в інформаційній сфері. Однак при цьому законодавцем досі не напрацьовано дієвих правових механізмів для подальшої реалізації заходів щодо протидії таким виявам, а тому інформаційну війну ми програємо.
Отже, простежується тенденція до безконтрольного використання методів негативної пропаганди та маніпулятивних прийомів інформаційно-психологічного впливу, що в подальшому загрожує незворотними змінами у суспільній свідомості. Це, а також об’єктивний брак правової культури в значної частини населення, особливо підлітків і молоді, дають підстави вважати застосовувані з боку держави заходи недостатніми. В діяльності, зокрема, органів телебачення і радіомовлення, які є відповідальними за виконання завдання аналізу процесів і тенденцій, що відбуваються у сфері інформаційної безпеки, наявні суттєві перешкоди. Моніторинг телерадіоефіру (здійснення якого безпосередньо передбачено серед завдань Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення) і розроблення заходів щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи (обов’язки Державного комітету телебачення і радіомовлення України), проводяться недостатньо ефективно через недосконалість застосовуваних критеріїв оцінювання аудіо- та відеоматеріалів. Усе це переконливо свідчить про необхідність посилення уваги з боку експертних і контролюючих органів держави до питання припинення шкідливого, а іноді — руйнівного впливу таких явищ на масову свідомість і психічне здоров’я громадян.
Ірина Кременовська, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
