Що змінилося в армії

З 1 листопада ц. р. після демобілізації з лав Збройних Cил України приступив до роботи наш власний кореспондент у Львівській області Богдан Кушнір. Позаду 15 місяців служби в армії, з них п’ять — у зоні АТО. Сьогодні друкуємо нотатки нашого колеги про армійські будні.

Ми стали впевненішими

Літо. Стояла спека плюс 40 градусів. Понад 80 відсотків військовослужбовців нашого сектору ходили в польовій формі «мультикам», яку придбали за власні кошти або одержали як дарунок від волонтерів. Ми очікували великого начальника зі штабу АТО. Всім наказали переодягнутися у форму «піксель», яку отримали від Міністерства оборони. Влітку в ній неможливо ходити, бо за кілька хвилини мокріє, а через годину можна викручувати воду. А взимку у «пікселі» дуже холодно. Всі це знають, співчувають, але перед приїздом начальства нас знову і знову змушують переодягнутися в ненависний «піксель». Досі не можу зрозуміти, навіщо?

Перше запитання, яке мені найчастіше ставили після повернення з АТО, що змінилося в армії? Я б хотів розділити відповідь на дві частини. Перша — позитивна. Атмосфера і бойовий дух в армії оптимістичні, як ніколи. Військовослужбовці впевнені в завтрашньому дні, бо відчули людське ставлення до себе, до своїх сімей. Підвищення зарплати зробило військову професію престижною і потрібною. Молоді хлопці після демобілізації часто знову повертаються у свої підрозділи. У війську вони почуваються більш комфортно, ніж вдома, бо тут всі рівні, тут нема різкої градації між бідними і багатими, тут не заведено хвалитися великими статками, коли народ ледве зводить кінці з кінцями.

В армію надійшло нове озброєння, сучасна техніка, але на побутовому рівні ми залишилися в далекому минулому. Два роки воюємо, але досі не змогли забезпечити військо престижною формою та якісними пайками.

Герой чи бешкетник

У штаб сектору надійшло тривожне повідомлення з передової. Молодий солдат самовільно залишив окоп, пробрався на територію противника і на високій вежі вивісив український прапор. Потім успішно минув небезпечну зону, але перед самими окопами підірвався на розтяжці і дивом залишився живим.

У штабі розгорілася дискусія, ким вважати молодого солдата, порушником дисципліни чи героєм. Тих, хто назвав його вчинок геройським, виявилося більше. Військо кілька тижнів сиділо в обороні. А армія, яка не воює, — це театр. Вчинок молодого солдата підняв бойовий дух і став предметом обговорення протягом цілого тижня.

Вони не хочуть «русского мира»

Часто спілкувався з простими людьми. Розпитував про життя-буття, деколи ми сперечалися, хто привів до війни на Донбасі.

— Це все київські олігархи, — казали місцеві жителі. —Пограбували і пересварили народ.

— Назвіть прізвище хоч одного олігарха з Києва чи іншого регіону, який на Донбасі заробив великі багатства. Далі наступала мовчанка. Часто кивали на Росію, яка вкотре використала жителів Донбасу для своїх корисливих цілей...

Ще одна закономірність, там, де пройшли жорстокі бої, артилерією були знищені цілі мікрорайони і села, люди були більш категоричними. Вони відкрито заявляли, що їх обманули, вони вже не хочуть «русского мира», хочуть, щоб настав спокій.

Не прошу пані

У Станиці Луганській до нас підійшла жінка середнього віку.

— Я за маминою пенсією приїхала, — розповідала.

 Таких жінок щодня ми бачили сотні і сотні. Вони приїжджали з окупованої території зранку і займали чергу біля двох банкоматів, щоб зняти кошти.

— Хочу вас запитати, скільки все це триватиме? — допитувалася.

— Це ж не від нас залежить, не ми кричали: «Путін, введи війська».

— А чого ви зупинились, ще трохи і Луганськ був би визволений.

— Це не від нас залежало.

— Ви дуже м’які, все прошу пані, прошу пані, а тут народ розуміє грубу силу. Рішучішими треба було бути, — повчала. — Не треба було зупинятися на півдорозі.

Армійська тушонка

Найбільш ходовий продукт у війську — яловича тушонка, якою можна швидко голод утамувати, а також це найкраща закуска під фронтових сто грамів.

Ми часто порівнювали, яка колись була тушонка і яка тепер. Порівняння не на користь нинішніх часів. Колись тушонку виробляли з молодої телятини і з найкращих частин туші. Нині банки на третину заповнені яловичим жиром і незрозумілою рідиною. М’ясо здуте і подрібнене на якусь суміш, несмачне. Банку солдати відкривали не зверху, а знизу, де менше жиру. Вибравши м’ясо, жир часто викидали.

Що стосується харчування в польових умовах, давно помітили закономірність: там, де солдати самі готували, все було смачно, а де служба тилу -як на тваринницькій фермі. Тиловики часто старалися догодити начальству, а про солдатів думали в останню хвилину.

Одного разу в секторі з’явився генерал, який наказав начальнику служби тилу самому роздавати солдатам обід. Потім сам пообідав з військовослужбовцями і начальника служби тилу змусив з’їсти солдатську порцію. Кухня після інспекції генерала готувала смачно, як вдома.

Наступна війна — війна кнопок

Цього генерала ми згадували дуже часто. У штабі давним-давно знали, що він боїться комп’ютера, як чорт ладану. Всі документи, мапи подавали йому лише у роздрукованому вигляді. Інколи плани доводилося по кілька разів переробляти, бо зранку генерал вимагав, як у анекдоті, великі яйця, а увечері — малі. Паперова машина працювала, як на книжковій фабриці. Щойно він з’являвся в секторі, в канцтоварах масово закуповували друкувальний папір.

На нього спробували вплинути. Розповідав, що сучасна війна — це велика комп’ютерна гра. Сидять хлопчики з планшетами і натискають на кнопки. Ми відстаємо, бо готуємо кадри для вчорашньої війни.

Зв’язківці випустили фахівців для кіберпідрозділів, а їх відправили служити командирами взводів у війська. Сидячи у бункері, можна контролювати розвідувальні підрозділи через Інтернет. У командира групи та офіцера управління повинні бути планшети, на яких видно кожний крок пересування. Не треба виїжджати за десятки кілометрів. Сидиш за монітором і бачиш, куди прямує чи де засіла група. Одразу корегуєш її пересування, віддаєш необхідні команди. Це сучасне ведення війни. Комп’ютери і кнопки.

Але генерал сподівався дотягнути до пенсії без комп’ютера і на кожному кроці без причини нас розпікав. На цьому фронті у нього був неперевершений талант. Через такого генерала, який у третьому тисячолітті не вміє користуватися комп’ютером, ми постійно відстаємо, бо колишні живуть заслугами минулого. Армія була б більш боєздатною, коли б військових вчорашнього дня, хто відслужив понад 25 років, відправили б на відпочинок. Стара гвардія часто ставила армії та країни на грань національної катастрофи.

Під час Першої світової війни наполегливо готували стрільців та кавалеристів, а ворог застосовував танки і хімічну зброю, чим  кардинально змінив ситуацію на фронті. Під час Другої світової війни готували війська до протидії хімічній зброї та танкам, а ворог застосовував радіоелектронну розвідку та авіацію. Під час війни у В’єтнамі були підготовлені авіатори, а ворог активно та вдало застосовував засоби протиповітряної оборони.

Нині маємо підготовлених авіаторів, танкістів, фахівців з розвідки та радіоелектронної боротьби, а противник застосовує елементи гібридної війни. Знову відстали. Сьогодні йде війна, у якій вдало підібрані та розповсюджені новини тримають у напруженні населення і призводять до повалення урядів. Тепер хлопчисько з ноутбуком на колінах, сидячи в кафе за чашкою кави, може звести нанівець добре озброєне військо авіаторів, танкістів та фахівців з радіоелектронної розвідки. А генерал цього не хотів розуміти. Сучасний дорогий комп’ютер в його кабінеті припадав порохом.

Крава приїхав

Досі не знаю, чому свого улюбленого генерала солдати називали Крава, мабуть, це був милозвучний варіант від його прізвища. Він нагадував американського ковбоя. Височенний, з могутніми плечищами, у високих берцях, з полтавською говіркою, він справляв враження справжнього богатиря

Його колоритну фразу «Ану, синки, всипте їх» солдати згадують досі, хоч генерал уже командує десь у столиці. Команди Крави завжди виконувались вчасно і чітко, бо солдати йому вірили. Це був один з найавторитетніших генералів, про яких мені багато розповідали в зоні АТО. Він завжди був у центрі подій, на передовій, не ховався в бункері. Щойно солдати почули, що приїхав Крава, настрій у всіх відразу підвищувався.

Коли Краві присвоїли звання генерал-майора, він вийшов до солдатів і подякував їм, сказавши, що це насамперед їх заслуга, на цьому полі бою все вирішують вони, рядові солдати.

ДОВІДКОВО

Богдан Кушнір у 1984 році закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. Працював власним кореспондентом «Молоді України» в Москві, викладав в університеті. Автор пригодницьких романів про російську розвідку «Помста оперативника розвідки» (2014) та «Невидима павутина» (2015).

З 2010 року працює власним кореспондентом «Голосу України» у Львівській області. З липня 2015-го по листопад 2016 року служив у Збройних Силах України. Учасник бойових дій.

Лауреат премії Національної спілки журналістів України «Журналіст року» за книжку публіцистичних статей «Як нам бути з Росією».

На знімку: капітан Збройних Сил України Богдан Кушнір.

Продовження
у наступному номерІ.