Ми й досі працюємо за радянськими стандартами
Трудові відносини в нашій країні й досі регулюються законодавством, прийнятим за часів СРСР. Понад чотири десятки років країна живе за Кодексом законів про працю, датованим груднем 1971 року.
Чинності він набув з 1 червня 1972 року й відтоді зазнав суттєвих змін. Так, із 1973 року Верховна Рада прийняла понад 60 законів, які удосконалювали КЗпП. Отож із 265 статей та преамбули відредаговано 235 статей, а деякі з них корегувалися не раз.
На сучасному історичному етапі трудове законодавство складається із багатьох підзаконних нормативних актів, які містять тисячі норм трудового права. Трапляється, що ті вступають у суперечність з актами, вищими за юридичним рівнем. Водночас, нині в нашій країні продовжують застосовуватися деякі норми й положення, прийняті ще в СРСР.
Мабуть, у кожного є знайома, звільнена тільки-но роботодавець дізнався про її вагітність. Чи сусід, який влаштувався на підробіток, а грошей йому не заплатили. Родич, який всі вихідні змушений пропадати на роботі за мізерну мінімальну зарплату... Усе це принижує людську гідність і змушує наших співвітчизників шукати заробітків за кордоном. З цими та багатьма іншими проблемами може впоратися новий Трудовий кодекс. Нині ми нарешті вийшли на фінішну пряму в його ухваленні. Майже рік тому народні депутати ухвалили цей законопроект у першому читанні. Попри жорстку критику, парламентарії все-таки зійшлися на думці, що необхідність підтримати документ назріла як ніколи. Із п’ятнадцяти колишніх союзних республік Україна змінює свої правила гри на трудовому ринку останньою.
Над текстом проекту нового Трудового кодексу працювали народні депутати трьох скликань, зауважила, презентуючи його в сесійній залі, голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Людмила Денісова. Можливо, саме через таку розтягнутість у часі положення, які нібито містить документ, обросли міфами-страшилками. Так, критики запропонованих змін закидали, що ними передбачається збільшення робочого дня. Такі пропозиції дійсно звучали, каже глава профільного комітету, але було це ще за часів Януковича. У проголосованому варіанті кодексу чітко прописаний 40-годинний робочий тиждень. Лякає опонентів, для прикладу, й норма, яка передбачає стеження за працівниками на робочому місці. Але й ця позиція має суттєві обмеження і зобов’язує повідомляти про те, що встановлено спостережні камери.
Л. Денісова розвіює міфи. За її словами, згідно з новим законодавством працівнику за погодженням з роботодавцем може надаватися можливість самостійно визначати час початку роботи і час її завершення. Жінкам із дітьми, пенсіонерам та особам із обмеженими можливостями гарантуватиметься зайнятість у формі роботи на дому. Новий закон міститиме норму, яка забороняє роботодавцю примушувати працівника до звільнення. Нині доплата за роботу в нічний час становить 20 відсотків, а пропонують зробити — 30. Понаднормові одиниці годин наразі оплачують у подвійному розмірі, а законотворці мають намір збільшити його до потрійного. Мінімальна щорічна відпустка нині становить 24 календарні дні, а буде — 28. А вихідну допомогу при звільненні мають намір визначати залежно від стажу роботи (якщо стаж понад десять років — виплата дорівнюватиме тримісячній зарплатні). За словами голови підкомітету профільного комітету Олександра Дроздика, опоненти Трудового кодексу помиляються, стверджуючи, що у ньому звужуються права простих працівників. Мовляв, згідно із запропонованими змінами працівники матимуть 22 пункти прав і 10 — обов’язків, натомість роботодавці матимуть тільки 9 прав і 7 обов’язків.
У відповідь на це критики нового Трудового кодексу охрестили його «поверненням рабства в Україні». Вони погрожують оскарженням окремих його положень у Конституційному Суді й називають документ «профанацією».
Цитата
Із Меморандуму технічних зауважень до Трудового кодексу:
«Бюро схвалює готовність та зусилля укладачів проекту Трудового кодексу щодо підготовки комплексного тексту трудового законодавства та розуміє, що текст документа є результатом довгих дискусій та широкого соціального діалогу, щоб досягти належного балансу між інтересами різних зацікавлених сторін. Проте в його нинішньому вигляді проект Трудового кодексу є надмірно докладним та директивним і майже не залишає ніякого простору для динамічного ведення колективних переговорів. (...) Бюро настійно рекомендує істотно раціоналізувати та спростити текст».
Текст, за який парламентарії проголосували в листопаді минулого року, подавався за авторством самої очільниці профільного комітету Людмили Денісової, тодішнього глави парламенту Володимира Гройсмана, Михайла Папієва та Степана Кубіва. Документ складається із дев’яти книг, в яких міститься 368 статей, а також прикінцевих та перехідних положень. За розпорядженням Голови Верховної Ради було створено робочу групу, до якої увійшли народні депутати, урядовці, науковці, представники роботодавців та профспілок — усього майже чотири десятки фахівців. У підготовці до другого читання до тексту законопроекту надійшло майже півтори тисячі поправок. У квітні цього року документ, ухвалений в першому читанні, отримав також експертну оцінку Міжнародної організації права. Меморандум технічних зауважень до Трудового кодексу займає майже дві з половиною сотні сторінок, однак у Комітеті з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення запевняють, що ці рекомендації знайдуть відображення в документі, який винесуть на голосування в цілому.
Робота над підготовкою Трудового кодексу до другого читання триває ось уже майже рік. Працюючи над ним, законотворці, окрім всього іншого, брали до уваги міжнародно-правові документи з питань праці, обов’язкові для України та Європейського Союзу. Та чи вдасться, врахувавши всі поправки та рекомендації, вийти на текст, який влаштує більшість народних депутатів? Якщо ні, ми можемо опинитися на порозі безвізового режиму з валізою зразка радянських часів у вигляді чинних законів про працю.
