Чорний переділ на Херсонщині

Спочатку на загальних зборах у селі Дніпровському якісь зайди в чорних масках зажадали відставки багаторічного беззмінного керівника підприємства — Героя України Віктора Сілецького. Після того активісти самопроголошеної сільської громадської організації «Майдан» принесли до сільської ради анонімний папірець під назвою «ультиматум» з вимогою негайного звільнення Віктора Сілецького та приватизації земель господарства. І сільрада частину вимог задовольнила, хоча її голова і досі не може до пуття пояснити, чому.

— Вирішувати долю господарства до сільського Будинку культури з’їхалися понад триста чоловік. Були там і наші, і ті, кого в селі зроду-віку не бачили. Частина горлопанів надягла маски, закривши обличчя. Вони поводилися найагресивніше: вигукували гасла, а опонентам не давали слова сказати. Намагався виступити і директор «Білозерського» Віктор Сілецький, та одразу ж почув: «Замовкніть, бо зараз вас звідси винесуть» (Віктор Петрович є інвалідом, котрий здатен пересуватися тільки на візку. — Авт.). Я 36 років працював із ним, ще коли він починав агрономом, а я був простим робітником, і такого ставлення до шанованої людини не приймаю і не розумію. Далі за присутності тих самих «революціонерів» відбулася позачергова сесія сільради, і депутати вирішили достроково розірвати контракт з директором агрофірми без пояснення причин. Наступного дня група найактивніших учасників зборів заблокувала Віктора Сілецького у службовому кабінеті. Йому не давали зробити жодного телефонного дзвінка і не випускали звідти з восьмої ранку до четвертої години вечора, хоча Віктор Петрович потребує регулярних інсулінових ін’єкцій, і зволікання з ними смертельно небезпечне. Зрештою працівники господарства обурилися і викликали для директора «швидку допомогу» з міліцією. Лише після цього людину залишили в спокої, — приголомшений перебігом подій начальник цеху садівництва агрофірми Олександр Житяков.

Агрофірма «Радгосп «Білозерський» — чи не єдине в районі та одне з небагатьох на Херсонщині сільгосппідприємств, яке міцно тримається на ногах. Починало воно з трьохсот гектарів землі, а нині обробляє понад дві тисячі. Серед ділових партнерів фірми — підприємства з Росії, Польщі, Італії, а майже тисяча його працівників завжди без затримок отримує заробітну платню.

Здобутки «Білозерського» завжди пов’язували саме з Віктором Сілецьким. І поки економічна ситуація в державі була стабільною, він для земляків та підлеглих залишався «батьком рідним». Фірма оплачувала прокладання газопроводів до осель своїх працівників, звела понад 300 комфортних переселенських котеджів, будувала дороги, вкладала кошти в комунальну інфраструктуру. Та впродовж останніх років ситуація різко погіршилася: збут продукції впав через низьку купівельну спроможність населення, а державна підтримка виноградарства та садівництва фактично припинилася. От гарячі голови й вирішили: під гучні крики «Банду геть!» оберемо нового «батька», і все зміниться на краще.

— У мене нема й не було претензій до Героя України Віктора Сілецького. Рішення про дострокове розірвання контракту з ним є радше політичним, прийнятим з огляду на думку частини депутатів і мешканців села, котрі висунули нам ультиматум, хоча й не скріпили його підписами. У чомусь їх можна зрозуміти: все дорожчає, платня за цінами не встигає, а господарство не спроможне забезпечити людям високі заробітки. На це є об’єктивні причини, та роздратовані виборці на пояснення вже не зважають — хочуть діяти зараз. Однак на приватизацію земель «Білозерського» ми погодитися не можемо, хоч би як на нас не тиснули. Адже знищення цілісного майнового комплексу шляхом розтягування його по частинах призведе до бюджетних втрат. Навіть за проблемний минулий рік агрофірма перерахувала до сільської скарбнички близько півтора мільйона гривень зі свого прибутку, а у врожайному 2011-му ця сума перевищила два мільйони. Якщо цих грошей через переділ майна не буде, у бюджеті виникне діра, яку нічим заповнити — «Білозерський» є нашим основним донором, — наголошує сільський голова Дніпровського Тамара Юрченко.

А в перспективі — розруха

У селах Дніпровському, Янтарному, Ромашковому, де розташовані підрозділи агрофірми «Радгосп «Білозерський», думки стосовно «революційного перевороту» розділилися. Чимало мешканців, котрі на інтерв’ю під запис чомусь погоджуватися не поспішали, висловлюється у дусі «досить начальству жирувати». Хоча й не уточнює, яким це чином «жирувала» невиліковно хвора людина, котра пересувається тільки на інвалідному візку. Інші обурені, чому це якісь зайди підприємству умови диктують. Та всі без винятку побоюються, що втрата керованості призведе до економічної розрухи, і підприємство розтягнуть на дрібні шматки. Перші ознаки цього вже вимальовуються.

Під приводом того, що нема чим платити, відправили по домівках 130 сезонних робітників з Одеської та Закарпатської областей, що їх наймали для участі у створенні нових плантацій. Але ж чверть мільйона елітних саджанців фруктових дерев, які придбали для цього, нікуди не поділися. Якщо їх вчасно не висадити, вони просто загинуть, а господарство отримає збиток на колосальну для нього суму в десять мільйонів гривень, кажуть працівників «Білозерського». До того ж, «революціонери» домагаються звільнення не лише Віктора Сілецького, а й багатьох керівників нижчої ланки, зокрема, співробітників служби безпеки підприємства. І тверезо мислячих фахівців це просто лякає: щойно плантації винограду та яблучні й персикові сади залишаться без охорони, туди одразу ж потягнуться дрібні злодюжки — розтягувати металеві стовпчики і дріт. Варто лише почати, і за кілька днів рознесуть усе дощенту!

Стурбована і районна влада: загроза економічного занепаду одного з найбільших на Білозерщині сільськогосподарських підприємств кроком до процвітання та інвестиційної привабливості аж ніяк не назвеш.

Було б ще більш-менш зрозуміло, якби «повстання» оголошували проти керівників господарської структури, котрі довели її та колектив до ручки. Але ж у випадку з «Білозерським» усе навпаки: підприємство працює, наче добре змащений механізм, зарплати хоч і невеликі, та виплачуються справно, комори наповнені фруктами та виноматеріалом. Хіба що зі збутом плодів людської праці погано. Та провина в тому, що Україна зубожіла і впала купівельна спроможність, лежить, звісно, не на Вікторі Сілецькому та його команді. Тож дарма організатори несподіваної революції в окремо взятій агрофірмі забувають мудре народне прислів’я: «Від добра добра не шукають».